Вертався десь Олекса Довбуш з грабунків. Але то вичу-ли, куди має вертатися Довбуш з своїми легінями, та й засіло на Олексу Довбуша дванадцять варт. Але і Олекса Довбуш визнав за ті варти та й одинадцять обійшов боком так, що вони не виділи ані не чули, коли попри них пройшов Довбуш. Але на дванадцяту варту каже Олекса Довбуш до своїх хлопців:
— Одинадцять варт обійшлисьмо боком, а тепер попри ту дванадцяту будемо іти. Що буде, те буде.

Та й пішли на варту. Приходять ід варті, а вартові одні лежать, одні сидять, а другі стоять. Коло самої ватри сидить вартовий, старший над ровтарями, але такий, ді, великий, що як він сидів коло ватри, то ті, що стояли коло нього, були йому лиш по плечі. Такий був велетень. Приходить Олекса Довбуш зі своїми легінями ід тій ватрі, а той вартовий, ді, старий каже до Олекси Довбуша:
— Пане ватажку! І ти ватажко над своїми легінями, а я над своїми! Ти скажи своїм, аби нічого не казали моїм, а я скажу, аби мої нічого не казали твоїм легіням. А ми собі два ватаги даймо руки.

Та лиш Олекса Довбуш махнув барткою, аби тому гордому сіпаці розтяти голову, верг той вартовий, тої варти старший, линву, обкрутив її коло Довбушевої бартки (отак, як гицель ловить пса) і притяг Олексу Довбуша ід собі. Бо як линва обкрутилася коло Довбушевої бартки, то Довбуш не хотів пустити собі з рук бартки і за барткою прискочив ід тому варташеві. А той варташ був великий велет і хапнув Олексу Довбуша під плечі й почав утікати.

Як уздрів Довбушів брат Іван, що то велет-пушкар добігає уже до двора і там зараз укатушують Довбуша Олексу і буде Олексі Довбушеві там авс, штрик у погоню. А Іван Довбуш був, ді, такий бігун, що коня в полі, аби кінь біг, то перебігав. Такий був швидкий бігун. Та як штрик Іван Довбуш за тим велетом-пушкарем, що тікав з Олексою Дов-бушем, то його догонив, уже тут-тут убігав він у двір. Але чим Іван Довбуш його догонив, тим таки йому стрілив зараз з двох пістолетів межи плечі і убив на місці. Довбуш Олекса тоді схопився на ноги і став вільним.

Але ні доти, ані потому Олекса Довбуш не падав нікому у руки. Лиш тоді голий раз.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 30 квітня 2006 року