Була на Головах Анниця Пуршеджіна та її мала миску червоних. Сушила вона раз тоті гроші перед піччю. А Мішко Федюків був дезертир та й ховався, був опришок. Іде він поперед хати Дмитрюка та й натягся у вікно. Та й уздрів, що Анниця Пуршеджіна сушить миску червоних. І Мішко-ви Федюковому верглася зла гадка. Мішко погадав собі: "Я зараз увійду у хату, бабу удушу, а гроші заберу".

Мішко учинився вбік від вікна, ніби закашляв та й каже:
— Гов! А дома, Анни? Пусти-ко мене.

Баба гроші борше запрятала та й пустила Мішка Федюкового у хату. Та Мішко ще не постиг сісти, а баба борше витягла книші та яешницю із печі та й дає Мішкови їсти:
— На-ко, їж, Михайлику. Ти відай зголоднів, сипку, лісами! — каже баба.

Мішко Федюків сів та й їсть. Та й ізробилося йому банно. Він собі погадав: "Ий, де би я її душив, коли вона така добра та й дає мені їсти".

Попоїв Мішко Федюків, посидів ще та й поговорив з бабою та й не душив уже, лиш собі геть забрався.

Отак бабу урятувала їда від смерті. Та й гроші у неї ніхто не тєвав. Бо Мішко не казав, що у баби видів гроші.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 червня 2006 року