Попецун жив 125 років і узнавав Довбуша. В Попецуиа була полонина Штивйора та й Балтагул. Як ішов у полонину, то не йшов ід стаї, але силяв коня до смереки, а сам ішов, куди сам знав, своїми ділами. Попецун був родом кри-ворівнянський, але знався здавна з Довбушем. Попецун був рябий, лежав па віспу. І як лежав Попецуп, то Довбуш його заколисував. Ішов Довбуш раз із своїм товариством та й обкочувався в Кремениці, вище Марічайки під Криптою. Попецун жалкував, що Довбуш пішов у Кремепицю, та й уночі як дунув за Довбушем та й украв у Довбуша коня, коли Довбуш спав, та й ізвів у Синиці того коня до себе. У якімось часі учув Довбуш, що заіржав кінь у Синицях. А Довбуш знав, що ніде нема такого голосного коня, як у нього, та й каже до свого товариства:
— А чуй, украв злодій у злодія коня. Але пай краде. Як украв, так виведе.

І так сталося На коли треба було Довбушеві коня, на тоді уже кінь і був до днини. Попецуп лише собі так пожартував.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 30 квітня 2006 року