Ой там за горою, та за крем'яною
Не жиє по правді ой муж: із жоною.
Вона йому стелить білую постільку,
Він її готує дротяну нагайку.
Білая постілька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.
— Пусти мене, мужу, в зелений садочок,
Най я собі нарву тих своїх квіточок.
Ой зірву я квітку та й пушу на воду:
Пливи, пливи, квітко, аж до мого роду!
Ой зірву я квітку та й пушу на сплави:
Пливи, пливи, квітко, аж до мої мами!
А як вийшла мати тої води брати
Та й стала ту квітку в воді пізнавати:
— Чи-с три дни зламана, чи-с тиждень лежала,
Що-с така вчорніла, на воді зів'яла?
— Ні три дни зламана, ні тиждень лежала,
Трафила-м на долю, навіки-м пропала.
— Ой ти вібирала, аби був біленький,
Тепер їс уздріла, що ти світ гіренький,
Ой ти вібирала, аби чорнобривий,
Тепер їс уздріла, що ти світ немилий.

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 серпня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):