Довбуш не хоч кого брав до себе. Брав лише надійних. А як узнати, хто який? Довбуш давав хлопцям випробування.

Спершу випробували силу. Треба було підняти колоду від землі. А вона така, що чоловік її не обійме. Хто підніме один її кінець, тих Довбуш відбирав, а хто ні — тим казав:
— Ідіть та ґаздуйте!

Далі через прірву метав свіжооблуплену смереку. Переходив по ній і кликав до себе тих, що здужали підняти колоду. Хто перейшов, тих хвалив:
— Добре, хлопці! Ще останнє випробування — і я беру вас з собою.

А останнє випробування було на сміливість.
— Клади палець на ковбицю,— казав Довбуш і замахувався топірцем, ніби хоче відрубати.

Хто відхапував руку, того проганяв, а хто не боявся, того брав до себе. Так набрав одинадцять хлопців. Ще треба дванадцятого. Дивляться: іде низький, кривоногий хлопець.
— Куди, хлопче?
— До Довбуша!

Всі почали сміятися:
— Та Довбуш бере лиш сильних та сміливих.
— А ви звідки знаєте, який я! — огризнувся хлопець.
— А зараз будемо знати,— каже Довбуш.— Підніми оту колоду.
— Та то дурниця! — каже леґінь.

Вийняв мотуз із тайстрини, розгріб землю під колодою, продів мотуз, засилив і переверг через конар бука. До другого кінця взявся і почав тягнути. Так він підняв колоду від землі.
— Се може бути,— каже Довбуш.— Не лише в плечах сила. Та подивлюся, як ти перейдеш понад прірву по облуп леній смереці.
— Не майте жури — перейду, — каже хлопець. Узяв від ватри попелу, посипав на смереку, аби не сковзко, і пішов.
— Маєш розум! — засміявся Довбуш.— Візьму тебе з со бою, лише перевірю твою сміливість. Клади руку на ковби цю, най відрубаю.
А хлопець посяг у тайстру і вийняв дерев'яну руку. Поклав па колоду: — Рубай!

Засміявся Довбуш і каже:
— Ти всі випробування видержав — мушу тебе взяти.

Так найшов Довбуш собі дванадцятого помічника. Подумав собі: "Треба мати й хитрого!" Сього, дванадцятого, не було з Довбушем у Дзвінки, а то би він якось зарадив біді. А так Довбуш загинув.

 

ДОВБУШ БРАВ СОБІ ГОДНИХ ВИТЯЗІВ
Довбуш зі своїми витязями розбивав панів і роздавав відібране бідним. Він собі брав лише годних витязів.

Раз прийшов Довбуш на Кут у Вишній Рожанці і каже до хлопа:
— Підойми мені йогу.

Той підняв.
— Дай жентиці напитися.

Той звився за горнятком, а Довбуш каже:
— Ти дай мені із гелеткою.

Той підняв гелетку і дав пити Довбушеві. Тоді каже тому чоловікові ватажок:
— Підеш зі мною?
— Піду.

І забрав Довбуш легіня з собою.

 

СЛАБИХ І ЗАХЛАННИХ ДОВБУШ НЕ БРАВ У ЗАГІН
Проживав колись у Ялинкуватім Олекса Костюк. Він був високого росту, стрункий і досить сильний. Якось до нього зайшов Олекса Довбуш зі своїми побратимами-опришками. Довбуш захотів прийняти його у свій загін, але перед тим вирішив випробувати. Дав він Костюкові мішок грошей і сказав, що коли той винесе це на полонину, не відпочиваючи, то мішок грошей буде його і він зможе вступити в загін опришків.

Взяв Костюк мішок з грішми, поніс важку ношу через Ярки, перейшов їх і сів спочивати...
— Не бути тобі в мойому загоні,— сказав Довбуш Костюкові.— Мішок потрібно було винести на полонину без відпочинку, а в тебе не вистачило сил для цього. У боротьбі з нашими ворогами часто буває набагато важче, ніж винести мішок на полонину. Тут потрібні спритні, сильні й сміливі. Так що не вдалося Костюкові піти в загін Довбуша та й грошей не одержав, бо не виконав умови.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 18 березня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):