Колись були такі опришки, що великих панів і багачів грабували.

Оповідають у нас, що ішов один чоловік з ярмарку, а з лісу виходить файно вбраний пан і питає:
— Звідки йдете, ґаздо?
— З ярмарку.
— Та що на ярмарку є?
— Ходив, може би, у корчмарів узяв корову на випас, бо купити не маю за що, а діти молока хочуть.
— Ага, то ви бідний...

Виймає пан гроші й каже:
— Як називаєтеся?
— Так і так. Звідти я і звідти...

Прийшов ґазда з грішми додому, похвалився жінці, що може тепер свою корову купити, а вона каже:
— А що, як у нас відберуть корову?
— Не бійся.

Купили корову, діти тішаться, що є молоко. Через півроку приходить до ґазди якийсь чоловік. А він не впізнає, що то той самий пан, бо вже перебрався інакше.
— Як жиєте, тату?
— Жию, так, нічого...
— Худобу масте?
— Маю корову.
— А звідки ви взяли?
— Я розкажу, але скажіть, хто ви?
— Не питайте, хто я, а розкажіть.

Ґазда оповідає. Той уважно вислухав і каже:
— То я вам дав грошей на корову. Майтесь добре, жийте здоровенькі, і дайте мені молока напитись від тої корови.

А чоловік очам своїм не повірив.
— Жінко,— каже,— неси горнець з молоком!

Той п'є її оповідає:
— Ми такі люди, що в багачів відбираємо, а бідним даємо. Ви — неграмотні, а ми — грамотні, кажемо, аби-сте пам'ятали: таке прийде, що всі будете мати всього досхочу. Але тепер де не може бути через те, що мало вчених є на світі. Ніхто вам не допомагає, бо за біднотою ніхто не стоїть. А я такий, що посвятився па це. Я і в книжки все вписую, аби читали і згадували мене.

Попрощався з ґаздою і пішов.

А то був опришок, такий комендант, що писався Микола Лучинський. Він був десь аж із Порогів чи з Гути — так оповідали.

То було десь у десятім році.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року