ОПРИШКИ
Баган Гриць — сучасник Туманюка (кінець XVIII — початок XIX ст.), родом із с. Голови Косівського р-ну І-Ф. Несправедливо був запідозрений у грабунку, ув'язнений в Кутах, звідки втік, 25 років опришкував, потім за велику суму купив собі довідки, що служив у одного ґазди в Молдавії, вернувся в с. Голови, женився, ґаздував.

Баюрак Василь (1722 — 25. IV. 1754) — ватажок загону оприш ків, соратник і наступник О. Довбуша. Відзначався винятковою смі ливістю і хоробрістю. Після загибелі О. Довбуша організував оприш- ківський загін, опорним пунктом якого було с. Довгопілля (тепер Косівського р-ну І-Ф). Підступно захоплений у полон карателями, за вироком шляхетського суду четвертований у Станіславі — тепер Івано-Франківськ.

Беца Іван — діяв на початку XVIII ст. в долині р. Уж на Закарпатті, у 1704 р. оволодів Ужгородським замком. Брав участь у повстанні Ференца Ракоці II. Опришкував разом із сином.

Виба — роки діяльності невідомі. За фольклорною традицією діяв в околицях с. Синевирська Поляна на Закарпатті. Це село виникло на початку XVIII ст.

Білоголовий — історичних даних про нього не віднайдено. Фольклорна традиція приписує йому визволення містечка Кути І-Ф від татар. Це містечко було захоплене і утримувалося татаро-мон-гольським загоном у 1621—1624 рр.

Боднарюк Петро — роки народження і смерті невідомі, діяв, вірогідно, на Покутті в середині XIX ст.

Бойко (Бойчук) Іван — ватажок загону опришків, що діяв на Покутті у 40—50-х рр. XVIII ст., наступник Довбуша. Найбільшим успіхом загону було здобуття у липні 1759 р. м. Болехова на Прикарпатті. У тому ж році пішов у Запорізьку Січ, звідки спільно з гайдамацьким ватажком Г. Марущаком здійснив напади на шляхетські маєтки поблизу Бердичева і Любара. Дальша доля його невідома.

Бринда — історичних даних про благородного розбійника, що діяв в околицях с. Броньки Іршавського р-ну на Закарпатті, немає. Народна традиція пояснює, що діяв він «після загибелі Бронецького замка» — зруйнований десь у XVII ст.

Варцаба — історичних даних про діяльність його на Закарпатті немає. Опришок Варцаба діяв на Покутті у загоні Бойчука, був спійманий і страчений у Косові в листопаді 1759 р.

Василюк Дмитро — діяв на початку XIX ст. на Покутті разом з Грицем Баганом.

Главатий (Головач, Головатий) Федір — діяв у кінці XV — на початку XVI ст. на Пряшівщині.

Головка Лука — сучасник Олекси Довбуша, діяв в околицях с. Славського Сколівського р—ну Лв.

Головчак Яків — діяв на Покутті, вірогідно, в середині XIX ст.
Грига Гриць Петрович — родом Із с. БрустурІв на Покутті, опришкував тривалий час, діяв, вірогідно, на початку XIX ст.

Дзиганович Андрій — діяв у Сколівському р-ні Лв у 1671—1681 рр.

Дніпровський Карпо — постать вигадана, щоб пояснити спіль ність українців Закарпаття з братами центральних областей України.

Довбуш Іван — брат Олекси Довбуша. Спочатку братії опришку-вали разом. Навесні 1739 р. під час сварки І. Довбуш ударив брата Олексу барткою по нозі, від чого той на все життя залишився кульгавим. З того часу І. Довбуш діяв самостійно на Болехівщині, Самбірщині, Перемишльщині. Дослідники опришківства вважають, що І. Довбуш загинув пізніше брата Олекси. Залишився ніж-чепелик, на якому зроблено напис: "Йван Добощук, славний збойник горський перед своєю смертею зложив той різак в церкві Беняшки". З другого боку були слова: "От того різака загиб з рук Добущука..." Ім'я прочитати не вдалося.

