A. Давно у Колочаві жили чоловік і жінка і не було у них дітей. Ходила та жінка до ворожок звідати, що робити, аби були у неї діти. Одна стара ворожка сказала, що допоможе, айбо такі діти народяться, що лише в лісі захотять жити. Жінка на то пристала.
— Най буде.

Ворожка дала жінці випити якогось зілля. І скоро та жінка народила одного за другим трьох синів — Михайла, Івана, Андрія. Михайло — то прадід Миколи Шугая. Тому й не міг Микола Шугай жити без лісу.

Шугай навчився добре стріляти. На яку звірину прицілиться — та і його, але коли його австріяки взяли за вояка, він утік: не хотів стріляти в російських солдат. Ховався у лісах, де почував себе, як дома. Все носив із собою гілку. Кажуть, що нею кулі відганяв. Бо жандари не раз стріляли в нього. Та вбити не могли.

Ту гілку заворожену дала Шугаю його фраїрка-ворожіля, котра жила в Денисах. Любила дуже Шугая, і тому йому ту гілку дала. Після того сама втратила силу як ворожіля.

Шугай по всіх селах ходив. Узнавав, де багаті ґазди, і від них брав гроші й інше добро — все, що можна було розділити потім між бідними людьми.

Тоді гроші не несли до каси, як тепер. За кізли клали. Він узнав, що в одного багача за кізлами спрятано тисячі крон. Прийшов до багача увечері і звідає:
— Скільки крон виділите для бідняків?

Багач почав бити себе в груди:
— У мене грошей нема.

Тоді Шугай поліз на під, знайшов гроші і всі забрав. Коли б багач чесно поділився грошима, то і йому б дещо зосталося. А так Шугай забрав усі гроші. Чей божим духом не жив. Собі взяв мало з тих грошей, а інші розділив вдовицям у Вічковім, Келечипі і Майдані.

Ходив поміж люди переодітим, аби його жандари не впізнали. Раз одівся великим паном і заладив у Мукачеві для всіх жебраків великий бал. Замовив гудаків, купив усім їсти і пити. Коли жандари зазвідали гудаків, хто їх найняв грати, то вони показали записку: "Се організував Шугай".

А який дужий був! Нижче Волівця, на Осі, люди грузили на машини дванадцятиметрові шини. Одну шину не могли підняти вдвох. На це надійшов із лісу Шугай. Він однією рукою попіднімав і погрузив усі шини.

У нього були два куми Адам і Данило. Вони розбивали, грабували людей. Раз напали на пошту, що везли із Волового. А поштар упізнав їх. Вони гроші тоді не взяли, а ще дали поштареві, аби не казав на них.

Шугаю надоїло таке життя. Коли йому Адам і Данило принесли їсти, Шугай каже:
— Я далі так не можу жити. Надоїло мені. Здамся жан-дарам добровільно — що буде, то буде.

Куми слова Шугая передали своїм спільникам. Всі збоя-лися, що Шугай їх видасть. І домовилися, що треба його убити.

А за Шугая пани пообіцяли великі гроші. Адам і Данило порадувалися і цьому. Коли ще раз принесли Шугаю їсти, то зарубали його сокирами. Отець Шугая надійшов на те, але було пізно: син його вже був мертвий. Айбо убивць він встиг увидіти, коли ділили біля убитого гроші.

Старий Шугай пішов у Хуст і заголосив на убивць. Адама і Данила судили. Айбо Микола Шугай пішов у землю гнити, А добрий був чоловік: бідним допомагав.


Б. Я довго служив у Колочаві, в одного мельника. Там трохи і до школи ходив (які тоді науки були!). Шугая я знаю, як би тепер на нього дивився.

Отець Шугая був бідним чоловіком, землі своєї не мав, а арендував графську. Роками наймав одне і те поле.

А на те поле мав зуб Дербак. Був він бировом, бо багач був. Тоді бировом міг бути лише багатий. Бировові все можна було в селі робити, і почав Дербак оббивати панські пороги, щоб виарендувати те поле, що арендував Шугай.

Дав Дербак старого Шугая в суд. І відібрав би землю, якби не вийшов із війська Микола Шугай. А Микола хоч молодий був, та заклятий і сильний. Побоявся Дербак при Миколі відбирати землю, став думати, як би Миколи позбутися.

Якось зайшов Микола Шугай до корчми, напився, дістав кураж та й уповів щось проти цісаря. Вчув те Дербак — привів на Миколу жандарів. Микола на один бік — упав один жандар. Микола на другий бік — упав другий жандар. Прибігли ще жандари. Та Микола ще дев'ятьох набив, бо силач був. Прибігли ще жандари — та люди Шугая не дали. Десь п'ятдесят людей заступилося за Миколу.

Тепер уже крім Дербака на Шугая в'їлися і жандари. І коли у Дербака хтось украв сир, збагли на Миколу Шугая. Коли він сидів дома, прийшли за ним жандари. Микола якраз їв і ніякої біди не чекав. Жандари підійшли до нього, раз — і вже руки Миколи в наручниках.

Привели Миколу до касарні, стали його звідати за крадіжку. Микола нічого не перечив. Зняли протокол з нього і кажуть:
— Підпиши!

А Микола їм:
— Як підпишу, коли руки в залізі?

Відімкнули колодицю на наручниках, дали перо в руки... Та не збирався Шугай протоколи підписувати. Як почав молотити наліво-направо, то жандари снопами попадали. Вхопив від одного карабін, патрони — та в гори.

Жандари всюди розголосили, що Микола Шугай великий злодій. Хоч Микола до того часу нічого не вкрав. Повертатися в село Шугай уже не міг, бо його би нараз взяли під арешт. Тому остався Микола в лісах. Підібрав собі ще трьох цімборів, та й почав страх наганяти на панів. — Раз ви з мене злодія зробили, то я мушу оправдати вашу брехню,— говорив Микола, відбираючи від багачів і панів гроші.

А зустріне бідняка — лізе в будіралош, дає біднякові гроші. Немає такого села на Верховині, де би комусь Шугай не допоміг — одному дав гроші на корову, другому на хижу, третьому на одежу. Хотіли його пани впіймати, та не могли. Вислідити його не могли, бо ходив, прив'язуючи до бокончів оленячі копита. А люди як могли, так прятали Шугая. Микола піде в один бік, а люди жандарам показують у другий.

Тоді пани назначили за голову Шугая тридцять тисяч крон. Цімбори Миколи злакомилися на гроші. Шугай домовився, що бритвати його будуть. А ті, коли його бритвали, утяли Миколі по шиї. А шкода велика, бо добрий був чоловік. Той біднякові біди ніколи не зробив, лише на панів страх наганяв.

