Ой відси гора, відти другая,
Межи тими гороньками ясная зоря.
Ой я гадаю, що зоря зійшла,
А то моя дівчинонька по воду вийшла.
А я за нею, як за зорею,
Чистим полем сивим конем та й доганяю.
А як догонив та й заговорив:
— А хто тебе, дівчинонько, так рано збудив ?
— Ніхто не збудив, я сама встала,
Зійшла зоря серед моря, я ся вмивала.
— Дівчино моя, напій ми коня,
— Не напою, бо ся бою, бо ще-м не твоя,
Як буду твоя, напою ти й два
З цімбрової керниченьки, з нового відра.
— Дівчино моя, сідай на коня
Та поїдем чистим полем до мого двора,
А в моїм дворі штири покої,
А п'ятая світличенька для нас обоїх.

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 серпня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):