ГОЛОВАЧ З ГУТИНСЬКИХ ГІР
Кажуть, що Головач убив біду і був такий сильний, що не було йому пари. Головач воював за горою (на Угорщині). Він сидів під полониною Гутин.

Розказують, що раз наш цісар мав війну з другим царем, відай, чи не з турком. Той поганий цар пише до нашого цісаря, скільки наш цісар має війська. А наш цісар знав уже про Головача та й відписує до поганого царя, що лиш одного жовніра має посилати на війну.

Цісар пообіцяв Головачеві давати йому, що той схоче, лиш аби побив ворога. Головач иа те згодився та й сказав зробити собі сталевий палаш иа дванадцять-сажнів довгий і аби був на оба боки гострий. Як йому зробили той палаш, тоді він пішов з ним на війну.

Прийшов він на війну, а неприятель почав з нього сміятися. Головач як узяв свій палаш та як ним махне, то в один бік упало народу на дванадцять сажнів і в другий бік. Та й у ворожому війську почало ріднути людей. На Головача сипалися кулі градом, але він не робив собі ніщо з того, бо його не бралася куля. Нарешті уздрів неприятель, що то якась біда, та й утік, а Головач один виграв війну.

Цісар кликав його до себе, але Головач не хотів іти, бо казав, що йому ліпше жити в горах, як у столиці. Йому цісар присилав під Гутин (Гутин — се полонина на Угорщині) вина по бочці та ялівку на кожний тиждень.

Бувало, як потрібно Головачеві грошей, він собі сяде на поїзд та й їде до міста. Прийде у місто й накаже заплатити йому стільки й стільки грошей, бо інакше буде грабувати. Та й багаті мусили йому зложити грошей, скільки він потре-бус. А як не зложать, то він грабує...

Довго Головач так воював, аж доки його коханка не зрадила, як Довбуша. Коли його зрадила, то убили Головача. А цісар, як узнав про те, наложив на мадярів штраф. Кажуть, цісар звелів здоймити череп з Головачевої голови і за рік мусили мадяри повен той череп за штраф, що убили Головача, наметати червоних. А череп такий великий, що у мірну гелетку. Кажуть, Головача тому прозвали так, що мав нудну велику голову, тому ііого череп у мірну гелетку завеликиіг. Я той череп сам видів тта Угорщині, як ходите л бринзою за гору молодиком.

Так, як у нас розказують люди усяке про заслуги Довбуша, так на Угорщині, під Гутином, розказують про славного опришка Головача, що виграв Угорщину від проклятого турка. Ба, навіть мене упевняли деякі угорські люди, що тоді не Довбуш убив біду, лише Головач, а наші люди то чули про Головача та й то все причинили до Довбуша. Та як Довбуш, так і Головач погиб марно через коханку, котрій повірив та й усю правду розказав. А вона потому зрадила панам, котрі боялися строгості славного Головача і були би раді за всяку ціну його стратити, щоб не мати під боком немилого собі опікуна всіх бідних і покривджених.

Розказували мені загірці, що Головач, бувало, як увійде в місто, то у нього стріляють кулями так, як градом, але він з того всього сміявся. Створить рот, а йому стріляють кулею в рот. Головач покашляє, вихаркає кулю з рота собі на долоню та як упарить котрого панка нею по чолу, так той на місці не тіпнеться. А Головачеві куля нічого не шкодила.

Або розказують, що він не раз казав великим панам варити себе в сировиці. Кажуть, сировиця бої доокруги нього, а він собі сидить в сировиці та й у флояру грає.

Прибирали на Головача усяких способів, та й не могли його імити або чимось убити, аж нарешті почали підкупати його коханку, аби вона випитала у нього, від чого йому буде смерть. Та злакомилася грошам і почала раз якось випитуватися у Головача, від чого би йому була смерть. Головач спочатку не хотів, не хотів, а нарешті розказав, що треба вирвати йому срібний волос з голови, набрати з пароя воску, зсукати на тім волосі свічку з того воску, треба мати трої пшениці, з того зробити кулю, на тій кулі аби відправити дванадцять соночних, дванадцять утрінь і дванадцять служ-бів, то аж тою кулею його можна убити.

Коханка, як про те все довідалася, так раз у сплячого Головача украла з голови той срібний волос. Видала його панам з повчанням, що мають робити. Як Головач прошу-мався, так відразу якось ослаб, але ще по міг догадатися, що то йому коханка вирвала волос з голови срібний і через те він став таким слабим.

Папи зробили все так, як їм порадила Головачева коханка. І коли раз прийшов Головач під Гутин до одного міста, змірила до нього одна пушка якогось мадяра. Головач почав з того сміятися, як се він робив, бувало, перед тим. Але коли той мадяр стрілив злагодженого умисне на це кулею, так Головач повалися неживим на землю...

 

ГОЛОВАЧ І БРАТИ ДОВБУШІ
Давно, ще до Довбуша, був славний опришок Головач. Великий був і дужий, голову мав, як вівчарський котел. Тому його й прозвали Головачем. Коли постарівся, то дуже зажурився, хто буде по ньому панів розбивати.

Сидить так, журиться, аж приходять до нього на стаю два легіні.
— Звідки і куди? — зазвідав їх Головач.
— Від пана та й війська,— кажуть.— А куди йти, не знаємо.
— Зайдіть до стаї,— каже старий.— Як вас добре роздивлю, то скажу, куди маєте іти. Зайшли до стаї, сіли. А старий поліз у бурдюк, вийняв жменю золота, два пістолети — і все поклав перед ними:
— Беріть!
Один схопив золото, другий пістолет. Увидів ото Головач, айбо нічого не каже. Звідує: — Як вас звати?
— Мене — Олексою. А то мій брат Іван.
— Ти, Олексо, можеш іти опришкувата! До того у тебе руки лежать. А твій брат най іде ґаздувати. Опришка з ньо го не буде — хіба злодій.
І так було, як казав старий Головач. Став Олекса добрим опришком. А його брат ґаздував у Ясінях, доки були у нього подаровані Головачем гроші, а як гроші кінчилися, пішов розбивати. Олекса йому казав:
— Не ганьби нянькове ім'я!
Та Іван не послухався. Розсердився, махнув барткою і порубав Олексі ногу. З того часу Олекса Довбуш був кульгавим. А Іван пішов на розбій до Кошиць, там його імили і повісили. Олексу ж не могли убити, бо Головач дав йому якесь зілля, що відвертало від нього усяку напасть. Та у сні він проговорився Дзвінчучці, з якою любився, як і чим його можна убити. А вона сказала своєму чоловікові. Він і вбив Довбуша.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 10 березня 2006 року