 

ЯК ШУГАЙ СТАВ ОПРИШКОМ
A. Про Шугая чув я від багатьох людей. Він один раз ішов і через Студений. Був то дуже сильний хлоп. Коли воларив, то в заставку виніс бика із села аж на полонину. І ні разу не відпочив. Бо мав два серця: одне змучиться, то друге починає робити, щоб перше відпочило. Взяли його в австрійську армію. Цілими днями муштрували, а їсти давали мало. А такому сильному чоловіку треба було давати їсти за десятьох простих вояків. Каже Шугай капралові, що голодним не піде марширувати. А капрал що на то? Ударив Шугая.

Тут у Шугая як би чорт сів. Схопив капрала, тріснув ним раз — той більше і не пискнув. А сам — ноги в руки.

Так появився на Верховині опришок.


Б. Дехто каже, що Шугай тому став опришком, що не хотів служити в армії цісарській, втік із фронту і мусив ховатися в лісах від жандарів. Неправда то. Тисячі верховинців не хотіли воювати за цісаря і втікали з фронту, та лише один Шугай став опришком. А па ділі було так.

Коли тікав Шугай із війська, то заблудився в лісах. Довго блукав, а дорогу знайти не може. Вже й охляв, а не бачить. Так приблудився Шугай під Чорногору, де. опришки поховали Олексу Довбуша. На Чорногорі здибав Микола криницю. Почав пити — солена вода.
— Що за біда: у криниці вода солена,— каже Микола сам до себе.
— А ти не чудуйся: то не вода у криниці, а сльози на роду,— з такими словами підійшов до Шугая якийсь старий дідок з бородою, як молоко, з головою, як би сніг обсипав.

Не простий був то дідок — чарівник. Він розумів голоси птахів, розумівся на всяких травах.
— Не проста це криниця — опришківська,—каже дідок.— Доки є пани на землі, доти ллються народні сльози, наповнюючи цю криницю. Хто з неї води нап'ється і відчує гіркоту сліз народних, той буде боротися з панами. Аж як не буде панів — висохне криниця. Ти, легіню, все повинен зробити, аби вона скоріше висохла.

А Микола почав дійсно відчувати, як його тіло наповнюється силою, а серце наливається ненавистю до панів.
— Раз ти найшов цю криницю, з якої пив Довбуш, то повинен зробити все те, що не встиг Олекса: знищити панство на всім Закарпатті. А щоб тебе куля не брала, як Довбуша, візьми і з'їж оцю лісницю,— дав старий Шугаю маленькеє яблуко.

З'їв Микола яблуко, ще раз напився води з криниці, відклонився старому і пішов. Від тієї криниці йшов Микола Шугай опришком.

 

ЧОМУ ШУГАЯ КУЛЯ НЕ БРАЛА
A. Може, то правда, а може, то вигадки. Айбо я чула, що Шугая куля не брала. Була одна жінка, що дуже довго не мала дітей, і коли дочекалася сина, то щоб з ним чогось не сталося (тоді часто від всяких хвороб люди вмирали), викупала його в дев'яти-силі. То таке зілля. З корінням треба його копати.

Та жінка зварила дев'ятисил і дев'ять раз у тому відварі викупала свою дитину. То є гріхом — купати в дев'ятисилі.

Від того Шугай виріс дуже сильним, здоровим, і куля його не брала. Тому і пішов він на розбій.


Б. У Шугая був цімбора, мадяр. Вони втекли з війська вісімнадцятого року. Десь на Галичині ховалися. Там були у якоїсь баби. Баба каже:
— Я вам зроблю ліки, що куля до вас не буде братися, кедь візьмете моїх доньок.

Дві у неї були. Хлопці хотіли жити, то пообіцяли бабі. Вона зробила масть, вимастила їх.
— Можете іти в ліс пробатися.

Стрілив цімбора у Шугайову руку — не попав. А цімбора був добрим стрільцем, правда, не таким, як Шугай. Двадцять грейцарів метав Шугай угору, стріляв і попадав. Ліпшого стрільця за нього не було у війську. Підняв цімбора руку, стрілив Шугай — не попав.

Ідуть до хижі. Баба з радістю — на під за ковбасами. Лізе вона драбиною, а хлопці дивляться: у баби хвіст. Мадяр сокиру зі стіни та бабі голову відрубав. Як був у баби поміст у сінях — бабу туди, під поміст. А самі тікати.

А чому не попадали в Шугая? Кіп з нього робився, як тінь. Стріляли в той кіп, а Шугая не було видно.

Розійшлися вони відти. А Шугай почав тоді з панами воювати.

 

ШУГАЙ - ДОБРИЙ СТРІЛЕЦЬ
A. Що Шугая куля не бралася, то неправда. Просто він остерігався. І добре стріляв, тому жандари його боялися.

Він ховався на правому березі ріки Тереблі. А в той час через ріку не було моста, і жандари шукали брід, де Теребля неглибока. Шугай у таких місцях чекав на них. Брав дві палки, зв'язував їх навхрест, надягав на них свій вуйош та шапку і ставив, як би то чоловік. А сам ховався за пень або за дерево.

Побачать жандари, що хтось стоїть у смерічках, і стріляють, стріляють... Думають, що в Шугая, а то в опудало. Коли перестануть стріляти, то Шугай кричить:
— А тепер я буду стріляти.

І як раз вистрілить, то хтось із жандарів платиться життям. Інші втікали — не до Шугая їм було. А потім говорили, що Шугая куля не береться.


Б. Був у Колочаві один жандар. Із простих людей вийшов, то не робив нікому біди. Нічого собі чоловік, але хвалько був.

Не раз хвалився, що Шугай хотів його уже кілька разів убити.
— Та я,— каже,— все перехитрю Шугая: то нагнуся, коли він хоче у мене стріляти, то біжу кривульками, щоб не міг у мене прицілитися.

Узнав про те Шугай і дуже розсердився, бо він ніколи не стріляв у чесних людей. А якщо стріляв — обов'язково попаде. Не було кращого стрільця на всій Верховині.

"Ну, чекай,— подумав Шугай,— провчу я тебе, хвалькуватий жапдарю!" У неділю сховався Микола на оборозі за селом. Оборіг був на груночку, і з нього добре було видно вулицю перед церквою.