Довбуш (Добош, Добощук) Олекса Васильович (1700—24. VIII. 1745) — видатний керівник опришківського руху у Карпатах. У фольклорних творах його іменують здебільшого Добошем, у джерельних звістках — Добощуком. Родом із с. Рунгур біля Печеніжи-на на Покутті. Перші відомості про його діяльність містяться в документах за 1738 р. Загін О. Довбуша налічував від трьох — семи чоловік до п'ятдесяти, діяв в основному на Покутті, роблячи походи на Закарпаття, Буковину, Галицьке Прикарпаття. Опорним пунктом О. Довбуша була гора Стіг у Чорногорах. Загинув Довбуш у с. Космачі (тепер селище міського типу І-Ф) від руки глитая Дзвінчука.

Драгирук-Бордюк Микола — останній ватажок опришківського руху на Покутті. Діяв у 70-х рр. XIX ст. Разом з ним опришкував брат Юра. Микола Драгирук загинув на шибениці у Коломиї в 1878 р.

Жолоб Федір — історичних даних про нього не виявлено. У документах за 1739 рік згадується Олекса Жолоб, який вівчарив з Василем Довбушем — батьком Олекси Довбуша.

Загірський Іван — легендарна постать, збірний образ опришка-вихідця із Закарпаття у загоні Олекси Довбуша. Разом з Олексою Довбушем опришкувало кілька вихідців із Закарпаття — син Серичика з Ясині, його односельчанин Матвій Цюперик, Гриць Мартущуків, Іван з Валені, Круцяків та інші.

Іванцьо — один з покутських опришків, діяв у другій половині XIX ст.

Іванонько — роки діяльності невідомі. Можливо, це Михайло Іванчук із загону Василя Яким'юка, який діяв на Коломийщині у 20-х рр. XIX ст.

Китра Іван — роки опришкування невідомі. За усним переказом — діяв на Закарпатті.

Кливець Юрій — побратим Ілька Липея, що діяв на Закарпатті у 30-х рр. XX ст. Після загибелі Липея (1935 р.) Кливець пропав безвісти.

Кошель — роки діяльності невідомі. Усна традиція робить його засновником с. Кошелевого на Закарпатті, письмова згадка про яке відноситься до початку XV ст.

Кричук — один із покутських опришків, родом із села Криворівні (І-Ф). Діяв, вірогідно в середині XIX ст.

Куділь — опришкував на Покутті у 20—30-х рр. XIX ст.

Липей Ілько — бунтар, діяв у районі селища Міжгір'я Зк у 30-х рр. XX ст. разом із побратимом Юрком Кливцем. Загинув у перестрілці з жандармами у 1935 р.

Лучинський Микола — діяв на Прикарпатті на початку XX ст.

Максим — історичних даних про нього немає. Народна традиція робить його сучасником Олекси Довбуша і засновником с. Максимця Надвірнянського р-ну 1-Ф, яке виникло у XVI ст.

Марусяк-Пилипюк Дмитро — родом із с. Космача (тепер Богород-чанського р-ну І-Ф), діяв у Східній Галичині і на Закарпатті па початку XIX ст., в "Хроніці Гуцульщини" від 1817 р. записано: "Появилася в горах шайка славних опришків: Бойчук, Марусяк з Космача, Мозорук, ватажок з їїроскурави, Штолюк з Жаб'е і Куделюк з-за Черемошу, Яким'як з Вербівця, Матковський з Черемхова". Як закінчилася його опришківська діяльність, невідомо.

Метач — роки діяльності невідомі. За усною традицією — засновник населеного пункту Матачова (тепер входить до с. Ізок Між-гірського р-иу на Закарпатті). Ізки, а відтак і Матачів, згадуються вперше в письмових джерелах другої половини XVI ст.

Мисьо — роки діяльності невідомі. За усною традицією діяв у одному з присілків с. Репинного Міжгірського р-ну на Закарпатті. Присілки с. Репинного, яке засноване на початку XV ст., виникли десь у XVII ст.

Насіенко — роки діяльності невідомі, вірогідно, на початку XIX ст. Діяв на Мараморощині — нині північ Соціалістичної Республіки Румунії, частина області Гая-Маре.

Нєстор (Нєстерюк)— діяч у другій половині XVII ст. Спійманий у 1681 р. біля с. Делятина на Прикарпатті, вірогідно, того ж року страчений.

Орфенюк Павло — опришкував на Покутті в загоні Олекси Довбуша. Вмираючи, О. Довбуш передав Орфенюку свою рушницю і цим самим заповів продовжувати боротьбу. Загін, очолений Орфенюком, діяв кілька місяців. Загинув Орфенюк у нерівному бою з карателями у грудні 1745 р. у с. Довгопіллі — тепер Верховинського р-ну І—Ф.

