ЯК УРЯТУВАВ СЕБЕ ЛИПЕЙ
Воєтив Ілько Липей довкола Репинного, як хотів. Чинив із корчмарями, що хотів. Люди лише чудувалися з нього. А раз сталося так, що мало його не зловили.

Напали жандарми на його слід. Десь було їх з десять. Ідуть за Ільком Липеєм, ідуть всіма пішничками — нікуди розбійникові вислизнути. А видить, що притискають його до берега Репинки. Берег не низький був у тому місці, а повінь весняна вимила якраз колобаню. Тікав Ілько Липей від жандармів. Може, й не тікав би, але пістолю забув із собою взяти, або патронів не мав. І мусив тікати. Доходить якраз до берега. Що чинити? І придумав. Відтяв очеретину, заліз у воду з головою і крізь очеретину дихав. Жандарми прийшли на берег і ламають собі голови, де міг дітися розбійник. Обдивилися берег, кущі коло берега. Та й вернулися ні з чим.

А Ілько Липей виліз із води, висушив одіж та й пішов далі. Так Липей перехитрив жандармів. І ще довго воєтив довкола Репинного.
 
ПІСНЯ ПРО ЛИПЕЯ
A.
Ой летіли гуси дикі низенько-низенько;
Та убили Лепіїка в неділю раненько,
Ой в неділю раненько, в неділю раненько.
Та убили Лепіїка, хлопця молодого,
Та із нього кровця текла аж до Волового,
Ой аж до Волового, аж до Волового.
Коли несли долу селом, несли його тіло,
Та в кожного селянина серце заболіло,
Ой серце заболіло, серце заболіло.
А як несли Лепіїка з гори високої,
Та плакали верховинці з туги великої,
Ой з туги великої, з туги великої.
Та бодай ті жандарики світу не видали,
Та що вони Лепіїка в могилу загнали,
Ой в могилу загнали, в могилу загнали.


Б.
Ой летіли дикі гуски низенько-низенько,
Та й убили Лепеєка в неділю раненько.
Закувала зозуленька за високу гору,
Та й убили Лепеєка, з ким я заговорю.
Та й убили Лепеєка вище Репійного,
Тече вода кервавая аж до Волового.
Коли вийшла комісія Ілька розбирати,
Клевець виліз на ялицю та й зачав плакати:
"Та й воліли давно-давно село іспалити,
Та як мого цімборика жандарі убити".
Коли везли долу селом поранене тіло,
Та каждого чоловіка серце заболіло.



В.
Ой летіли гуси дикі низенько-низенько,
Та убили Лепеїка в неділю раненько.
Ой убили Лепеїка вище Репинного,
Текла річка кервавая аж до Волового.
Ой убили Лепеїка, серце з нього взяли,
На пошту го положили, до Праги загнали.
Були в нього чоботята до колін, до колін,
Дали тому злодійові, що за нього вповів.
Егей, боже милостивий, я би-м тебе просив,
Аби злодій чоботята й оден день не носив.


Г.
Ой летіли дикі гуси, летіли низенько,
Та й убили Липей Ілька в неділю раненько.
Та як сонце вже сходило, а місяць засвітив,
Тоді Ілька молодого жандарик устрілив.
Закувала зозулиця на тоненькій вільсі,
Та убили Липей Ілька у репинській річці.
Ой плине долі водов листя яворове,
Та зрадили Липей Ілька його цімборове.
Та убили Липей Ілька вище Репинного,
Та потекла кров рікою аж до Волового.
Ой як прийшла кров рікою, зачала казати:
"Ідіть, люди, ідіть, добрі, тіло поховати".
Та як прийшли добрі люди тіло поховати,
А жандарі їм на той час почали казати:
"Ой гаю зелененький, бувай здоровенький,
Вже по тобі не походить Ілько молоденький.
Та він убив у неділю ягра молодого,
А у другу неділеньку вбили го самого".
Загнав Ілько на новинку, новинку читати,
А в'ни вивели жандарів серце постріляти.
Були в Ілька бокончата до колін, до колін,
Дали тому злодійові, що на нього вповів.
Та не будеш ти, злодію, бокончі носити,
Та будеш і ти, злодію, в сирій землі гнити.
Ой як вийшла комісія Ілька розбирати,
Вийшов Клевець на ялицю та й почав плакати.
Вийшов Клевець молоденький на високу гору:
"Проступися, сира земле, най попід тя ходжу!
То ти ідеш, цімборику, в сиру землю гнити,
А я буду, хлоп молодий, без тебе ходити!"
Ой як везли з Репинного постріляне тіло,
То в кожного чоловіка серце заболіло.
Вийшли сестри, вийшли брати мертве тіло брати,
Його жінка молоденька стала умлівати.
Та ніхто так не зомлівав, як донька Марійка...
Встала їй ся на пам'ятку шовкова ширінка.