Зібралися біля церкви люди, вийшов туди і хвалькуватий жапдар. Хоче похвалитися, що курить цигарки, витяг одну з пачки, взяв у рот і сягнув у кишеню за сірниками.
— Чекай, я тобі припалю,— крикнув Шугай.

І вистрілив. І так точно вцілив, що куля лише мало черкнула цигарку, запаливши її. Зблід жандар, а люди розсміялися, бо знали за що так провчив його Шугай. Від того часу жандар ніколи вже не наговорював на Миколу Шугая.

Шугай що змірив, і то і встрілив. Летить ворона — лише прицілиться і нараз уб'є. В оленя за тисячу кроків міг вцілити. Бо мав стрільбу заворожену.

Дід навчив Миколу, як знайти стрільчик. То така трава, дуже схожа на псячку. По три стебла із землі ростуть. Стрільчик треба знати і зірвати на Івана Купала, тоді він буде мати силу. Микола Шугай знайшов стрільчик і завертів у ложу своєї стрільби. Після того в що не прицілиться — попаде за першим разом.

 

ПАНИ НЕ ВПІЗНАЮТЬ ПЕРЕОДЯГНЕНОГО МИКОЛУ ШУГАЯ
A. Чеські жандари ніяк не могли зловити Шугая. І додумалися до такого: закрили у тюрму вітця, матір і жону Миколи, щоб сяким способом заставити його прийти увидітися з рідними, там заарештувати.

Сидять Шугаї під арештом. Чекають на Миколу жандари, вже й наручники приготували. Знали, що Микола мусить прийти, бо вій так любив Ержіку — й дня не міг прожити, щоб її не увидіти. Любив Микола і вітця та матір.

Заходить до судді на другий день якийсь панок і дуже ввічливо просить:
— Я пишу в газети, і тому дуже хотів би видіти, яка то жона у розбійника Шугая, щоб потім написати про неї. Та й кажуть, що отець і мати Шугая також під арештом. Інтересно би і їх увидіти. Приказав суддя пустити пана в темницю до Шугаїв. Наговорився з старим Шугаєм, Шугаїхою та Ержікою, скільки хотів.

Коли йшов геть, то файно подякував судді. А надвечір суддя дістав поштою невелику цидулку, де було написано: "Дякую, пане суддя, що пустили мене увидіти рідних, Микола Шугай".


Б. Заходить якось в ресторан у Хусті той жандарський офіцер, що вже три роки ганявся за Шугаєм. Всі столики зайняті повністю, і лише за одним столом сидить культурно одягнений чоловік, при галстуку, з невеликою борідкою.

Підсів офіцер до того чоловіка. Хотів випити рому, та сам пити не любив і тому заказав і для сусіда за столом. Випили, розговорилися. І став офіцер жалітися.
— Вже скілько років ловлю Шугая, а який він у лице — не знаю.

— А він любить сидіти за цим столом. Дуже схожий на мене, лише без бороди. Кожний вечір буває у цім ресторані.

Як повечеряли, зібрався чоловік іти геть, а офіцер залишився, бо думав, що за цей самий стіл ще сяде Шугай, і тоді не треба лише зівати — буде Шугай спійманий.

А офіціант прибирав посуд і під тарілкою побачив якийсь папірець.
— Не вам оце?

Розгорнув офіцер папірець, а там написано: "Із вами пив Микола Шугай". Микола не раз так: хоче — піде в ресторан, лише файно одягнеться і бороду наклеїть, щоб його не впізнали.

 

ЯК ШУГАЙ УТІК ІЗ В'ЯЗНИЦІ
A. Вдалося якось жандарам спіймати Шугая. Заперли його у в'язницю, і всі ходять у маленьке віконечко подивитися, який то Шугай.
— Пропав би,— каже начальник жандарський.— Говорили, що то силач, а я бачу малого, низькорослого чоловіка.
— А що, хіба сила від росту? — питає Шугай, щоб задерти начальника.— Попробуй, чи зможеш мене побороти.
— Та це мені — раз плюнути.

Вся варта зайшла у камеру, щоб подивитися, як будуть боротися Шугай з їх начальником. Першого разу Шугай дав себе побороти.
— Ну, щось варта? — засміявся жандар.
— Один раз — то не рахується, — каже Шугай.— Ану ще раз поміряємося силою.

Жандар сміло йде до Шугая, а варта аж роти повідкривала, стали в ряд коло стіни, аби все добре видіти.

Тут як вхопить Шугай жандаря за ноги, коли ним завіє — всю варту перебив. А сам дав ногам знати.


Б. Довго жаидари не могли зловити Шугая. Коли вони шукають його в лісах — він живе у селі, коли шукають його в селі — він спить на оборозі десь під полониною.

Жандарському начальнику вдалося Шугая зловити хитрістю: переодівся у жіночу одежу, підійшов близько до Шугая, накинув на нього якусь сітку і так зв'язав Миколу.

Відвезли Шугая до Сигота у в'язницю. А Микола лише посмівковується: не боявся він тюремних мурів, бо мав таку траву, від якої замки відкриваються.

І одну добу не сидів Микола у в'язниці. Сторожа його побачила, коли вже був десь за сто метрів від тюремних воріт. Почали стріляти — кулі не беруть Шугая. Почали доганяти його з псами.

Біжить Микола Шугай до Тиси, а тюремна варта за ним. Не побіг Микола льодом (це було взимку) на другий бік Тиси, а скочив у проруб. Один із варти махнув рукою:
— Ну тепер кінець Шугаю!

А Микола Шугай проплив під льодом 200 метрів до другого прорубу, виліз — і в ліс.

 

ОЙ ІМИЛИ ШУГАЇКА
Закувала зозулиця на сливі, на сливі,
Ой імили Шугаїка, коли спав на хліві.
У Студеній у неділю дзвони задзвонили,
А бирови вже голосять: "Шугая імили".
Егей нема Шугаїка у лісі співати:
Повели го жандарики — виділа му мати.
Ой імили Шугаїка, везли го в Воловий,
А він скочив з моста в воду — втік у ліс буковий.
Віє вітер з полонини, дерева схиляє,
Сидить Шугай під смереков, на сопілці грає.

ЯК ШУГАЙ УТІК ІЗ В'ЯЗНИЦІ
1. Зозулиця покукує, бук ся розвиває,
Ходить Шугай молоденький, панів розбиває.

2. Як. соловей защебече, зозуля закує,
Ходить Шугай молоденький і панів рабує.

3. "Ой чи много хлопців маєш, Миколо Шугаю?" —
"Та я стільки хлопців маю, як листя у маю".

