ПИНТЬОВА КРИНИЦЯ
Опришок Пинтя ходив у сих місцях. На горі Кобила збирав своїх хлопців. Аби знали, де збиратися, сплів один з другим два бучки. Так і росли сплетені. То було на самому вершку гори.

Зібралися його хлопці якось на горі і забідкалися, що нема близько криниці. А Пинтя каже:
— То буде!

Верг балтою у бік села і сказав:
— Ідіть і найдіть мою збрань! Де упала — там має бути вода.

Пішли хлопці і знайшли балту. Вона зарубалася у землю так, що ледве витягнули. І з тої ями зацюріла вода. Опришки зробили там криницю і назвали її Пинтьовою.

Коло тієї криниці є велика плита. Пинтя приніс плиту від Тиси, аби написати на ній, що то його криниця. Та ходили туди пастухи і видряпували на плиті свої прізвища. Пинтів напис уже важко прочитати. Айбо криниця і дотепер кли-четься Пинтьовою.

 

ЗЕЛЕНІ КРИНИЦІ
Мій дід розповідав, що Довбуш часто ходив через Чорний ліс до Галича. Там на високій скелі є замок, що він його здобув.

Раз ішов Довбуш з хлопцями і захотів води. Над річкою Луквицею є такі криниці, що називаються Зеленими. Напився він з одної, і дуже сподобалася йому вода. Аби не забути, де пив, ударив долонею по каменю і долоня відбилася разом з пальцями.

І дотепер коло Зеленої криниці на березі є камінь, на якім відбита Довбушева рука.

 

ПИСАНА КРИНИЦЯ У СЛАВСЬКУ
У Славську, на горі Писаній, є криниця. Там не раз бував Довбуш. Називають люди ту криницю Писаною. А ци знаєш чого?

Давно там була й печера, може, так на двадцять-тридцять хлопців. Ну й там десь зайшов Довбуш зі своїми опришками. Коло входу в печеру стояли великі камені. А в печері, усередині, була криничка. Вона й нині є. Ніколи не замерзне, навіть у найміцніші морози.

Та й між тими опришками якийсь хотів помоцуватися з Довбушем. А Довбуш каже:
— Нащо ми будемо один другого тягати по землі? Сильнішим буде той, хто пальцем підпишеться на отім камені.

Той другий опришок давив-давив пальцем по каменю, але не виходило нічого. А тота інша хлопчівня сміялася. Йому вже соромно, але не може та й що зробиш. А Довбуш таку силу мав, що легко підписався пальцем на тім камені. Від того й назва — Писана криниця.

А ще колись говорили: прийде така хвиля, що коли чоловік нап'ється води з Писаної криниці, то стане таким сильним і сміливим, як сам Довбуш.

 

РАЙСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ
У нас на полі є Райський колодязь. Довбуш той колодязь вибрав, і він є до сьогоднішного дня. Ми, пастухи, пасли корів і все бігали до Райського колодязя води набрати. Він глибокий. Ми таку жердину довгу пхали — і дна не було, хіба задуркотіло десь у споді. Дна ми не дістали. А вода там — йой! Вода, вода!..

Довбуш той колодязь вибрав, аби люди мали звідки воду пити.

 

ДОВБУШІВ КАДУБ
У нас тут такі назви є: Торговиця, Хомичево, Гурбино, Балянка, Помірки, Підгородця, Березовиця, Погар, Підмо-настир, Стражниця, Туфанка, Козацька вулиця, Зубрянка — все це вулиці, горби, ліс, поля... Є в нас і Касюбина криниця.

А друга — Довбушева. Кажуть: Довбушів кадуб. Ішов Довбуш з хлопцями лісом, і ніде води не було, а всі дуже хотіли пити. Почали нарікати на Олексу:
— Куди ти нас ведеш, як тут води нема напитися.

