Важливе місце в архітектурі сьогоднішнього села на Гуцульщині займають малі форми: криниці, озниці (сушилка овочів), обороги, шпихліри, пивниці, ворота тощо. Вони з житловою будівлею і стайнею творять своєрідне обличчя садиби, характерне тільки для цього куточка України. Серед дрібних об'єктів виділяються криниці.

Найдавніше гуцули використовували для своїх потреб джерела (чуркала), до яких доправляли вижолоблену всередині деревину. Іноді в місцях виходу джерельних вод викопували ями, стінки яких обкладали камінням.

На днищах долини, підніжжях гір, де таких джерел немає, копають криниці. Місцеві жителі, як відомо, відзначаються вродженим відчуттям краси. Свій побут вони прикрашають різьбою по дереву, керамікою, вишивкою, килимами. Поза увагою не залишаються і криниці. Архітектурні форми продиктовані властивостями будівельних матеріалів, стилем головних споруд у садибі, народними традиціями. В криницях чи не найвиразніше відбився вплив старої церковної архітектури. При будівництві криниць майстри враховують рівень підземних вод, зручність їх експлуатації, беруть до уваги правила санітарної гігієни. Підземні стінки колодязів викладають з плит чистого каменю або вставляють бетонні кільця. В давнину обкладали осмолом (осміл — це спорохнявілий всередині пень). Надземні стінки до висоти 0,8-1 м роблять зі смерекових плениць, які з'єднують на кутах у замки. У перерізі — це квадрат зі стороною 1,5 м. Часто замість зрубу тепер ставлять невисокі бетонні кільця або шести-восьмикутні призми з порожниною всередині. На двох стовпах на висоті 1,5-1,7 м встановлюють дерев'яний барабан. Він зручніший для користування, ніж, наприклад, широковідомий (від Японії до Португалії) журавель. Останній на Гуцульщині майже не прижився.

Над барабаном на продовженні стовпів зводять дво-чотирисхилий або шести-восьмипірамідальний дашок, який покривають ґонтом, дошками або бляхою. Дашки захищають криниці від атмосферних опадів, пилюки. Формами дахів криниці дуже наближаються до поширених тут у минулому типів капличок. У деяких селах Косівського і Верховинського районів криниці від даху до надземної будови наглухо закриваються дошками. Обшивають криниці також вузенькими дошками, прикріпленими вертикально на відстані 4 см (подібно до штахет). Зустрічаються криниці, в яких дошки на стінах прибиті під кутом або обшиті «дерев'яними сітками». Зовні такі колодязі виглядають приємніше, ніж ті, в яких стінки забиті дошками наглухо. У багатьох селах, а саме: Шешорах, Пістині, Космачі, Соколівці, Городі, Криворівні, селищі Верховина — криниці мають перекриття з чотирма фронтончиками, утвореними двосхилими дашками, які сходяться в центрі, де ставлять маленьку вежу. На ній прикріплюють флюгер або вирізьблене зображення голуба. На площині фронтончиків вирізьблюють також оленів, голуба, вазон. Ці знаки мають символічне значення. Голуб, наприклад, — це символ кохання, вірності; олень — це символ благородства, доброти; вазон — це життя. Люди в давнину вірили, що зображуючи ці знаки, запобігають злу. Тепер вони сприймаються як декоративний мотив. Краї фронтончиків завершують контурною різьбою. В деяких селах їх розмальовують. У Криворівні, наприклад, фронтончики замальовують чорним і білим кольорами, як шахове поле. Нижня його частина прикрашена синіми кружечками. Стінки криниці — відкриті. Походження форми даху з чотирма фронтончиками, на нашу думку, треба шукати в архітектурі п'ятибанної гуцульської церкви, яка в плані має форму хреста, з відповідним перекриттям у вигляді чотирьох дашків, які сходяться до центру. В центрі — добре розвинена баня. Як і криниці з іншими дашками, вони мають зовсім відкрите або закрите з боків дошками, «дерев'яною сіткою» чи «штахеткою» водне дзеркало. Для набирання води роблять по одному з боків дверцята. Деколи витягають воду відром і виливають її у корито, прилаштоване біля дверей. Звідси вода по жолобу стікає у відро.

Рівень вод у гірських районах високий, тому криниці є майже у всіх садибах. Громадські напувальниці тут зустрічаються рідко. Сучасні криниці на Гуцульщині, які так приваблюють своєю формою і художнім оформленням, є витвором народним, масовим. Тому ними повинні зацікавитись проектувальники і будівельники сьогоднішніх сіл, зокрема низинних.

джерело матеріалу: Данилюк Архип Шляхами України. Етнографічний нарис. — Львів: Світ, 2003. — 256 с, іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 травня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):