Д.
Ци потече долі річков кіся яворове?
Ой убили Липеїка його шовгорове.
Ой убили Липеїка вище Репинного,
Ой потекла кровця з нього й аж до Волового.
Закувала зозулиця на високій вільсі,
Як ся тяжко зіставати молоденькій жінці.
Закувала зозулиця межи ярочками,
Як ся тяжко зіставати з п'ятьма діточками.
Звезли Ілька, звезли Ілька з високої гори,
І прийшли із комісії чотири дохтори.
Вийшов Кливець на смереку й на то позирає,
Його серце за цімбором з жалю зомліває.
Як ножика й обкривавив, у лаворі миє,
Його жінка молоденька й кровцю обтирає.
Уже Ілька поховали, копоршів купили,
Дали йому аж п'ять дзвонів, аби му дзвонили.
Й уже йому задзвонили, копоршів купили,
Святов водов покропили, там го ізмастили.
Й уже Ілька поховали, сливу посадили,
Й уже з Праги шаргень прийшов: "Нащо Ілька вбили?
Ілька було не убити, живого імити,
Шість місяців би був сидів, а далі пустити!"

 

ІЛЬКО ЛИПЕЙ І ЮРКО КЛИВЕЦЬ
На околиці Репинного, не є ще тому й п'ятдесят років, воєтив розбійник Ілько Липей. Родом був із сусіднього села, а в хащу утік, бо батько його не наділив землею. Раз його зловили і в темниці сидів, але втік, а потому з Юрком Кливцем із Репинного спізнався, і вже ходили обидва. Мала чеська влада з ними клопоту: розбійники людей простих не кивали, і ті їм нічого не казали. А їсти та курити доносив обом брат Юри Кливця — Іван.

Дивний був чоловік Ілько Липей. Раз виспався на потаревім оборозі, і на другий день там записку найшли, бо виділи, що сіно хтось рушав. А раз у корчмі п'ють два жандарми, що Ілька Липея глядають,— і він там сидить. Але вони його не видять, а за нього говорять. А корчмар лише паленку наливає, нічого не сміє уповісти, бо на другий день забив би його Юрко Кливець — побратим Липеїв. Коли Ли-пей нагулявся — лишив записку: "З тим попиваєте, кого глядаєте". Було сміху в селі!
По свадьбах гуляв Ілько Липей — чинив, що де хотів. Усі села довкола Репинного знали Ілька Липея і думали, що він репинський чоловік. Але то неправда. Із Репинного був лише Юра Кливець. Та й то не з самого Репинного, а з присілка Діла.
Довго ловили жандарми Ілька Липея, а зловити не могли. Мав колибу в хащі — на горі Грегіт. Там собі жив, як удома. А новинки писали, що аби люди вказали на нього перстом. Але ніхто не відважувався. Та не дурний казав, що перший цімбора — перший ворог. Продав Ілька Липея та Юру Кливця якраз той, що їм їсти та курити носив — Іван Кливець. Злакомився на гроші, що пообіцяли жандарми. Але потім їх і так не дістав, кажуть.

А як зловили Ілька Липея? Уночі з суботи на неділю. Вояки, може, їх було й триста, обступили місце, де розбійники спали, бо Іван Кливець їм точно указав. Так вибили їх з гнізда. Розбійники металися сюди-туди, а втікати було нікуди. Кинулись у ріку. Брели водою. Він не хотів датися у руки живим і сам у себе вистрелив. Так його з ріки і витягнули вже мертвого. Сфотографували, та й готове діло. А Юра Кливець якимось падом утік.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року