А він роззлостився, вдарив кулаком по пню — серцевина ввійшла в землю, звідти бухнула вода, а кора навколо дже рела лишилася. Так утворилася в лісі криниця, що кажуть на неї — Довбушів кадуб.

 

КРИНИЦЯ ЗИМІВКА
Як іти з Ізок у Рекіти, є там одна криниця, зветься Зимівкою. А тому так, що там зимував одну зиму Олекса Довбуш. Ту криницю він викопав.

Там має бути закопано і скарб Довбуша. Один з його побратимів хотів сказати де, та йому відрізали язик. А прийти на те місце пе міг, бо поклявся.

Та криниця дуже здорова. Яка б засуха пе була, а там вода завжди є.

 

КРИНИЦЯ У ТРОСТЯНЕЦЬКОМУ ЛІСІ
У Тростянецькому лісі, що називається Катерна, є Довбушева криниця, котру він сам викопав. З тої криниці ще п'ють тепер пастухи і робочі воду, і на цілу околицю немає здоровішої води, що навіть у найбільші морози не замерзає. Як люди кажуть у великі морози, що «далі вже й Довбушева криниця замерзне», то ця приповідка пішла від тієї криниці. Донедавна там були дубові цямрини, але мокрий берег зсунувся та їх закрив.

Кажуть, що давно в цілій околиці тут не було доброї води, а Довбуш як забаг раз доброї води, то сам за одну ніч викопав ту криницю.

 

КРИНИЦЯ НАД РЕКІТАМИ
Довбуш бував у наших місцях. І не раз. Його пивпиці є на вершках гір біля Голятина і Новоселиці. То його хлопці після смерті ватажка поселилися в Погарях. Залишив він добру пам'ять про себе і в Рекітах: викопав над селом на вершку гори криницю.

А було то так. Ішов вершком Довбуш і видить: сидить ді-до, згорблений, змучений. Підійшов Олекса, поклонився. А дідо ледве відклонився, так охляв. Попросив він в Олекси хліба, бо три дні не їв. Та в Олекси хліба не було. Міг би дати золота, але що голодному з нього на вершку гори, ачей замість хліба не вгризеш. А якби дідові додати мало сил — дійшов би до села. Навіть вода настільки освіжила б старого, та криниці близько не було. Правда, в одній зворині дуже файно трава зеленіла. "Там має бути вода",— подумав Довбуш і став копати. Докопався таки до води, напоїв діда.

Відтоді та криниця стала називатися Довбушевою. І хто п'є з неї, відчуває, як відновлює вода сили. І думає тоді подорожній: "Якщо не можеш чогось кращого зробити для людей, то хоч викопай криницю".

 

ДОВБУШЕВІ КРИНИЦІ ТА БУК
Одну криницю Довбуш викопав у лісі між Джуровом й Іліпцями, а друга є у нашому лісі, який називається Заднім Лазом. Старенький дід оповідав, що сам Довбуш її копав, як ішов з Погорільців на Заболотів.

І ще на пам'ятку посадив там бука. Той бук дуже файно ріс. Коли Довбуша не стало, люди це дерево дуже шанували. А пан Гороховський не знав, як би того бука знищити. Того пана навіть власний кіт не любив, робив йому всяку шкоду.

Якось пан Гороховський каже наймитові:
— Віднеси кота до Коломиї, а тоді зробиш ще одну роботу.

Ще наймит не вернувся з Коломиї, а кіт уже вдома і зробив Гороховському нову шкоду. Пан наказує наймитові:
— Повісити кота на Довбушевім буці!

Та наймит не послухав. Кота пустив, а сам утік за Прут, на Буковину, і там найнявся до когось. Пан Гороховський кота застрілив з рушниці й наказав:
— Зрубати бука!

І того бука зрубали.

Але через рік від кореня відріс пасинок, і той бук до нині росте в Тростянці при дорозі. Коли я віз Ярослава Галана до Заболотова, то він звернув увагу на історичного бука. Я йому це розказував.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 30 квітня 2006 року