Гуцул ставиться з глибокою пошаною до загальної годувальниці — матері-землі (земля). Після кожної молитви, будь це вранці чи увечері, після споживання їжі чи церковного говіння, побожний мешканець гір цілує землю.

На самому початку на землі жили тільки зовсім малі люди; у них були дуже довгі бороди і тому вони називалися "ліктьобородими" (лектобороди). Коли ці карлики перестали існувати, за ними услід появилися велетні (велети). Вони були такими сильними, що могли обійняти найбільшу ялину, вирвати і перенести ЇЇ. Один велет підняв двома пальцями навіть бочку, повну квасного молока, поставив її на паркані і випив молоко у два ковтки. Якщо велет хотів зварити кулешу, він ставив повний котел води на вогонь, щоб вона закипіла, а сам біг між тим до віддаленої на багато миль Вижниці, щоб принести борошна для каші. Як тільки вода починала кипіти, велет вже був тут як тут з борошном. Ось якими спритними були ті велети. Але й тіла їхні були дуже великими, і вони ступали з однієї гірської вершини на іншу. Оскільки вони чинили багато злочинів, Бог вирішив знищити цей рід сорокаденним дощем. Лише Ной мав зберегтися, бо він був побожний, і тому Бог наказав йому збудувати ковчег. Сорок років тривало це будівництво, а коли корабель був готовий, чорт прийшов і зруйнував його. Ной був цим дуже засмучений. Але дорогою надійшли два мандрівники; один з них був Бог, а другий — святий Петро (!). Вони втішили Ноя і заохотили його будувати інший ковчег. Ной послухався поради, і згодом новий ковчег був готовий. Тоді настала вже й повінь, і Ной поплив по ній. Але чорт перекинувся в мишу і вигриз у дні ковчега діру. Від цього він був би пішов на дно, якби змія, яку Ной забрав із собою в ковчег, так довго не затискала своїм хвостом діру, поки Ной не зробив клин і не загнав його в ту небезпечну діру. Так ковчег і всі, хто в ньому був, порятувалися і попливли водою.

Між тваринами, яких Ной прийняв у ковчег, був також птах-одноріг (одноріх). Він сказав Ноєві, що почувається досить сильним, щоб втриматися над водою, то він зміг би полетіти аж до самих хмар і буде завжди триматися поблизу ковчега. Ной вдовольнив прохання птаха і той вилетів з ковчега. Він був би, може, й виконав свій намір, але на нього посідало багато інших птахів, які не могли літати так високо. Цей тягар був занадто важкий для сили однорога, тому він упав і втопився. З того часу птахи-однороги більше не існують.

Інші кажуть, що підчас потопу по воді плив ріг; на ньому, мовляв, врятувалося двоє людей, від яких походять всі, хто тепер живе. Але вони, в порівнянні з велетами, дуже малі і стануть з часом ще меншими, аж поки земля знову буде заселена лише карликами. Дванадцятеро таких малих чоловіків мали б досить місця, щоб молотити в хлібній печі.

Над землею рухаються небесні світила (зірниці), серед яких насамперед звертають на себе увагу сонце і місяць, далі зорі та падучі зірки. На сонці (сонце, сонечко) завжди день. На ньому теж живуть люди, які мають на чолі тільки одне око. Якщо сонце зранку раптом з'являється над небокраєм (сонечко се схопило), то воно віщує дощ. Так само сонце вказує на дощ, коли воно так сховалося за хмарами, що здається, ніби воно вже зайшло, а потім знову раптом з'являється (сонечко обіздріло се).

Зате на місяці (місець) живуть вовки, які його так довго обгризають, аж поки не залишиться тільки кусник з нього. Тоді вони припиняють його жерти, поки місяць знову не поправиться, після чого вони знову починають його їсти. Якщо хтось чітко бачить свою тінь при місячному сяйві, то він у майбутньому не буде більше боятися нічого. Про картину на місяці розповідають, що там старший брат тримає молодшого, насадженого на вилах. Якщо сіяти підчас нового місяця, то колосся буде порожнє; якщо пересаджувати рослини у цей час, то вони вистрілять у висоту, але залишаться пустими. Із зірок (звізди) кожна людина отримала при народженні одну. Якщо впала зірка (упала зірниця), то загасилося світло якоїсь людини і вона вмирає. Недоцільно розглядати зірки, бо можна раптом вмерти, як тільки вгледиш свою. Комета (віха) вказує на війну та чуму. Вечірня зірка має назву вечірна зірниця; рання зірка на-зивається дениця, також утренна або сьвітова зірниця. Із сузір'їв гуцули повинні знати Велику Ведмедицю (курашка), крім того, Хрест, а також три зірки у поясі Оріона, що вони їх об'єднують під однією назвою Косарі.

