Мала мати сина та й го оженила,
Молоду невістку дуже не злюбила.
Відправила мати сина вандрувати,
Молоду невістку у поле лен брати.
— Як вібереш лен, лен, то прийди додому,
Як го не вібереш, то не йди додому!
Брала вна лен, брала, увесь не дібрала,
Додому не пішла, мама так сказала.
Ой пішла невістка в широку долину,
Перекинулася в тонку тополину.
Ой приїхав син, син з далекої дороги
Та й упав матінці низенько у ноги:
— Мамо моя, мамо, де дружина моя ?
— Ой пішла лен брати та й не вернулася.
— Мамо моя, мамо, що то за причина,
Що віросла в полі тонка тополина ?
— Ой бери ти, сину, острую сокиру
Та піди та й зрубай тую тополину!
Як зарубав раз, раз, вна ся похилила,
Зарубав другий раз, вна заговорила:
— Не рубай ня, мужу, най я в полі стою
Та най розмовляю листячком з тобою.
Не рубай ня, мужу, я твоя дружина,
А зелене листя, то наша дитина.

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 серпня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):