4. Ходить Шугай молоденький, маєтки збирає,
Там, де є лиш бідні люди, він всім помагає.
 
ЧОМУ ШУГАЙ УБИВ ВУЧКІВСЬКОГО ПОЛІСОВЩИКА
Колочавці з давніх давен робили дерев'яні блюда з ясепа. Якось вони зрубали ясен у державнім лісі над Вучковим. Лісник їх застав, коли розрізали ясена на колоди. Були там три колочавці: один із них — далекий родич Шугая. Лісник привів їх до жандарів. Там людей дуже побили.

Узнав про те Шугай і поклявся, що відплатить тому лісникові. А лісник боявся вже сам ходити по лісу і прикликав дванадцять жандарів, аби його стерегли.

Шугай був хитрий. Він переодягся в одежу вівчаря, прийшов до тих жандарів і каже:
— Я оце тепер видів Шугая. Тут недалеко, на поляні, сидить.
— Веди нас до нього!
— Як увидить вас у жандарській одежі, то втече. Най цей, що в єгерській одежі, іде зі мною, а ви ідіть позаду.

Як пішов лісник із тим "вівчарем", так більше й не вернувся.

 

ЯК ШУГАЙ ВИЗВОЛИВ АРЕШТАНТІВ
Вийшов один чоловік з Колочави у полонину брати сир. А під колибою біля вівчарів сидів Шугай і почав випитувати того чоловіка, що нового чути в селі:
— А що чути? Про біду чути: жандари заарештували в селі шістьох людей, які порцію не сплатили. Завтра буде машина з Ужгорода, і повезуть їх у тій машині у Хустську тюрму.

Спохмурнів Микола Шугай, став, як хмара.
— Будьте здорові,— каже,— а завтра почуєте новину...

До Волового йшов цілу ніч, добрався аж під ранок. За селом сховався за вербами і чекає. А набоїв у нього не було — всього один патрон з кулею. Коли показалася машина — вистрілив у переднє колесо.

Підняв у руці карабін і вийшов на дорогу. Жандарам не треба було говорити, що перед ними Шугай, — розбіглися, як би їх вітер здув.

Випустив Микола Шугай арештантів.
— Ідіть собі додому та не будьте більше вівцями,— сказав їм на прощання.

І ще того дня вівчарі на колочавських полонинах почули новину: Шугай визволив простих людей з-під арешту.

 

ЯК ШУГАЙ, МАЮЧИ ВЕДМЕЖУ ШКУРУ, НАСМІХАВСЯ НАД ЖАНДАРАМИ
A. Ходив Шугай у підкованих бокончах — тому й напали якось на його слід жандари. Довели їх сліди в один смеріч-ник серед поля. Обстали той смерічник та й радуються:
— Тепер Шугаю звідси живому не вийти.

Але в смерічник бояться заходити. Добре би, якби Шугай спав, то могли б його сонного зв'язати. А що, коли він не спить і вже у когось з них цілиться? Почали жандари гулюкати на Шугая, як на звіра:
— Здавайся, Шугаю, бо тут тобі буде смерть!

На той крик із смерічника виліз... ведмідь. А стріляти ведмедів заборонялося. Тому жапдари дозволили звірові по-чалапкати через поле до лісу.
— Егей! Тепер ловіть мене в лісі, — крикнув Шугай, знявши з себе ведмежу шкуру.

Жандари поклялися, що більше себе не дадуть обдурити. І коли на другий день в кінці Сухарської вулиці увиділи ведмедя, нараз почали по ньому стріляти. Стріляють, стріляють, а ведмідь не падає. А то Шугай ведмежу шкуру набив соломою і підпер палицею.

На то посходилися люди. Сміються, що жандари не вміють стріляти. Нарешті ведмідь упав од вітру. Підійшли жандари, а перед нимичучело. То було потім сміху на всю Колочаву.


Б. Раз уночі вище хижі Шугая жандари засіли під оборогом. Хотіли так підстерегти опришка. Дивляться: іде на них ведмідь. А стріляти у ведмедів заборонялося. Загойкали на ведмедя, та він далі суне. У великому страху жандари побігли долі груном.

А то був не ведмідь, а Микола Шугай у ведмежій шкурі. Про те, як настрашив жандарів, розповів жінці, а та сусідам — і на другий день про це знала вся Колочава. Дійшов поговір і до жандарів.
— Ну, більше він над нами не посміється,— кажуть.

І на другу ніч знову засіли під оборогом вище хижі Шугая. Знову вийшов із лісу ведмідь. Айбо тепер вони не тікали. "Іди, іди ближче,— думають. — Вже давно наручники для тебе носимо".

А то був не Шугай, а ведмідь. Шугай узяв від одного багача вулик бджіл і куски стільників з медом, розкидав по дорозі від лісу до оборогу. Ведмідь і дійшов за тим медом аж до оборогу.

Кинулися жандари на ведмедя:
— Що, Шугаю, дофіглювався?

А ведмідь наліво-направо став ними метати. Двох убив на смерть, а інші ледве втекли.
 
СТРІЛЯВ ШУГАЙ У ЖАНДАРІВ
Ой Шугаю молоденький, молоді в тя літа,
Та ти ходиш в лісах-дебрях і не видиш світа.
Ой Шугаю молоденький, Шугаю, Шугаю,
Буде тобі лиха доля у зеленім гаю.
Пішли туди жандарики на лисиць стріляти — Будуть тебе,
Шугаїку, в ланцюги кувати.
Не імили Шугаїка, хлопця молодого,
Бо вистрілив з-межи корчів та убив одного.
Закувала зозулиця, сіла на явора,
Стріляв Шугай у жандарів із свого левора.
На високій полонині вітрик повіває,
Сидить Шугай під смереков, весело співає.

 

ШУГАЙ КАРАВ ЗА ОБМАН
A. Віз якось розтіцький чоловік Лацко гендлярів у Волове. Доїхали з Розтоки до Келечинського квасу — і там зупинив їх озброєний Шугай.
— Оде маєте ташку — всі гроші сюди. Та не робіть фіглі, бо мої хлопці з хамника дивляться за вами. Мечуть гендлярі гроші в ташку — уже повна.
— А у тебе скільки грошей? — звідає Шугай котіша Лацка.
— Три крони.

Подивився Микола в чоловіків будіралош, а там 15 крон. Як розмахнувся Микола — тріс Лацка по писку.
— Не бреши Миколі Шугаю. А грошей твоїх бідняцьких мені не треба.

Він віддав котішу його 15 крон. Гендлярів також всіх відпустив.


