Іван Бойчук ходив давно в опришки, ще перед Дмитром Довбушем. Той Іванко Бойчук був розумний та хитрий; бував багато років у опришках, бував царами, світами. Довбуша дуже кортіло бути з тим Бойчуком та щось у нього розпитатися.

Але однак не міг Іванко Бойчук улізти на Золоту Баню, а Довбуш уліз. У тій Золотій Бані було шість золотих голубців, вироблених з діаманту. Бойчук дванадцять раз нападав на Золоту Баню, аби був добув ті шість голубців, та не міг, а Довбуга їх добув.

То є дві Бані Золоті, одна менша, то ця сюди ближче, а друга велика — Золота Баня. То у тій великій Бані були ті голубці. Пішло з Довбушем дванадцять опришків на Угорщину. Ішли вони через полонини та й лише вийшли з окрайка, аж видять, а дідо б'є замітниці у землю. Іван Бойчук був такий дужий, що замітниці бив у землю так як кілля. Як уздрів Довбуш, що дідо б'є одною рукою у землю замітниці, сказав до опришків:
— Чуєте, хлопці! Це мусить бути той опришок, Іванко Бойчук!

Довбуш прийшов з легінями і Бойчукові та й каже:
— Боже помагай, ґаздо!
— Красно дякувати, панове юначі! Що скажете нового? Чи здорові та дужі? — сказав Бойко.
— Чи то ви, ґаздо, Іван Бойчук?
— Я,— сказав Бойчук.— А що вам треба знати? А ви що за одні, панове юначі, не мавши діла я вас питати? — сказав Іван Бойчук.
— Я Дмитро Довбуш, а це мої легні,— сказав Довбуш.— Я дуже рад, побратиме, що вас відшукав. Я вас, брате, в одно шукав, аж доки не найшов,— сказав Дмитро Довбуш.— Тепер мені порозказуєш усіляке, бо ти бував світами та й усіляке видав та чував.
— Може, ви хочете грошей або зброї? Я вам усього до дам, скільки чого забажаєте,— сказав Іван Бойчук.

Але Довбуш нічого не хотів брати, лиш просив, аби йому сказав добре слово. Довбуш з легінями три дні і три ночі пив та баював в Івана Бойчука. Та й Іван Бойчук розказував про тих шістьох голубців діамантових. Але каже Іван Бойчук:
— Ви то, пане ватажку, пусто собі не гадайте! Бо ті голубці ніхто би не дістав з тої каси. Я туди приходив з своїми легінями кільканадцять раз. Але пусто. Годі було узяти ті голубці. Там є чотири варти. А на дверях, де входиться у касу ід тим голубцям, є варта, що складається ще з чоти рьох жовнірів. А двері геть переплетені гверами.

А Довбупі каже:
— А я мушу їх дістати.
— Але ні, пе дістанеш.
— Але дістану! — сказав Довбуш.

Та й Довбуш пішов у ту Баню ід тим голубцям. Прийшов Довбуш ід тому замкові, де були голубці у Золотій Бані. Там, як входиться в замок, є на шанці залізний міст. Довбуш прийшов під той міст ще не зоряло. Та й заліз Довбуш під той міст та й усі дванадцять опришків з ним.

Довбуш під мостом перебрався на жебрака. Бороду собі мав уроблену з моху, а помащену чимось таким, що присяг би, що то таки правдива борода. Довбуш приліпив собі ту бороду, а борода велика, аж по пояс сягала. Лишив дванадцять опришків під мостом, а сам пішов ід тим вартам.

Іде Довбуш так помаленьки, лиш нога за ногою, згорблений дідок, та й приходить ід першій варті. Склався, стулився, згорбився та й почав просити жовнірів:
— Жовніре мої, любі та солодкі, дайте мені якийсь грейцар на дорогу...

Жовніри дали кілька грейцарів Довбушеві та й кажуть:
— Забирайся звідси!

Але Довбуш не хотів уступитися, лише пішов так ід другій і третій варті. Але прийшов ід четвертій варті та лиш хапнув два в одну руку, а два у другу та й розтрутив так, як курята, у боки та й заліз у касу, ід панові касирові. Уклонився Довбуш касирові та й крикнув:
— Де є ті діамантові голубці? Лиш тихо,— крикнув Довбуш,— бо скільки є війська у царя, то все мені іграшка. Нема що і нюхати.

А у той час наскакали і Довбушеві опришки. А касир лиш удубів та й показав рукою на ту канцелярію, де були голубці. Довбуш увійшов у ту канцелярію. Аж там на столику стоять чотири голубці діамантові. Господи, яке то файне! Лиш дивитися на те. Довбуш — ті голубці у кишеню та й пішов.

А в Довбуша був циган за опришка. Та й той цигаи був катавала. Довбуш пішов в одну канцелярію з опришками, а циган заблудився та й шугнув у другу. Аж у тій другій канцелярії знайшов циган лиш два голубці на столику та й сховав їх собі у кишеню.

Пішли опришки з Довбушем із Золотої Бані та й роздя-кувалися з старим славним опришком Іваном Бойчуком та й пішли геть. Десь уже па полонинах Довбуш витяг свої голубці й почав обзирати. А циган каже:
— Гей, хлоці і я, дедику, маю голубці.
— Де ти маєш? — крикнув Довбуш із зачудованням.

Циган розказав усе, як сталося. Та й подав голубці Довбушеві. А Довбуш сказав:
— Дам тобі свою щонайстаршу комору, лиш дай мені оці два голубці. Циган згодився дуже охоче та й віддав Довбушеві ті два голубці. А Довбуш дав за два голубці свою найстаршу комору циганові.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 18 березня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):