НЕСТЕРЮК
А иа нашій полонині розвив ми си бучок,
Погиб Яків Нестерючок від поганих ручок.
Закувала зозулечка та ще й на фігурі,
Порубали Нестерючка в Путилові в мурі.
Та як єго порубали, люде си збігали,
Шовковими хусточками кровцю тамували.
"Гой, лишіте, люде добрі, вже си не поможе,
Та за що ж я погибаю — ти, мій милий боже!
Та за що ж я погибаю, та за що ж я гину?
Що ж я тобі ді завадив, Зіничуків сину?"
"Коли-с хотів, Нестерючку, ти на світі жити,
Було не йти в Путилову мід-горівку пити".
В Путилові, каже, в мурі, мальована свічка:
Гой приїхав пан Джурджуван та ще й пан Гирлічка.
Гой приїхав пан Джурджуван та й плеснув у руки:
"Шкода ж тебе, годний хлопче, Яків Нестерюку!" —
"Гой ци шкода, ци не шкода, а смерть не дивниця:
Підойміть мя иа топірці, несіть на Вижницю!"
А вни ж его підоймили, долів ріков несли,
Закували всі зозулі, та як рідні сестри.
А як стали спочивати в Розтоках на розі,
Ішов дедик із Вижниці, умлів на дорозі:
"Гой ци ж сісе ді ірщєне, ци ж сісе толока?
Та за що ж ти погибаєш, дитино солодка?"
Та ні сесе ді толока, ні сесе ірщєнє —
Та як несли Нестерючка, не опроважєли.
А вни ж несли Нестерючка попід Фудугови,
А в Вижииці на риночку дохторі пороли.
Гой дохторі ж го пороли, голов му лупали,
А Зінича молодого в кайдани кували.
"Гой дивися, Зіничуку, та на свою муку!
А ви, годні легіники, беріть на науку!"
А на нашій полониш зродила ожина,
А вже ж, тобі, Нестерючку, співанка зложена.
Оцю ж тобі співаночку легіні складали,
Аби свого побратима та не забували.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 10 березня 2006 року