ПЕРЕХІД
Давно-давно, коли ще в Карпатах гуляли опришки, у верховинських селах вони мали своїх людей, які переводили їх лісами з Галичини у Волощину чи Угорщину.

З села до села вони переходили через гори, ріки, так скорочували собі далекі дороги. А куди вели дороги, лише месники та їх довірені люди знали.

Вели такі стежки з Космача аж до Сігета. Одна з них пролягала через Чорногору, а друга — попри гору Піп Іван. Коло Рахова є місце, де побратими Олекси Довбуша переходили через Тису. Спочатку переганяли убрід коней, а самі йшли по смерековій довгій кладці, перекинутій з одного берега на другий.

У народі збереглися перекази, що саме тут Олекса Довбуш часто зупиняв купців, забирав у них гроші й худобу. Золото опришки зсипали у бербениці, прив'язані до сідел на конях, а корів та овець роздавали бідним селянам.

Та одного разу купці домовилися із сігетськими цісарськими жовнірами про те, щоб спільно влаштувати засаду на опришківському переході. У домовлений день сюди прибули великі сили, нарихтували рушниці-порохівниці й чекали на опришків.

Однак Олексу Довбуша попередили добрі люди про наміри купців та жовнірів. Тоді він зі своїми легінями перейшов Тису в іншому місці та й ударив нечекано для жовнірів ззаду. Військо, що чатувало перехід, розгубилося і почало тікати.

Але не вдалося втекти купцеві, який привів сюди жовнірів. Поставили його опришки перед Довбушем. А купець і ноги отаманові ладен цілувати, лише б життя йому подарував. Довбуш поглянув на своїх хлопців, та як подумав, що через цього недолюдка всі могли пропасти, сказав:
— Нас не знайшла смерть, а тебе, гаде, знайде. Бо ти кров людську п'єш, а твоя кров чорна, як смола...

За наказом отамана опришки замурували купця в скелі, яка висить над прірвою. Оповідають, що під час бурі чути, як камінь стогне. Але то стогне не камінь, а замурований купець. Урочище, де опришки ріку переходили, так і називається — Перехід.

 

ФЕДЬКІВ ЗАМОК
Олекса Довбуш був геройським чоловіком. Він мав дванадцять хлопців і ходив з ними по селах і містах — панів розбивали. Його ніяк не могли зловити, бо на однім місці не сидів — мав багато сховків.

Гору, що тягнеться понад ріку Бистрицю, називають Вов-чинецькою, бо під нею є село Вовчинець. Горою йде ліс. Недалеко від нашого села, де колись жило з десять родин, а тепер є лишень одна хата, у лісі Янева в скелі-камені Довбуш збудував собі дім, який тепер називають Федьковим замком. Чому Федьковим? Певне, Довбуш так себе називав між легінями, бо не хотів, аби хто дізнався, що він так близько, за п'ять кілометрів від Станіслава.

А може, котрийсь з його товаришів писався так. У нашому селі є чоловік Федорів, але він з Братковець.

Федьків замок є і тепер. То така печера. Туди було два входи: один від ріки, між Ямницею і Тязевом, а другий — з лісу. Але тепер входи так посідали, що ввійти вже неможливо.

 

ГОРА ДОБОШАНКА
Отам, за полониною Довгою, є гора Добошанка. Так її назвали, бо на ній мав свої пивниці Олекса Довбуш. У тих пивницях — добра немало. Там, на Добошанці, кажуть, довгий час стояла хижа з величезних букових колод. Пани потім її спалили, аби не було пам'яті про Довбуша, бо він у тій хижці не одну зиму перезимував.

 

ГОРА ПОПАДЯ
А.
Гора Попадя в Ясенах має від того назву, що там Довбуш вхопив якусь попадю. Розказують, що тримав її так довго, доки не дістав викуп.

Б.
Давно в горах ходив опришок Марусяк. Дуже файний був леґінь, і закохалася в нього одна попадя. Лишила попа й пішла жити з опришком. Ту гору, де вона жила з Марусяком, люди назвали Попадею.

 

ГОРА КОЛИСКА
Довбуш мав дві сотки людей під рукою. Від їх привів на Колиску і тут з ними гроші закопував. Як закопали, поробили колиски і колисалися, бо то були ще молоді хлопці. Відтоді й гора називається Колискою.

Були на горі два явори і криниця, а за тридцять сажнів від криниці на захід був скарб закопаний. Може, хтось його викопав, а може, й ні.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 червня 2006 року