ОЙ У ГОРИ, ХЛОПЦІ БІЛІ

1. Ой я в свої мамунцюпі єден единачок,
Або з мене буде ґазда, або гайдамачок.
2. Альбо буду женитися, альбо буду гайда —
Альбо сяду на коника: "Гайда, коню, гайда".
3. Ой іде машиночка без пари, без пари,
Доста було нам терпіти од панчуків кари.
4. Через тоту коломийку, через тоті ляхи
Або піду в сипі гори, або в гайдамахи.
5. Ой ділиться доріженька па чотири шляхи,
Я не буду женитися — піду в гайдамахи.
6. Маю бартку, порошниці, новенькі пістолі,
Лиш не маю свої хати, щасливої долі.
7. Ой брате, товаришу, брате, товаришу,
Та як підем панів бити — плотами колишу!
8. На високій полонині ізродили рижки,
Та чи підем, пане-брате, навесні в опришки?
9. Коби ми ся бучок розвив, дві берези білі,
Я би пішов в гайдамахи на штири неділі.
10. Коби скорше зеленіли оті Чорні гори,
То би скорше опустіли багацькі комори.
11. Не боюся отамана — що ми той котюга,
Уже бучок зеленіє — я йому не слуга.
12. Ой не буду кози пасти, але самі стрижки,
Силку собі закохаю та піду в опришки.
13. Одну-м річку перескочив, другу-м пересвиснув,
Та я буду паном в горах, хоч би-м і повиснув.
14. Ой підемо, панібрате, панів розбивати,
Або будемо висіти, або панувати.
15. Ой маю я револьвера і дві крем'яниці,
Та чи буду в горах паном, чи буду в темниці.
16. Та я маю револьвера і нич ся не бою,
Коби скоро нічка темна — піду до розбою.
17. Ой коби ся розвивали в полонині бучки —
Піду панів розбивати, бо сверблять ня ручки.
18. Та ми хлопці молоденькі, усі нежонаті,
Іти би нам розбивати, де пани багаті.
19. Та чи знаєш, цімборику, що маю на гадці:
Іти би нам розбивати комори багацькі.
20. Напиймося, пане-брате, води студепої
Та й підемо добувати пані золотої.
21. Ой хлопці ми, пане-брате, а всі-смо хороші,
Ходім, будем розбивати, будем мати гроші.
22. Та будемо розбивати, та найдемо гроші,
Та купимо черевики дівчині хорошій.
23. Ой у гори, хлопці білі, у гори, у гори,
Та будемо розбивати багацькі комори.
24. Та іще ня ніхто не бив і не буде бити,
Поки буду бирувати топірець носити.
25. Ой ми — хлопці, ми — молодці, як орли під хмару,
Най ся ляхи не знущають, та даймо їм жару.
26. Та й будемо, товаришу, гуляти, гуляти,
Хліб із торби витягати, на камені спати.
27. Полишили вівчарики в полонині стрижки,
Взяли собі пістолики та пішли в опришки.
28. По високій Чорногорі вродилися рижки,
Ходять туди парубсчки з Грабівця в опришки.



ОЙ ПІДЕМО, ПАНЕ-БРАТЕ, В ЛІС ТА Й В ГАЙДАМАКИ

Чого тобі, пане-ляше, в пашім краю треба,
Чом на тебе грім не вдарить із ясного неба?!
Ой підемо, пане-брате, в ліс та й в гайдамаки —
Може, колись вражим ляхам дамося ми взнаки!
Та й не у ті гайдамаки, що то розбивають,
Лиш у тії гайдамаки, що панів карають.
Будем бити, будем бити, будемо карати,
Виріжемо панів-ляхів, будем панувати!



НЕ ВЧИВ Я СЯ РОЗБИВАТИ

Не вчив я ся розбивати, не вчив я ся красти,
Лише сіно громадити та в копиці класти.
Та я думав, хлоп молодий, що всю траву скошу,
А за мною із мотуззям — най карабін ношу.
Та я того карабіна не буду носити:
Буковина зеленіє — спробуйте імити.
Ой піду я в буковину, у зелену гущу,
А там я ся зарубаю — нікого не пущу.
Лише пущу дівчиноньку з чорними очима,
Аби мені в буковину їсти приносила.
Буде мила приносити пироги н печеню,
А я не раз вражим панам гірку біду вчиню.
Буду гроші рахувати у панських коморах,
Буде моя дівчинонька в шовкових уборах.



ГОДНІ ХЛОПЦІ ІЗОБРАТИ ВАТАГА — НЕ ДУРНЯ

Треба пити, вівці пасти, добре відпочити,
Годні хлопці ізобрати, ворогів навчити.
Годні хлопці ізобрати ватага — не дурня,
Аби в місті погуляти та й серед полудня.