Б. У Гереговищах Шугай перестав двох людей: — Куди йдете?
— На ярмарок у Воловий.
— Що будете купувати?
— Я теля,— каже один.— Треба би корову, та не маю стільки грошей.
— А скільки би вам треба ще грошей, аби корову купити?
— Дві тисячі крон.

Шугай вийняв гроші і дав чоловікові. Як це другий уви-дів, то хоч він на ярмарку не збирався нічого купувати, а йшов мало погуляти, каже:
— І я йду купувати корову і не вистачає мені грошей.

Шугай і цьому дав дві тисячі крон. Айбо пішов за цими двома людьми назирці.

У Воловому той, що хотів теля купувати, пішов на ярмарок вибирати корівчину. А другий повернув до корчми. Лише заказав горілки — Шугай уже в корчмі:
— Ану, сюди гроші! — і тріс, тріс п'яницю. — Більше ніколи не займався брехнею.

 

ЯК ШУГАЙ ВІДБИРАВ ГРОШІ ВІД БАГАТИХ
Вулицею йшов багатий пап. До нього привітався прохожий, це був Микола Шугай.
— Пане, не скажете, па вулиці нікого нема?

Пан оглянув вулицю й відповідає:
— Нема.
— А якщо крикнути, ніхто не вчує?
— Напевно.
— Тоді давайте сюди гроші, що награбували від бідних.

Жив у Мукачеві один багатий корчмар Вайс. Мав свою палінчарню — мав і добрі гроші. Коли комусь треба грошей — йде до Вайса: у нього хоч коли можна було позичити. Та процент за ті гроші Вайс дер безбожно.

Раз Шугай зібрався до Вайса, щоб відібрати гроші, нажиті обманом. Та як їх відібрати? Вайс їх держав у залізній касі, а ключі так ховав, що інколи сам не міг їх знайти.

Та в Шугая голова була на плечах. Одягнув панську одежу і прийшов до корчмаря. Представився агентом великої фірми з Моравії.

Вайс його почастував. Сидять та говорять.
— Вайсе, позичте мені десять тисяч крон,— каже Шугай.
— За десять тисяч процентів річних не менше,— вповів твердо корчмар.
— Добре! — пристав на те Микола.

Знайшов Вайс ключі, відкрив касу... А Шугай вихопив пістолет:
— Руки дгорі!

Зрозумів корчмар, що тут біда і скочив до телефону.
— Не старайтеся, Вайсе, бо я телефон відрізав, коли йшов сюди.
Вийняв Шугай із каси сорок тисяч і каже:
— За дві години не смієш виходити на вулицю. Лише покажешся — більше тобі не жити: хлопці мої під кожним вікном і дверима.

Нікого з ІПугайових хлопців не було, та про Шугая такі страхи говорили, що корчмар, як закам'янілий, простояв серед хати дві години.

 

ШУГАЙ І ПІП
Дізнався Шугай, що у попа в Ізі багато грошей. Прийшов він вночі до попа й каже:
— Я — Шугай! Аби ми розсталися добрими — гроші на стіл.

Піп почав говорити опришкові:
— Забирати гроші силою — то розбій. А розбій — то великий гріх перед богом.
— А я не хочу забирати силою — хочу, аби ви самі віддали ті гроші, які не ваші. Ви їх виманюєте від людей, а я роздаю людям. То кому гріх?

Піп мусив розстатися з грошима, які на другий день Шугай роздав удовицям у Воловому, Колочаві та інших селах.

Драгівський піп на казанні говорив, аби люди допомогли жандармам спіймати Шугая. Дізнався про це Шугай і вночі з своїми хлопцями прийшов до попа.
— Ти мене, попе, згадував — і я прийшов.

Піп затрясся, як лист на трепеті.
— Не бійся, на життя твоє не потворимося. На перший раз відиущаємо. Але гроші, які маєш, давай сюди.

Віддав піп гроші. Айбо Шугай щось не дуже спішить у гори.
— У нас ще часу багато,— каже він хлопцям.— А я оце подивився на попа і згадав, що вже кілька днів не бритвався.
— На бритву і бритвай! — каже Шугай попові.— Не хочу ходити такий зарослий, як ти.

Стали два хлопці з пістолями коло попа. А він мусив по-бритвати Шугая. Той піп з Драгова порадив потім жандармам, аби підкупили людей, що бритвають Шугая. Жандарми так і зробили. Підкупили кума Миколи Шугая. І той, коли бритвав Миколу, зарізав його бритвою.

 

ЯК ШУГАЙ ЗАСТАВИВ БАГАТОГО ПОМІНЯТИСЯ ОДЕЖЕЮ З БІДНЯКОМ
A. У Негрівці жив один дуже багатий єврей. Мошком його звали. Часто той Мошко для ґешефту бував у Хусті.

Одного разу (а було то зимою) зібрався Мошко до Хуста. Одягнувся добре в теплий кожух, бо надворі був великий мороз. А котіш у старім уйоші — в одну дірку вітер влетить, а з другої вилітає. Змерз котіш, трясеться.

Проминули якраз Колочаву-Горб — і вискакує на дорогу чоловік.
— Тпру! — спер котіш коней і ще більше затрясся, бо впізнав Шугая.

А Шугай уже командує:
— Ану, Мошку, знімай кожух! А ти, цурошу, що чекаєш — знімай свій уйош!

Зняли оба подорожні з себе верхню одежу і чекають, коли їх Шугай застрілить, бо про нього всюди такі страшні слухи були розпущені, що він убивця.

А Шугай каже:
— Тепер ти, Мошку, одягай цуравий уйош, а котішу дай кожух. Півдороги будеш за котіша, щоб знав, як бідному живеться. На півдорозі розміняєтеся і одежею. А як будете вертатися, аби знову так: півдороги один у кожусі, півдороги — другий.

Так Шугай заступився за бідного котіша.


Б. У Колочаві якось зустрів Шугай корчмаря, що йшов у чоботах, а за ним біг його боржник у постолах. То було пізньої осені. Падав мокрий сніг, па дорозі всюди були калюжі.

— Чи промокають твої постоли, чоловіче? — питає Шугай бідняка.
— Ще й як.
— А твої чоботи, корчмарю?
— Мої чоботи? Та хіба я би обув такі чоботи, що промокають?
— Тоді поміняйся взуттям із цим бідняком. Ти собі купиш другі чоботи.

Хотів щось корчмар казати, та вдавився словом, як почув:
— Це тобі Шугай наказує.

