Ой заграли сопілочки, на все село чути,
Засмутились леґіники, як ішли в рекрути.
Не смутітсі, леґіники, бо це вам неслава,
Доріжка вам мурована аж до Станіслава.
Доріжка вам мурована, мости споруджені,
Туди йдете в кучериках, відти пострижені.
А то мости споруджені, набиті підлоги,
Пішли ваші кучерики панам попід ноги.
Ой на Кути доріженька, на Кути, на Кути,
Бувай, любко, здоровенька, бо я йду в рекрути.
Ой як мене молодого, усинтирували,
Дали мені карабіна, кучерики зняли.
Ой кохав я кучерики з малої дитини,
А вни мені облетіли за квандрас години.
Ой ходила дівчинонька по місту по ринку
Та збирала кучерики в шовкову фустинку.

Карабіне, карабіне та й карабіночку,
Через тебе, карабіне, втратив дівчиночку.
Мене взєли, відібрали до коня, до коня.
Віплакала чорні очи дівчинонька моя.
Ой то тєжко дівчиноньці рекрута любити,
Впала карта від цісаря, аби йти служити.
Впала карта від цісаря з самого презенту:
Ступай, ступай, леґінику, аж до регіменту.

Гуцулка мні породила, гуцулка ми мама,
Гуцулка мні згодувала, цісареви дала.
Ой цісарю, цісарику, нащо нас вербуєш,
Магазини погоріли, чим нас погодуєш.
Я вас буду годувати вівсєнов половов,
Я вас буду проганєти цісарськов дорогов.
Ой вівсєна половонька гірка, не солодка,
А цісарська доріженька довга, не коротка.
Ой ніхто так не бідує, як жовнір бідує,
Ще до днини три години, а він маширує.

Ой як війду на зицирку, назицируюсі,
А як прийду до касарні, сльозами вмиюсі.
Ой я хлопець молоденький, я хлопець без вусів,
Мене взєли, відобрали, я служити мусів.
Нащо мені женитисі, нащо мені пари,
Як для мене в Станіславі високі кошари.
Нащо мені женитисі, нащо мені жінки,
Як для мене в Станіславі високі комінки.
Нащо мені женитисі, нащо мені долі,
Як для мене в Станіславі карабін на столі.
Карабіне, карабіне, вбив їс ми сі в боки,
Бо ті з плече не скидаю уже штири роки.

Всілеґініяк леґіні стали сі женити,
Ми сараки вурльопники, що будем робити.
Ми сараки вурльопники, що будем діяти,
Через гору високую у гай утікати.
Через гору високую, де вродили рижки,
До войська сі не вернемо, підемо в опришки.
А в цісаря добра служба та й добра заплата,
Не одному жовніреви головонька стята.
Дівчинонько молоденька, лиха-с наробила,
Ти виділа, що я жовнір, нащо-с ні любила.
Ти виділа, що я жовнір, що я не гімайний,
Було мене не любити, хоть би-м який файний.
Болит мене головонька, у чолі лоптит ні,
Тімайного любка маю, ще й жовнір кортит ні.

Ой казала мені мама: нелюби вулана,
Вулан седе та й поїде, ти сі лишиш сама.
Вулан седе та й поїде сивов кобилою,
Ти сі лишиш, молоденька, змалов дитиною,
На тім боці при потоці ватерка сі курит,
Не вір, дівко, жовніреви, бо він тебе здурит.
Не вір, дівко, жовніреви, що файно цілює,
Він коника прогайнує та й сам повандрує,
Ой, рекруте-баламуте, то-с ні збаламутив,
Яка-м була веселенька, ти мене засмутив.
Ой жовнір я, леґіники, ой жовнір я, жовнір,
А як мені не вірите, дивітсі на ковнір...

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 18 серпня 2007 року