Був опришок Юра Драгарюк. І брат його Микола ходив у опришки. їх Бордюковими звали.

Юрина був дуже говірливий. А співав як! А ще любив одітися. Носив крисаню із шнурками, сороківцями оббиту. Через ту крисаню й пропав.

А було як. Тікав від ровти, а крисаня упала з голови. Йому би тікати, а він вернувся за крисанею. Тут його зловили. Брат не хотів без Юрини — сам прийшов у Коломию.

Там, у Коломиї, їх судили. І присудили скарати на смерть: На суді був їх дєдя та й жінка Юрини. Плакали дуже. Принесли їм лудинє — усе нове, як на смерть: білі сорочки, ремені широкі, гачі фарбовані, крисані.

Юрина сам підійшов під залізний гак. Очі не дав зав'язати. Сказав:
— Хочу гори видіти.

І стратили його. Коли вели під шибеницю Миколу, прискакав гусар з цісарським розказом, що їх не треба страчувати. Та уже було пізно: Юрина був мертвий.

І Микола прожив не довго. У темниці він умер з жалю за братом, якого дуже любив.

 

 
ПІСНЯ ПРО ЮРІЯ ТА МИКОЛУ ДРАГАРЮКІВ
Ой зозулька прилетіла та й ела кувати,
Збирається тяжка ровта, щось іде шукати.
Кували ми дві зозулі, дві разом завили,
А як ввійшли до Бордючки, так Николу ймили.
Але в моїм огороді ж та явір зібгався;
Ой імили Николика, Юрина сховався.
А зозулька прилетіла, зачала кувати;
Але дали від Бордючки до Юрини знати.
Убита ми доріженька в городі на просо;
Ой прибігла та Бордючка до Юрини босо,
Як ся село називає: Жаб'є чи Ворохта?
"А ти, Юро, ісховайся, бо йде тяжка ровта!"
Але кує ми зозуля з верби вище плоту;
Але сховався Юрииа вечер у суботу.
Ой він добре сокотився, аби не спіймали,
Аби його не в'язали, здоровля не псували.
Ой виросли на горбочку дві берізки білі;
Ой той Юра сокотився чотири неділі.
Сокотився й п'ятий тиждень аж у половині,
А на шестім сам ставився Юра в Коломиї.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року