НАЩО ТОБІ, ПАНЕ-БРАТЕ, ТОРБИНУ ДВИГАТИ

"Нащо ж тобі, паие-брате, торбину двигати?
Ліпше тобі, пане-брате, людей розбивати!
Чи знаєш ти, пане-брате, що будем діяти?
Виріжемо песіх врагів, будем панувати!" —
"Украв би я, пане-брате, корову й телицю,
Вони б на мя збудували нову шибеницю".—
"Чи видиш ти, пане-брате, за лісом могила?
Чи ти умреш, чи повиснеш — раз мати родила".



ОЙ ІДУ Я, МОЯ НЕНЕ, ТЕПЕРА В ОПРИШКИ

Ой у тотій полонинці ізродили рижки,
А іду я, моя пене, тепера в опришки.
Ти ж набери, непе моя, біленького цвітку,
Щиро за мне бога проси па сім білім світку.
А як ме тот сухий цвіток черешні родити,
Та й тоді д'вам, моя пене, буду приходити.



ТА ГАЙДА В ОПРИШКИ

На зеленім заріночку косарики косять,
Не раз сонце й у полуднє, їсти не виносять.
Та винесли, брате, їсти вже геть по й обіда,
Наїла сі косариків киженькая біда.
Та винесли, брате, їсти, не винесли лижки.
А я косу взяв на плечі та гайда в опришки.



ПРИСЯГАЛИ ЛЕГПІИКИ ТА Й НА ПІСТОЛЕТІ

Закувала зозулиця, голосок полетів,
Присягали легіники та й на пістолеті.
Присягали, присягали, коли мали раду,
Що ніхто з них товариству не ізробить зраду.



ЧЕРЕЗ ТОТУ РЕКРУТЧИНУ

Через тоту рекрутчину, через тоті ляшки
Покину я вітця, пеньку, піду у опришки.
Ой коби ся той дуб розвив та й берези білі,
Та підемо у опришки, гєйби на весілля.
Ой коби ся той бук розвив, зелена ялиця,
То не одна пуста стане купецька крамниця.
Ой не одні пусті стануть панськії комори,
І не трошки кровці сплине з папської голови.
Ой на горі-верховині забриніли шишки,
А у пана Ромашкана гуляли опришки.
Пили хлопці та гуляли при дубовім столі,
Топірчики бренькотіли, блищали пістолі.
Ой кувала зозуленька, па яворі сіла.
Ой гуляли легіники аж хата тремтіла.
Дана, дана, легіники, звечора до рана,
Не знаємо волі краю, не знаємо пана.
Не знаємо волі краю, не знаємо межі,
Підем, брате, погуляти між гаври ведмежі.
Підем, брате, погуляти верхами, верхами,
Із ведмедем поборемось, пограєм з вітрами.
Ой упали тяжкі зими понад полонини,
Відай, треба повертатись до свої родини.
Відай, треба повертатись до домівки свої,
Або зиму зимувати у тій Чорпогорі.



ЙДУТЬ ЛЕГІНИКИ ЗАВЗЯТІ ЛІСАМИ, ГОРАМИ

1. Звуть нас дуки злодіями, кажуть, що грабуєм,
Скільки вони людей вбили — ніхто не рахує,
2. Йдуть легіники завзяті лісами, горами,
Не сховають папа-ката кованії брами.
3. Є у мене топір, топір та й кована бляшка,
Як топірцем замахаю — ні німця, ні ляшка
4. Та я стрілю з револьвера, із того нового,
Ой із того, що-м ізробив — із дерев'яного.
5. Штири ножі і револьвер за чересом ношу,
Дають мені пани гроші, коли в них попрошу.



ПІШОВ ВІВЧАР У ОПРИШКИ
Ой не чути сопілочку, трембіта не дує,
Бо вівчаря не є дома — пішов та мандрує.
Не трумбоче трембіточка, та не бляють стрижки,
Бо вівчаря не є дома — пішов у опришки.
Лиш зозуля покукує у зеленім гаю,
Пішов вівчар в Колочаву д'Миколі Шугаю.
Пішов вівчар у опришки, бо що мав чинити:
Йому дуже надоїло у пана служити.
Ой уночі опівночі дуже пси брехали:
То опришки в пана графа гроші відбирали.
Гроші в пана відібрали та бідним роздали,
Про Довбуша заспівали та помандрували.
"Ой вівчарю молоденький, вернися додому
Бо повісять тебе пани на буці сухому".
А вівчар лиш засміявся та почав казати:
"Раз ня мати народила, раз ми умирати!"

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 5 червня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):