 

ЯК ШУГАЙ РОЗДАВАВ БІДНИМ СИР
A. Зайшов якось Шугай до бідняка у Синевирі. Попав якраз па вечерю. Мати напекла картоплі і дала дітям їсти. Увидів те Шугай, боляче йому стало.

На другий день пішов на полонину. Там якраз ватажив великий ґазда, який мав повну стайню худоби.
— Давай бочку сиру,— каже Шугай.

Багач, трясучися, дав бочку сиру. Взяв Шугай і відніс бід-няковим дітям:
— їжте картоплю з сиром і ростіть великі та дужі.


Б. Раз прийшов Шугай до вівчарів на полонину.
— Чому у вас так багато сиру? — звідує.
— Бо нікому продати: бідний не купить, бо не має грошей, а багаті платять таку малу ціну, що ліпше най пропаде добро, як за такі гроші віддати.

Купив Микола Шугай той сир по добрій ціні і сказав вівчарям, най несуть у село і роздадуть удовицям.


В. Розповідають, як біля Драгова попав Шугай на салаш, коли якраз ватажив один багач. Прийшов і звідує вівчарів:
— Чи дав вам сиру ґазда?;

А вони йому кажуть:
— Нам лише жентиці мало дав, а псам нашим нічого недав.
— То беріть собі увесь сир. Це я, Микола Шугай, дозволяю вам.

Майже така сама історія з сиром була в нас у Поточині. Микола Шугай з братом взяли дві бочки бриндзи від одного ґазди і понесли в Колочаву. Зустріли бідняка Даця, котрий мав восьмеро дітей. Каже йому Шугай:
— Бери ці бочки з бриндзою та неси між дітей. Я собі візьму лише покуштувати чи добра бриндза.

 

ЯК ШУГАЙ РОЗДІЛЯВ ГРОШІ
A. Їхала раз машина, повна людей. Шугай цю машину спинив. Виліз горі й каже:
— Я — Микола Шугай. Кажіть, хто скільки грошей має.

В одних грошей було багато. Але були й такі на машині, що мали лише кілька крон. Шугай заставив багачів поділитися грошима з бідняками. А сам дивився чи справедливо діляться.


Б. Якось Шугай прийшов па ярмарок у Волове. Ходить, роздивляється. Немало жебраків зійшлося на ярмарок — криві, сліпі, горбаті. Просять щось дати, протягають руки. Та щось нікому їх не шкода.
Увидів жебраків Шугай, жаль їх йому стало. Підходить він до одного багача, який хотів купувати пару волів, та й каже тому:
— Не спробуй кричати. Я — Шугай.

Багач затрясся. А Шугай говорить далі:
— Половину своїх грошей іди і роздай жебракам, а половину давай сюди.

Що багачеві робити? Віддав частину грошей Шугаеві, а частину пішов роздавати жебракам. Микола пішов за багачем, дивився, чи добре,розділяє той гроші. Дасть багач жебракові десятку — і Шугай дає десятку, аж поки не роздали всі гроші до копійки.


В. Прийшов Шугай у Монастирці до попа і попросив ключі від церковної каси. Забрав усі гроші, що там були, і пішов ділити між бідними.

Коло Березова зустрів циган. Одна циганка підійшла до нього і попросила закурити.
— На сто крон та йди купи собі одежу. Не ходи у такому дранті.

У Бистрому увидів весілля. Підійшов до молодих і дав їм тисячу крон, щоб мали з чим ґаздувати. А у Вічковому взнав, що вмер шустер Шулем і залишив сиротами десятеро дітей. Підійшов він тихо під єврейську хату і поклав на поріг п'ять тисяч крон. Написав записку: "Ці гроші для сиріт дарує Шугай".

 

ЯК ШУГАЙ БІДНУ ДІВЧИНУ ЗАМІЖ ВИДАВ
A. Була в одної вдови дуже файна донька. Всі легіні за нею бігали, але не наважувались сватати, бо дівчина не мала посагу.

Вдома хотіла мати багатого зятя. І дуже їй жаль було, що донька бідна, коли один багацький син говорив:
— Взяв би я вашу Марічку, якби мала хоч сорок тисяч. Раз у хату вдови зайшов якийсь пан і попросився перено чувати. Стара дала йому їсти і почала хвалитися, які до її дочки хлопці залицяються. Гість порадив:
— Най віддається за того, котрий майна не просить. Бага тому грошей треба, а не вашої дочки.

Переспав подорожній, а вранці зібрався в дорогу. Зупинив візника, що вертався з міста, та й питає:
— Для себе заробляєш, чи для пана?

— Для пана,— відповідає візник.— Мені копійчина перепаде тільки від добрих людей.
— Коли так, то вези'мене до міста. Я заплачу.

Мандрівник попросив зупинити коней перед містом і висипав на долоню візникові новенькі сотки. Візник завмер від здивування, а коли хотів подякувати щедрому панові, той уже був далеко. У місті мандрівник розшукав власника спиртового заводу. Сказав, що потребує багато спирту, і обіцяв добре заплатити. Власник заводу зрадів купцеві і запросив його до себе, щоб скласти договір. А коли ввійшли в кімнату, мандрівник витягнув пістоля і сказав:
— Я — Микола Шугай! Віддавай всі свої гроші і не пробуй противитися. Мої хлопці чекають надворі.

Пап зблід і ледве витягнув тремтячими руками гроші з шухляди. Шугай наказав сидіти непорушно, вийшов і замкнув за собою двері. Поки пан опам'ятався і покликав на допомогу, Шугай був далеко за містом. Надвечір він уже був у знайомої вдови і знову попросився на ніч.

У хаті сидів красний леґінь, за якого вдова ніяк не згоджувалася віддати доньку, бо був дуже бідний.
— Що з того, що любляться? Обоє одинакові, нічого не мають. З голоду помруть,— скаржилася стара.

Мандрівник подивився на молоду пару і сказав:
— Не журіться, бабко, я даю молодятам сорок тисяч. Най здорові живуть та Миколу Шугая добрим словом згадують.

Хлопець і дівчина розцілували Миколу, як рідного батька, а вдова з радості заплакала. Переночував Шугай і помандрував далі по світу панам за кривди мститися і бідним людям допомагати.


Б. У Золотареві був один бідняк, мав дуже файну відданицю, але не мав грошей. Багацькі дівки аж би які були — криві, горбаті — рано віддавалися, бо мали тисячі, а доньку бідняка ніхто не йшов сватати.

Раз до золотарівського багача Нути прийшов якийсь файний леґінь — в чересі, за плечима карабін. Багач зразу впізнав Миколу Шугая.

