A. Чайківський був родом із Серафинець, що коло Городен-ки. Він закінчив гімназію, але посади поляки не давали. Тоді погані часи були, не так, як тепер. Бувало, закінчить хлопець університет, але то до нічого. І так багато вчених людей ходило без роботи.

А Чайківський олютився на панів і почав збирати проти них опришків. Зібрав, може, яких двадцять чоловік. Приходять вони до пана або перейдуть його на дорозі:
— Давай стільки і стільки грошей.

Пан перепудиться і дає. Чайківський з тими грішми йде селом і дивиться, де нещасна забудівля. Повертає до хати і питає:
— Хто тут живе? Як жиєте?

Люди вповідають, бо не знають, хто він. Якщо бідні, він виймає гроші, залишає частину на столі й каже:
— Купіть дітям хліба і всього, що треба для життя.

Він любив це робити. Але дехто боявся гроші брати. Як так? Хто він? Чого дає? А він лише, коли виходить з хати, признається:
— Я Андрій Чайківський. Чули про такого? Беріть гроші, бо вам треба.

А хто тоді про Чайківського не чув? Говорили скрізь, що новий Довбуш селами ходить, поліція за ним усюди шукає, за його голову давали дві тисячі золотих, але такого дурного не могли знайти, аби його видав.

Він з поліцією робив такі фокуси: пише в Городенку на постерунок лист, що завтра в тій і тій годині попри поліцію буде проходити Чайківський, аби його ловили — і дістануть гроші. Поліція вже від ранку так кожного пасе, так чатує, а Чайківського нема.

Через день дістають другого листа, що він проходив, перебраний на маляра, віз тачку, а в тачці відро з вапном, щітки, мішок дрантивий, і сам Андрій був обтрасканий вапном, а кашкет мав надвоє передертий.

Комендант хапається за голову, бо дійсно такий був, але й уваги не звернули, що то Чайківський. Другого дня роблять па нього облаву по всьому повіту, а він сидить у поліції на стриху. Заспокояться трохи — він злазить звідти і пише їм записку на пам'ятку: "Дякую, що переховали мене самі від себе".

Роблять нову облаву по цілому воєводству, а Чайківський перебереться за жінку й у Станіславі кури продає. Таку ціну заправить, що ніхто не годен курку купити. Але підходить до нього комендант станіславської поліції — він запів-дармо курку йому продасть. Той принесе додому, почне кухарка скубати, а під крилом записка: "Дурню, ти купив цю курку в Чайківського, за котрим шукаєш". Уже та курка не лізла панові у горло.

Так він ходив два роки або й більше. Якось віз я з одним євреєм грушки до Станіслава. Коло Тисмениці нас обскочили чотири поліціянти:
— Стій!

Ми стали. Вони перемацали всю солому, але нічого не знайшли. То вони за Чайківським шукали.


Б. Чайківський у Городенці закінчив гімназію, але посади поляки не дали, бо українців тоді переслідували. Це примусило його піти в другу сторону — на ту дорогу, якою ходив колись Довбуш. З панами Чайківський виробляв великі фокуси. Переходить поміщика на дорозі чи фабриканта:
— Давай, пане гроші і їдь собі далі. Я — Чайківський.

Гроші він роздавав бідним. У Коломиї прийшов до панського палацу:
— Давай, пане, гроші.

Пан не хотів давати. Чайківський каже йому: — Зігнися!

Пан зігнувся. Чайківський поклав йому на спину куряче яйце і говорить:
— Пане, ти тримаєш на спині гранату. Коли кивнешся, а вона впаде, то розірве тебе на кавалки. Стій, поки хтось не прийде. Скажеш, що був у тебе Чайківський, Чайківський узяв, що йому треба було, і пішов. А пан стояв з яйцем на спині, поки хтось там не прийшов, і не зняв з нього ту "гранату".

Поліція ловила Чайківського, але не могла зловити. Він ховався у рідній хаті. У печі мав схрон. Як хтось ішов, ліз у піч, мати закривала, і сидів там, поки поліція не піде.

Він сам писав листи до поліції, аби його ловили. Якось пише: "Завтра в обід Чайківський буде проїжджати попри коломийську жандармерію". Коло кожного слупа стоїть поліцай і чекає, коли буде їхати машина. Нема нікого, лише ішов з робітниками обдертий чоловік і віз якесь сміття у тачці. Доїхав до поштової скриньки, кинув листа, адресованого до поліції, та й поїхав далі. Другого дня читають у поліції, що попри них віз сміття Чайківський, та поліція не сподівалася навіть. А видала Чайківського його рідна сестра. Почав до неї ходити поліцай. Ходив, поки не закохав її в себе, обіцяв женитися, якщо скаже, де переховується її брат. А вона, дурна, повірила. Одного разу сказала йому:
— Брат у той і той час буде вечеряти вдома.

Поліцай підкрався, вбив Чайківського і його маму, а на дівчину свиснув. Пани обіцяли за Чайківського великі гроші, але цьому поліціянтові не дали ні копійки, бо їм Чайківський потрібен був живий, а не його труп. Та й маму не смів убивати.


В. Народ з любов'ю ставився до Чайковського, переховував його. Жандарми і польський уряд переслідували Чайковського. Польським урядом був виданий указ про те, що хто видасть Чайковського, тому заплатять великі гроші. Та Чай-ковський був невловимим.

Були випадки, що Чайковський, перебравшись, виробляв різні дива з панами польськими. Одного разу послав Чайковський до пана записку, що він прийде до нього. Пан приготувався, викликав жандармів. До будинку пана під'їхала карета і в ній священик. Священика прийняли привітно, угощали. Коли священик поїхав, біля будинку побачили записку. Це був Чайковський.

Він більше переховувався вдома. Жив із сестрою і мамою. Його схованка була в пічці. Сестру підкупили жандарми. Одного разу Чайковський сидів за столом, а сестра пішла по воду. Зустрівши жандарма, вона сказала, що брат сидить дома за столом. Жандарм по імені Янков'як зайшов потихо в сіни. Двері в хаті були відкриті, і він несподівано з'явився на порозі. Чайковський не встиг взятись за зброю і похилився на стіл мертвий. Мати взяла сокиру і хотіла зарубати жандарма. Жандарм вистрілив, і мати мертва впала на груди свого сина.

Янков'яка покарали, бо польській владі потрібен був живий Чайковський.

 

ПІСНЯ ПРО ЧАЙКОВСЬКОГО
Ой червоно сонце сходить, червоно заходить,
А Чайковський за собою сорок хлопців водить.
Сорок, сорок, як одного. Що кому до того?
Завів він їх у лісочок, здибав дорожного.
"Ти, дорожний, гроші маєш, вирахуй на руку".
Злото, гроші, відбирає, його наганяє.
"Я нікого ще не убив, бо сам душу маю,
Я в багатих відбираю, бідних награждаю".
Прийшов він раз додомочку, мати ся враділа
Та послідшо вечероньку на стіл положила:
"Ой сину мій одинокий, ти світами блудиш,
Відай же, ти, мій синочку, за мене забудеш".
Ой убили Чайковського за столом, за столом,
Та й потекла кров червона вишитим рукавом.
"Не жаль мені рукавчика, що-м повишивала,
Лиш жаль мені за синочком, що-м одного мала".
У неділю дуже рано дзвони задзвонили,
Пішла чутка по всім селі: Чайковського вбили.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року