Пелех — сучасник Туманюків (кінець XVIII — початок XIX ст.), діяв на Покутті.

Пилип — один із опришків другої половини XVIII ст. Хоч, можливо, це один із братів Пилии'юків (Гриць і Федір) із с. Хороцевого на Покутті, які згадуються в офіційних документах за 1815 р.

Пинтя — ватажок загону опришків, діяв на початку XVIII ст. на Закарпатті і Покутті, брав участь у повстанні куруців проти влади Габсбургів у 1703 р. Перейшовши у 1704 р. на Покуття, Пинтя об'єднав свій загін із опришками на чолі з Іваном Пискливим. Об'єднаний загін (66 чол.) очолив Пинтя. Найзначнішою бойовою операцією загону було здобуття містечка Косова. Хустський замок, зруйнування якого народна традиція приписує Пинті. вражений ударом блискавки у Порохову башту 3 липня 1766 р.

Пігуляк-Попецун Василь — один із покутських опришків, діяв у другій половині XVIII ст.

Пістолетнім Андрій — один із побратимів Івана Бойчука (40— 50-і рр. XVIII ст.). Під час переходу на Запорізьку Січ Іван Бойчук серед п'яти найближчих опришків узяв з собою і Андрія Пістолетника. В загоні Бойчука був опришок Іван Бощук, якого також звали Пістолетником.

Рахівськшй Іван — опришок із загону Олекси Довбуша. Документального підтвердження, чи був такий опришок у загоні Довбуша, немає, але ще в одному із перших нападів славного ватажка на двір шляхтича Добросільського в с. Вербіжі біля Коломиї брали участь «два брати з Угорщини» (1739 р.), а взагалі в загоні Довбуша діяло сім закарпатців, в основному з Рахівщини.

Ревізорчук Антон — ватажок загону опришків, що діяв на Покутті в 30-х рр. XIX ст. Походив з села Красноїлова (тепер Верховинського р-ну І-Ф). У середині 30-х рр. XIX ст. його було схоплено і страчено.

Роман — роки діяльності невідомі. Пісні про нього в основному побутують на Прикарпатті.

Салей — постать легендарна. Село Салдобош (тепер Стеблівка Хустського р-ну Зк), заснування якого приписується Салею, у письмових джерелах згадується у 1389 р., коли ще не було опришківського руху.

Сокирка — роки діяльності невідомі. Село Сокирниця Хустського р-ну на Закарпатті, заснування якого приписується Сокирці, виникло в середині XIV ст., до опришківського руху в Карпатах.

Товканець Федір — бунтар, родом з с. Голубиного Свалявського р-ну на Закарпатті, діяв у 20-рр. XX ст. на Свалявщині.

Туманюк-Сапрянчук Проць — ватажок покутських опришків, діяв в кінці XVIII—початку XIX ст.

Федюків Михайло — один із покутських опришків, діяв десь у середині XIX ст.

Форгач-Паничів — один із покутських опришків, діяв у середині XIX ст.

Худан — діяв на Покутті у 70-х рр. XIX ст.

Цуперяк Матій — опришок із загону Олекси Довбуша, родом із с. Ясіня Рахівського р-ну на Закарпатті. В документах про діяльність Довбуша фігурує під прізвищем Цюперика.

Чайковський Андрій — родом з с. Серафинець Городенківського р-ну І-ф, виступав проти польсько-шляхетської влади наприкінці 20-х рр. XX ст.

Чемига Іван — один із покутських опришків, діяв десь на початку XIX ст.

Шкумат — історичних даних про нього немає. За переказами — побратим Довбуша, діяв у Сколівському р-иі Лв.

Штєфан — роки діяльності невідомі. Можливо, це Степан Качулка, спійманий шляхтою і страчений у Галичі в кінці 1762 р. Він був родом із Закарпаття, яке входило тоді до складу Угорщини.

Штола (Штолюк) Мирон — ватажок загону опришків, який діяв у першій половині XIX ст. на Буковині та Покутті. Родом із с. Розтоки (тепер Косівського р-ну І-Ф). В архівних документах перша згадка про нього під 1817 р. Загін Штоли складався з ЗО чоловік. У «Хроніці Гуцульщини» під 1830 р. записано: «Штолюк і Циган Мішко, славні опришки, карані шибеницею у Вижниці».

