Назву біс "нечиста сила, чорт" без паспортизації зафіксовано в тексті з "Гуцульшини" В. Шухевича – "Такий обміньиник може між бісами вийти на якогось старшого, ліпшого".

Слово зафіксував І. Франко й у бойківських говірках – "Сказав би ми хоць бісе, хоць чорте, а він ані пари-писки", "Сказав би там бісе та чорте", назва біс відома й в інших говірках південно-західного наріччя.

Назви із коренем -біс-, які функціонують у різних українських говірках, широко представлені у словнику за ред Б. Грінченка біс (біс, диявол) – "Чорт чорний, а біс рябенький", бісота (влада нечистої сили, чарівництво, чаклунство), бісурка [зневажл] (біс), бісяка (біс), бісовщина (чортівщина), бісів (бісівський, диявольський). Найчастіше вживається як лайливий епітет бісів син, бісів батько, бісові діти, бісова худоба, бісова тіснота, бісове ребро (рослина Valeriana officialis L), бісівський (диявольський, бісівський); бісівська мати, бісовська дочка, бісма (біс), бісний (бісівський), бісик [зменшено] (біс), бісики пускати (кокетувати), бісеня (бісенятко); [лайливо] (чортеня, бісеня), бісдерево (рослина Datura stramonium).

За етнографічними матеріалами В. Гнатюка, в українських говірках Вороніжчини відома назва "польовим біс" – "Так от польові біси людям являюця Вони являюця разними манірами птицею, животними разними, людьми i n, а настояще в чортячому виді вони чоловікові ніколи ни являюця, а особливо хрещеному. Хіба тоді тілко його можно углядіть, як спить, а ти на його натрапиш. Так отоді тілко він у своєму образі. На примір він так як чоловік, у ширсті увесь, на руках і на ногах великі кихті, з хвостом, зубатий, окатий, с крилами, уші так як у тиляти і рожки маленькі єсть, так як ото у бузів очка.

Біс — один із найпоширеніших слов'янських демонів. О. Брюкнер уважав, що bies — праслов'янська назва чорта, яка в польській мові була втрачена й засвоєна ще раз у XV ст (уживаним є також українське bis).

Лексему біс, праслав'янське besь виводять із boids, яке пов'язують із литовського baisa (страх), boisus (жахливий, бридкий). А. Баньковський стверджує, що така етимологія слова непереконлива. На його думку, праслав'янське besь — важке для етимології слово, яке, можливо, пов'язане з наркотичним засобом, що впроваджував шаманів у транс. Після прийняття християнства слово виходить з ужитку, однак в окремих випадках залишається функціонувати зі значенням "шал, облуда", звідси besiti - доводити до шалу, гніву та ін. У церковнослов'янській мові назва почала вживатися на позначення демона облуди, якого Ісус виганяв із людей, які підпали під вплив демона.

Л. Мошинський стверджує, що власне слов'янська назва besь та запозичена dijavolьdjabel співвідносні з двома різними поняттями, хоча в обох випадках у різних сучасних словниках слов'янських мов значення можуть варіюватися між (диявол) та (демон). Значення праслов'янського демона, яким був besь, зачиняло йому дорогу до текстів, у яких християнська інтерпретація злого духа вимагала семантичного відповідника грецькому - óδιáβολος. О. Бєлова зазначає, що біс як книжковий персонаж є в житійній літературі, давньоруських повістях та деяких, замовляннях.

Першу фіксацію лексеми бьсь маємо в "Остромировому Євангелії", пам'ятці XI століття. Дане слово фіксують пам'ятки української мови й пізнішого періоду – "дьявол побєждєнь, а бьси прогнаны соут". У Лексиці Л. Зизанія слово бьсь ужито для тлумачення назви демон, чорт.

В українських говірках Карпат назва біс (злий дух, злий дух хвороби) відома із пам'ятки "Няговские поучення". Слово біс фіксують також пам'ятки наступних сторіч.

Без відповідної паспортизації трапляється у праці П. Мандибури й назва бісак — "за повір'ям гуцулів, дика людина, що жила в лісі, приятель пастухів, але голодний бісак був небезпечним, бо міг "изьісти пастуха" Бісак полював на бісиць". Однак із такого контексту можна припустити, що семантика назви бісак радше співвідносна із семантичним полем назви чугайстер, ніж чорт.

У говірках південно-західного наріччя поряд із назвами "чортове зїле", чортове ребро (одолян лікарський — Valenana officinalis L) виявлено на позначення цієї рослини вираз бісове ребро.

У приповідках назва біс часто римується зі словом ліс Вирубай еден ліс – "Я до ліса, ти до біса, я одного хочу, а ти дбаєш про всякі пакости".

джерело матеріалу: Хабзей Н. Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник. Львів, 2002 - 216
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 13 травня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):