Фото використане із книжки Архипа Данилюка "Шляхами України"
Створення музею просто неба у Львові вимагало негайного придбання архітектурних пам'яток, встановлення їх, щоб держава виділила кошти на його розбудову, утримання штатів наукових працівників. Тому дирекція Музею етнографії та художнього промислу пізньої осені 1969 р. відрядила мене на Гуцульщину. Я мав завдання: підшукати і закупити двір, відому ґражду.

Володіючи інформацією про пам'ятки народної архітектури у Криворівні і присілках, я розпочав свої пошуки саме звідси. Відразу з автобуса, після відвідування музею Івана Франка, оглянув відомий тут гуцульський двір (ґражду), в якій свого часу бували І. Франко, М. Коцюбинський. До речі, недавно цю забудову повністю відреставровано і планується її відкрити для відвідувачів.

Ґражда належала місцевому ковалю Палію Харукові та його дружині Парасці, а після смерті батьків тут жили їхні діти — дочка Ганна і син Іван. Останній розповів, що пам'ятає, коли в них бував Іван Франко: «То він, казали, багато працював і дуже уболівав за Україну і народ, що йому так ся стало. А все ся розпитував, як ся називали полонини і гори довкола Криворівні, слухав пісні та коломийки».

Ґражді Харуків, згідно з твердженнями дітей, близько 150 років. Ґражда — це своєрідний тип замкнутого двору із житлової і господарських споруд, дерев'яної огорожі з дашком, що групується навколо подвір'я. По суті, це справжня невелика фортеця, проникнути в яку можна лише через ворота і хвіртку. Виникли ґражди, мабуть, через потребу захисту від лихих людей і диких звірів, сильних вітрів і снігів. Ґражда Палія і його жінки Параски відноситься до одного з найдавніших типів гуцульських замкнутих дворів. У плані — це прямокутник, утворений житловою будівлею з притулами, кліттю та огорожею з дашком. Основна роль у композиції забудови відведена житловому будинку, в якому приміщення розташовані в такому порядку: хата — сіни — хата. З трьох сторін споруду оперезують «притули», утворені продовженням покриття на огорожу, де дах ніби оповиває будівлю, опускаючись майже до самої землі. У лівій притулі — комора для одягу і домашніх речей, а в правій була влаштована дровітня. Хліви для овець влаштовувались у притулі, що прилягала до тильної стіни хати. Дальші пошуки пам'яток будівництва я продовжив у супроводі Івана Симчича, завідувача Музею Івана Франка у с. Криворівня (тепер зав. відділу мистецтва Львівської облдержадміністрації), який охоче взявся допомогти.

І от ми вирушили у мандрівку по околицях Криворівні. Спочатку — в присілок Багни, до гори Кичери. Тут оглянули ґражду середини XIX ст. Параски Галамаскж. Особливістю цієї ґражди є те, що в ній основні споруди — хата і кліть з піддашшям, в яких влаштований основний вхід у двір — хвіртка, створюють «Г»-подібну забудову. Вздовж головного фасаду під дахом огорожі зроблено навіс для різного знаряддя праці і дров. З протилежного від хвіртки боку двір закривається високою огорожею з дахом і воротами.

Ґражда П. Галамасюк примітна ще й тим, що вхід до хоромів (сіней) тут забезпечується через ґанок («черсак»), утворений продовженням даху хати. Подібні ґанки були поширені в ґраждах, які будувались високо в горах, найчастіше на гребенях хребтів або підніжжях вершин. Такий характер забудови гуцульських дворів має масове поширення.

У 1970 р. ґражду П. Галамасюк перевезено до Музею народної архітектури та побуту у Львові, де в 1971 р. її відтворено і відкрито для відвідувачів. Історія набуття музеєм цієї пам'ятки виявилась непростою і сьогодні хочеться про неї згадати. У січні 1970 р. ґражду вдалося купити у П. Галамасюк. Але що казати, не маючи досвіду, ми не обдумали можливостей перевезення її з гір до потічка, вздовж якого проходить дорога.

Місцевий голова колгоспу пообіцяв прокласти за допомогою бульдозера спеціальну дорогу на гряду з горою Кичерою. Але це була тільки обіцянка. Довелося використовувати підпільно бульдозер дорожніх будівельників. Розібраний матеріал ґражди перевозився на санях по гребенях двох гряд і складався біля потічка в сусідньому селі Бережниця. Після кожного рейсу будівельники, які вели демонтаж, виготовляли нові сани, бо за трикілометрову дорогу вони стиралися. Отже, ґражда з присілка Багни, що розташувалась на другій гряді від центру села, важко дісталась музеєві. А глибокої осені 1969 р. ми запримітили ґражду М.Кікіньчука у селищі Верховина, пізніше вона була перевезена до Республіканського музею просто неба в Києві. Ця ґражда відрізняється від споруд П.Галамасюк більшими розмірами. У селі Криворівня (прис. Чорний Потік) ми детально досліджували двір В. Юрука, у житловому приміщенні якого зберігся в незмінному вигляді інтер'єр: піч, полиці, жердки.

Ґражда 1930-х років І. Марічайки в с. Ільці від попередніх відрізняється тим, що має добре збережений двір уздовж фасадної стіни. Він, крім хати, з двох боків оточений дровітнею і майстернею. У двір з вулиці можна ввійти через хвіртку, що влаштована в огорожі з навісами, яка закриває його з фасаду. Ця забудова, згідно з оповіддю власників, планувалася з двома дворами: так званим чистим, що перед хатою, і господарським, який прилягає до тильної стіни хати. До хати тут добудовано «Г» - подібну стайню. Такою була наша перша експедиція на Гуцульщину в 1969 р.

джерело матеріалу: Данилюк Архип Шляхами України. Етнографічний нарис. — Львів: Світ, 2003. — 256 с, іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 травня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):