Каже Микола до багача:
— Ти дуже багатий, свою дівку давно віддав, а хто буде віддавати біднякову дівку? Шугай назвав своє прізвище.

Злякався багач, а Микола каже далі:
— Дай біднякові, щоби міг віддати доньку, двадцять тисяч крон. А коли не даєш — то всього багатства позбудешся. І щоб нікому не говорив про це.

Ще потім другу ніч стояв Шугай під вікном бідняка і дивився, чи принесе Нута гроші. І лише тоді спокійно пішов у гори, коли переконався, що багач все зробив, як йому наказано. Так Шугай допоміг віддати біднякові свою доньку.

 

ЯК ШУГАЙ ДОПОМАГАВ БІДНЯКАМ ОБЗАВОДИТИСЯ ХУДОБОЮ
A. То неправда, що Шугай був розбійником, Шугай був опришком. Розбійник не дивиться від кого гроші брати: чи багатий, чи бідний — давай гроші. А не даєш — уб'є. Опришок грабує лише багачів, щоб потім все роздати бідним.

Було те в Синевирі. Ішов Шугай лісом і увидів, як одна жінка несла велику в'язанку дров.
— Ачей коня-не маєте? — зазвідав Шугай.
— Йой, не маю.

Шугай вийняв гроші і дав жінці, щоб купила собі коня. Якось прийшов Шугай до одного багача, у якого було 20 кіз і каже:
— Тобі доста двох кіз, а інші я заберу.

Багач мусив погодитися. А Микола погнав кіз у Брадо-лець і роздав бідним. Шугай поступав так, як має поступати опришок.


Б. Що вам кажу — все правда. Бо дехто говорить, ніби Шугай був злодієм. То скажіть, який злодій віддасть вкрадені гроші? А Шугай роздавав бідним ті гроші, що брав у багатих.

Так було і з Маркусевою Палагою з Колочави. Мала вдовиця діточок купку, а коровки дастьбі. Вчув якось про те Шугай. А в нього були такі люди в селах, котрі йому доносили, у кого з бідняків біда якась станеться. Тоді вночі Шугай іде до тих бідняків, кладе потрібну суму на підвіконня чи поріг, щоб вранці господарі знайшли. Людям не треба було пояснювати від кого ті гроші. Так от, взнав Шугай про велику бідність Палаги Марку-севої. Прийшов вночі під її хижу і клопкає.
— Хто там? — звідує вдова.
— Я, Шугай.
— Ой, не туди йдеш, небоже. У мене не знайдеш і крони.
— А я йду до вас не брати — вам несу.

І коли вдова відкрила двері, дав їй п'ять тисяч крон:
— Купіть собі корову.

Так що то дурниці вигадували, ніби Шугай — злодій. Він був опришком, бо від багатих брав, а бідним давав.


В. Шугай жив у Колочаві. Та знали його і в Хусті, і в Му-качеві, і в Севлюші. Знали його як розбійника, що в багатих бере, а бідним дає.

У Німецькій Мокрій жив один дуже бідний чоловік, який мав багато дітей і не мав грошей. Було в цього чоловіка одне теля. Від нужди взяв він теля і повів на ярмарок. Хотів продати, щоб купити дітям хліба.

Коли йшов через ліс, то зустрів його один файний леґінь.
— Куди чоловіче? — звідує.
— Та веду теля на ярмарок. Може, якісь гроші зроблю, та дітям хліба куплю,— каже бідняк.
— Та скільки би хотіли за це теля?
— Тисячу.
— А мені чи продасте за п'ять тисяч — звідує леґінь.

Чоловік подумав, що це якийсь ненормальний леґінь, і пофіглював:
— Коли не даєш тисячу, а згоден продати телятко за п'ять тисяч.

Леґінь узяв і вилічив п'ять тисяч крон, взяв теля і пустив край дороги пастися. А чоловік з грошима пішов на ярмарок. Подумав: "Буде грошей не лише муки купити, але й корівчину якусь сторгувати".

Купив чоловік корову, мливча муки і вертається з ярмарку. Бачить, а на тому місці у лісі, де і вранці, стоїть леґінь.
— Ледве вас дочекався,— каже переляканому чоловікові.— Беріть собі теля та ведіть додому. І знайте, який Шугай.


Г. У Німецькій Мокрій жила вдовиця. Бідна така, що хліб у неї в хаті був лише двічі в рік — на святий вечір і на ве-ликдень. Одна радість, що корову мала, а то би діти попухли з голоду. Та правду люди говорили: коли біда прийде, то за собою ще й другу приведе. Здохла корова у вдовиці. Ридає нещасна жінка — на все село чути. А тут проходив Шугай. Визвідав, що і як, та й каже:
— Не журіться: буде на вечерю дітям молоко.

Пішов Шугай на дорогу, що веде в Хуст, і чекає. Видить жене якийсь чоловік корову.
— Куди, чоловіче, женеш корову? — звідує Шугай.
— Та жену на ярмарок у Хуст, бо хочу продати.
— А дома ще лишилася корова? — звідує Шугай далі.
— Та звідки? Айбо що робити, коли нема чим заплатити порцію? — Мушу продавати корову від дітей.
— На, чоловіче, гроші на порцію та вертайся додому,— і дав Шугай чоловікові стільки грошей, за скільки той би корову продав.

Чоловік вернувся, а Шугай чекає далі. Дивиться: жене ще один чоловік корову.
— Куди, чоловіче?
— Та на ярмарок.
— А як же твої діти будуть без молока?
— Та в мене дома є ще одна корова.

Тоді Шугай і каже:
— Ну, де правда на світі: у тебе дві корови, а у вдовиці у Німецькій Мокрій нема ні одної. Так що пожени ти їй цю корову.

Чоловік нараз зрозумів, що говорить із Шугаєм. Довго не токмився, а відігнав корову вдові. Знав: коли не зробить так, як каже Шугай, то буде біда.

Отакий був Шугай: у багатого візьме, а бідному дасть.

 

ЯК ШУГАЙ ДОПОМІГ БІДНЯКОВІ ХАТУ ЗБУДУВАТИ
A. Якось чоловік із Синевира продав у Воловім корову і повертався додому. На перевалі перестав його Шугай.
— Ти де був?
— На торзі.
— Що продав?
— Корову.
— За скільки?
— За п'ять тисяч крон.
— Давай сюди.
— Йой, Миколо, пожалій мене: останню-м корову продав, бо хочу побудувати хижу — не маю в чому жити.
— Добре. Я піду з тобою і подивлюся, чи правду говориш.