Шугай Микола — останній опришок Карпат. У 1917 р. втік із австрійської армії, переховувався в лісах; обороняючись, убив кількох жандармів. Діяв у околицях рідного села Колочави Міжгір-ського р-ну Зк. По-зрадницьки убитий спільниками 16 серпня 1921 р.

Яношик (Йончі) — словацький опришок, діяв на початку XVIII ст. Загинув на шибениці у 1713 р.

 

ІНШІ ОСОБИ
Бейла — даних, що Бейла був власником с. Біловарці Тячівського р-ну Зк, немає. Бейла — поширене угорське ім'я.

Галан Ярослав Олександрович (1902—1949) —український радянський письменник.

Грдлічка (Гердлічка, Гирлічка) — мандатор на Покутті, організатор «ровт», що вели боротьбу з опришками у 30—40-х рр. XIX ст.

Гудя — історичних даних, що Гудя був засновником с. Гуді Вино-градівського р-ну на Закарпатті, немає. У письмових джерелах село вперше згадується під 1262 р.

Гуменюк Проць — втікач від рекрутчини. За походженням — із Покуття. Мабуть, був опришком.

Дідушко — суддя і війт с. Красноїлля на Покутті, відзначався жорстокістю, за що з ним і розправився Довбуш.

Дзвінчук Степан — багатий гуцул із с. Космача Косівського р-ну І-Ф, убивця Олекси Довбуша.

Джурджуван — один із найбільших і найжорстокіших феодалів Буковини, жив у середині XIX ст.

Довганюк Юрій — селянський хлопець із Покуття, втікач від рекрутчини. Один із варіантів пісні дає підставу гадати, що Довганюк був опришком, вірогідно, в першій половині XIX ст.

Курило — війт в с. Космачі, який віддавав хлопців у рекрути, жив у першій половині XIX ст.

Каньовський — існує думка, що це — польський магнат Микола Потоцький (1712—1782), який мав багато маєтків, в основному в Галичині. Відзначався деспотизмом і самодурством, іменував себе так: "Миколай на Потоці, Бучачі, Городенці і Гологорах Потоцький, староста Канівський".

Каштан — війт с. Стебнів (нині Верховинського р-ну І-Ф). На нього нападали опришки Мирона Штоли.

Кобилиця Лук'ян (1812—1851) —керівник антикріпосницького руху на Буковині в 40-х рр. XIX ст. Фольклорна традиція робить його продовжувачем опришківської справи.

Корятович Федір — племінник великого литовського князя Оль-герда. У 80 — на початку 90-х рр. XIV ст. був намісником на Поділлі. В 1393 р. з кількома тисячами підданих переселився на Закарпаття, князював у м. Мукачевому. Помер близько 1417 р.

Коиіут Лайош (1802—1894) — угорський політичний діяч, один з керівників революції 1848—1849 рр. в Угорщині.

Марія-Терезія (1717—1780) — імператриця Австрії, королева Угорщини і Чехії з династії Габсбургів.

Матяш (1443—1490)—король Угорського королівства.

Метерніх (1773—1859) — канцлер австрійського уряду.

Мороз Іван — селянин із с. Кунисівець Городенківського р-ну І-Ф, жив у середині XIX ст., помер від побоїв панського прикажчика.

Мочернак — глитай із с. Ворохти І-Ф, жив у кінці XVIII — на початку XIX ст., багатство здобув розбійництвом.

Потоцький Юзеф — один із представників польського магнатського роду. Мотив убивства жінки-зозулі прикріплений здебільшого не до його імені, а до Миколи Потоцького, який жив у XVIII ст. (Див.: Каньовський).

Ромашкан — один із великих землевласників на Буковині, жив у середині XIX ст.

Силун — вимишлений образ — символ зла, соціальної несправедливості. Реальне в легенді про Силуна є те, що Карпати — сейсмічна зона.

Франц-Йосиф (1848—1916) — австрійський імператор з династії Габсбургів.

Хуст — легендарний засновник м. Хуста. Місто існувало уже в X—XI ст., в 1191 р. в ньому було закінчено спорудження замка-фор-теці.

Швед — опришок-відступник. Діяв на Покутті у 30—40-х рр. XIX ст. Поопришкувавши, осів, став війтом і допомагав пушкарям ловити опришків.

Юріштан — так в народі прозвали старосту в Довгополі (на Покутті) Юрка Павличука, який в середині XIX ст. жорстоко переслідував опришків.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 18 червня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):