День називається днєна, ніч — ніч. "Учора ввечері" гуцул позначає як сноче; "завтра вранці" — заутра рано; "перед сходом сонця" (дуже рано) — на зори або на зорах; "рано" називається даві або на давітях; пора близько 9-ї години перед обідом позначається як у обід або у обідів, опівдні — у полудни; по обіді — з полудня; пізно після обіду — під вечер; вечір як вечер, причому тут і там вирізняють "малу пору спання" (малі заулеги) — близько 9-ї години від "великої пори спання" (великі зау-леги) — близько 11-ї години; північ, нарешті, зветься піуніч. Назви для днів тижня (тиждень, неґіля) — русинські: понедіунок, віуторок, середа, четвер, п'єтнеця, субота, неґіля (неділя) або Божа днєна. Місяць називається місєць, а рік — рік. Останній починається святом Юрія, яке вважається також початком весни. Назви окремих місяців такі: травинь — місяць трави (травень); зелинь — зелений місяць (червень); бедзинь — липень, себто місяць, коли худобі дошкуляють мухи і вона підстрибує (бедзкати); копинь — місяць снопів (серпень); жоути — жовтий місяць (вересень); падолест — місяць, в якому опадає листя (жовтень); грудинь — місяць, коли земляні грудки натвердо замерзають (листопад); просениц — це місяць, коли мороз "запрошується в гості" (грудень); січинь первий — це перший місяць, коли холод "січе"; січинь другий — або другий місяць, коли панує пронизливий холод (лютий); жарт, марот — березень; бережинь — місяць, коли береза починає зеленіти (квітень). Як правило, рахують місяці від нового місяця до нового місяця. Триваліші перебіги часу обчислюються досить важко, залежно від важливості подій. Часто згадуваним періодом часу є важкий або голодний (тєшкий або голодний рік) 1866-1867 рік, в якому панувала холера і голод. Рік свого народження гуцул лише рідко може назвати, ще рідше свій день народження. Краще він пам'ятає рік, коли пішов на військову службу. Щоб визначити певний час протягом року, називають важливі свята, періоди посту, ярмарки, вживаються ще вислови на зразок "під час першого сапання", "під час другого сапання", "коли вже збирали врожай" і т.ін. (на перши сапанє, на други сапанє, єк уже зберали).

Про грім (грім) і блискавку (молнія) вже йшлося, коли згадувалося свято грому та бога грому Іллю. Зауважимо, що запалений блискавкою вогонь вважають набагато гарячішим, ніж земний, тому що він даний Богом. Давати себе обкурювати при такому вогні дуже благодатно. Але удар блискавки і пожежа, яка через це виникає, вважається Божою карою за вчинені гріхи. Якщо в якийсь рік дуже часто блискає, то буде бідний врожай. Метеорити (громовиці) походять теж від святого Іллі; це, власне, і є те каміння, яке він роздроблює і скидає вниз.

Про заклинання граду (град, туча, хміль) вже було докладно сказано раніше. Це витвір чорта або його людської іпостасі, вампірів і відьом. Чорт збирає собі градини на Чорній Горі. На ній же знаходиться також морське око; якщо кидати в нього каміння, піде град. Чорта і град можуть заклинати різними способами як чоловіки, так і жінки. Град можна прогнати й самою свяченою водою, як і чорта. Для цього бризкають нею з пагорба в напрямку, звідки наближається буря.

Дощ можна також викликати за власним бажанням. Для цього є декілька способів. Або слід перекинути хрест на цвинтарі, або підвісити медведку (мидведик) на нитці в повітрі, або, нарешті, вкинути в криницю або джерело головку маку. І ще, коли рукою виривати траву, буде падати дощ. Сильні дощові зливи починаються передовсім тоді, коли втопиться людина. Очікується дощова погода, коли вода від свіжоочищених риб — червона, коли блохи несамовито кусають, дим низько стелиться, дикі гуси або зелений дятел у польоті кричить, ворона купається, коли жаби квакають, коли гори починають "диміти", себто закутуються у туман. Для поняття "імжить" у гуцулів є слово дожджит.

Коли з'являється веселка (виселичка), дощ швидко перестане, але оскільки вона й воду випиває з ріки, то внаслідок цього знову може піти дощ. Якщо там, де веселка п'є, стане людина, то вона може бути висмоктана разом з водою. Але коли веселка випиває чоловіка, то вона віддає його в своєму протилежному кінці знову, але вже в постаті жінки і навпаки.

Тоді раптом почало блискати і гриміти, садиба провалилася і виникло озеро. Інше морське око знаходиться у громаді Сторонці-Путилові. Про нього розповідають, що поблизу місця, яке тепер займає озеро, стояла колись стара церква; на місці самого озера височіла її дзвіниця. Коли надумали будувати нову церкву, виникла гостра суперечка між церковними братчиками з приводу місця, на якому мала бути споруджена нова дзвіниця. Коли сварка ставала дедалі бурхливішою, стара дзвіниця раптом провалилася і чим глибше вона занурювалася, тим більше заповнювалася водою новоутворена западина. Нарешті, третє морське око зна-ходиться на Чорній Горі. Хто б туди не потрапив, того "воно" й затягує за ноги все глибше, так що він безповоротно гине. Якуже було зауважено, в ці озера не можна кидати каміння, бо цим викликається гроза з градом.

Наприкінці світу земля потоне, лише вода залишиться і пануватиме непроникна темрява. На думку інших, зірки попадають на землю і підпалять усе. Ще інші оповідають, що вітер віятиме проти високої гори з неймовірною силою; через це падатиме сильний дощ, який знищить усе. У той час як все живе знайде свою смерть у хвилях, прокинуться мертві і почнеться Страшний суд.

джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 03 лютого 2008 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):