Входять у Синевир — із старої, підпертої кілками хижі вибігло семеро дітей.
— Тато йде! Тато йде! Подарунки нам несе,— підскакують діти.

Увидів Шугай, що чоловік правду говорив.
— На свої гроші. Та за них не побудуєш хижу. На тобі на придачу ще десять тисяч.

І це все правда. Ержіка Шугайова вже при Радянській владі, вертаючись з Міжгір'я, зайшла до одної хати в Сине-вирі напитися води. Там зазвідали, хто вона і звідки. Коли почули, що перед ними жона Миколи Шугая, дуже зраділи.
— Та чи знаєте, Ержіко, що ви в тому домі, на який дав гроші ваш Микола.

Як чуєте, довго живе пам'ять про Миколу Шугая.


Б. Жандари ніяк не могли запопасти Шугая, бо його люди переховували. Коли жандари якось дізналися, що опришок ночував у Василя Кривляка в Синевирі, помстилися на біднякові — підпалили хату. Думали в такий спосіб застрашити людей, щоб не давали притулку Миколі Шугаю. Та в селянських серцях любов до опришка була сильнішою за страх перед жандармами. А Шугай не залишив Василя Кривляка у біді. Через кілька днів зустрівся з старим вівчарем та й каже:
— Це моя вина, що жандари спалили вашу хату. Тому тут маєте десять тисяч на нову. Я не хочу, аби мене згадували злим словом.

Потім ще на ту хижу дерева нарубати допоміг, наколов драниць. Так що Василь Кривляк не довго жерялив у сусідів.

 

ПРО СМЕРТЬ ШУГАЯ
A. Боялися багачі Шугая, як вогню. Склали гроші — вийшло триста тисяч. І пообіцяли їх тому, хто уб'є Шугая.

А як Шугая уб'єш, коли його куля не бралася? Знав про те і кум Шугаїв — Данило Буркало. Та дуже йому хотілося дістати винагороду за голову Миколи Шугая. І додумався до такого: "Куля його не бере — але від бритви чи сокири він не заворожений!" Буркало підговорив на чорне діло ще двох людей. Бо Микола не сам ходив лісами — з ним був його брат Юрко.

Коли Шугаї увиділи Буркала ще з двома людьми, то Микола став звідати:
— Ти чому, куме Даниле, не сам прийшов?
— Та вони прийшли помогти мені оборіг поладити,— каже Буркало.

Узяв Шугай торбу з хлібом і ще звідує:
— А бритву приніс? Хочу побритватися.
— Та я тебе ліпше побритваю,— каже кум Данило.

Став Буркало бритвати Миколу, а ті двоє, що з ним прийшли, стали заговорювати Юру. Сталося все під кліп оком: Данило махнув головою і чвиркнув Миколу бритвою по шиї, а ті два сокирами зарубали Юрка.

І що: гроші їм ніхто не дав, лише прокляття народне на них впало та ганьба. А в Чехословаччині є музей Шугая. Туди забрали, коли було вбито Миколу, його сорочку кирваву, постоли, уйош, зброю.


Б. Велику лють мали багачі на Шугая і пообіцяли 30 тисяч крон тому, хто його уб'є. А держава обіцяла 30 тисяч тому, хто його впіймає живим.

Тут кум Миколи Шугая Данило Ясінка порадився зі своїм товаришем, що коли Шугай буде спати, то вони його уб'ють.

Одного разу прийшов Микола Шугай до свого кума Данила Ясінки в гості. З Шугаєм був і його брат Юрко.

А коли Шугай ішов спати у Ясінків на оборіг, то брат Юрко каже йому:
— Не лягай спати на оборіг, бо вони тебе прозрадять.

Микола Шугай не повірив цим словам, пішов. За ним рушив і Юрко.

Юра ще не спав, а ті прийшли і сокирою відрубали Шуга-єві голову. У Юри була гвинтівка, але вона йому відказала, не міг вистрілити. Убили і його.

Потім Ясінка зі своїм другом пішли і доповіли жандармам, що Шугаї вже мертві.
— Вас будуть за те судити, що ви убили ІПугаїв! — відповіли жандарми.— Ми хотіли їх упіймати живими.

І так Ясінку і його друга засудили за те, що вбили Миколу Шугая і його брата Юрка. Микола Шугай не боявся, що його уб'ють, бо мав чарівну їалузку, якою відганяв від себе кулі. Ту галузку йому дала одна босорканя.

І ніколи би не вбили Миколу, якби не зрада. А зрадила Миколу його фраїрка Маріка. Було то так.

Жандари ніяк не могли зловити Шугая. І тоді дали вибуб-нувати, що тому, хто їм допоможе зловити або вбити Миколу Шугая, заплатять великі гроші.

А у Миколи була фраїрка Маріка. Вона і злакомилася на обіцяні панами гроші. І почала, коли він прийшов до неї на оборіг, визвідувати;
— Чому тебе, Миколо, ніяка куля не бере?

Микола й розповів про чарівну галузку. Сказано: не вір ніколи фраїрці. Та коби кума віща, то не лізла би в ріща.

Маріка ледве дочекалася, коли заспить Микола. Від сонного Миколи витягла вона чарівну галузку і побігла з нею до жандарів:
— Микола он там, на оборозі, спить. Ідіть — він у ваших руках.

Та боялися жандари навіть сплячого Миколи. Підійшли близько до оборогу і стали стріляти. До ранку стріляли в оборіг.

А в Миколи Шугая вже не було чарівної галузки. Так він і загинув на тому оборозі. Через зраду фраїрки.

Коли жандари увиділи, який то хлоп Микола Шугай — файниіі, рослий, забідкалися:
— Шкода його було вбити.
 
ОЙ УБИЛИ ШУГАІКА, ВБИ ГРОШІ ДІСТАТИ
Ой Шугая молодого пани ся бояли,
За голову Миколову гроші обіцяли.
Ой то Адам та Данило стали ся радити,
Як Миколу їм убити — гроші заробити.
До Шугая молодого вни ся підлестили,
Дочекали злу годину — сокиров го вбили.
Під явором говорили, під явором пили,
Під явором зелененьким Шугая убили.
Ой убили Шугаїка, вби гроші дістати...
Та хто буде удовицям тепер помагати?
Коли везли долі селом Шугайове тіло,
То в кожного чоловіка серце заболіло.
Та бодай тих головників бог навіки побив,
Бо вни вбили Шугаїка, що нам добро робив.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року