Було це давио-давно, коли ще люди ходили на панщину. Іде чоловік полем, журиться:
— Великий я грішник. Що мені робити? А скоро й помирати треба. Мушу очистити свою душу.

І додумався чоловік, що піде до попа на сповідь.
— Коли висповідаюся, па серці мені буде легше. Може, святий бог і відпустить мої гріхи на цьому світі.

Як думав, так і вчинив. Зайшов до церкви, перехрестився, став навколішки і молиться. Закінчилася відправа, люди розійшлися по домівках. А чоловік все ще перед іконостасом молиться. Побачив чоловіка піп, підійшов до нього й питає:
— Що ти за один? Які маєш гріхи?
— Я, пане превелебний, великий грішник. Відколи живу на цім світі, я погубив дев'ятдесят дев'ять душ.

Піп зацікавився чоловіком, підійшов до нього ще ближче і почав розпитувати далі:
— Так, так. Ти забив дев'яносто дев'ять людей. Та які то були — бідні, багаті, чесні, нечесні?
— Я чесних і бідних людей не рушав, бо їх досить Бог побив. Я спорядив на той світ багатих, котрі позабували про біду і сміялися над народом.

Коли пан превелебний почув ці слова, так розсердився, що аж почервонів:
— Ти страшний розбійник! Ти великий грішник. Я таких не сповідаю. Най тебе бог скарає на цьому світі за те, що ти чесних людей погубив!

Коли чоловік почув такі слова, скочив па ноги і грізно сказав:
— Пане превелебний! Я забив дев'ятдесят дев'ять чоловік, а тепер заб'ю ще й сотого! І най мене пан бог карає, як хоче! Бо й ви такий, як ті були!..

Піп так налякався, що аж зблід.
— Та... та... Бог милостивий... Він відпустить тобі гріхи... Я тебе висповідаю. Але ти мусиш спокутувати свої гріхи! Заріжеш вола, знімеш з нього шкуру, з неї вчиниш собі мішок. До нього покладеш стільки цеглин, скільки душ ти погубив. І будеш носити їх доти, доки міх сам від себе не розпадеться.

Опришок послухав попа. Зшив собі з шкури мішок, поклав до нього дев'яносто дев'ять цеглин, узяв ношу на плечі й пішов по світу. Не мало літ з ношею ходив, а мішок не розпадався.

Одного разу грішний чоловік ішов полем зажурений і здалека помітив людей, що на панщині робили. Підійшов грішник ближче, дивиться, а під дичкою — колиска. Колиска велика, не дитинська, а люди по черзі підходять і колиску колишуть. Панський гайдук стоїть коло самої колиски і швакає людей батожищем, бо люди не можуть панові догодити. Коли один колише помалу, пан кричить, а гайдук б'є батогом! Другий колише швидко, пан кричить, щоб колисав помалу, а гайдук і тут б'є батогом.

Дивиться опришок на людську муку, дивується і хитає головою:
— Боже праведний! Яке нещастя впало на людей! Люди голодні, босі, цураві, а вій лежить без роботи і жури, і його ще й колишуть. Нема правди на землі! Господи, як терпиш таку несправедливість?

І розпалилося серце опришка лютим гнівом:
— Хоч як тяжко буде мені носити сто цеглин, але мушу визволити цих людей від муки.

Став біля колиски і сказав:
— Люди чесні! Дайте мені, аби я го мало поколисав!

Заколисав розбійник паном, аж той вилетів на землю. Тут опришок ступив панові ногою на черевище й палицею так бахнув по голові, що надвоє розкололася. І нараз шкіряний мішок розпався...

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 4 червня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):