Ой орали воли, загубили ярмо.
— Не дай мене, моя мамко, на чужеє село.
Бо в чужому селі всі сідають вечерять,
А мене молоду посилають по воду.
Ой ішла я, ішла, повні відра не взяла,
Повні відра не взяла, сльозоньками долила.
Ой ішла я, ішла та й прислухалася,
Як у саду стара мати сина підмовляла:
— Як ти, сину, жиєш, чом горівку не п'єш,
Чом горівку не п'єш, чому жінку не б'єш?
— Ой ви, мамо мої, не кажіть це мені,
Як вона вам надоїла, проженіть ви її.
Ой як я її брав, аж ся гай розвивав,
Зсушили-сте, зморили-сте, що я її не пізнав.
Ой як я її брав, цвила, як калина,
Зсушили-сте, зморили-сте, вісхла, як билина.
Ой ви, мамо моя, в мене жінка така,
Що зварить і спече й без вечері спать ляже.
Ой ви, мамо моя, грішні ваші слова,
Як я буду жінку бить, з ким я буду в світі жить ?

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 серпня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):