Назва баїльник у гуцульських говірках уживається зі значенням – "людина, яка лікує різними традиційними, немедичними засобами, переважно замовлянням""Баїлники «помагают» звичайно у всяких хоробах та «замовляют» від укушеня гадини. Знане своє в сім напрямі, одержують звичайно від когось з родичів вивчившись промов або «баю» на память, то знов трафить ся, що Баїлник научить кого там за гроші свого баю, хоч рідко се трафляєть ся При сім належить памятати, що всякого баю можна навчати тілько у «велике» свято".

У гуцульських говірках із таким же значенням уживається корелят жіночого роду байіла, байільниці – "Байіла—жона, котра знає байати", у словниках української літературної мови такі назви не зафіксовано.

Із погляду функціонування цієї назви цікавими є записи, зроблені в с Зелена Надвірнянського району, Івано-Франківської області. Зокрема у 1907— 1908 рр А. Онищук писав – "І справді кождий присілок простої гірської громади має — той «баїльника» (або й кількох), той «знахара» або грагіуника, а один, а саме «Борсучна», має свого «ворожбита» і «баїлника» в особі Андрія Кушнєрчука", а в записі 1986 року засвідчено – "То уже тепер н і тих байільникіу нема, ні віжлунів.  Колис, куме, йа закимиу, шо були такі байілниці, Йа чуу с старого чоловіка сесе. Йа переймиу той бай вид діда". Хоча назви з коренем бай- продовжують функціонувати в говірці, однак активність їхнього вживання значно нижча, ніж на початку XX століття, що пов'язано зі зменшенням кількості осіб, які займаються знахарюванням та ворожінням.

Баїльників знали й поза межами свого присілка чи села, до них у разі потреби йшли люди здалеку. "Нинї віходили Погоріуци то приказували, шо у них сі таке трафило, так само занімило було зєкі, та ходили аж у Слиуки до одного баїлника и помогло".

Близькі за значенням слова з коренем бай- відомі й у південнослов'янських мовах: болгарською баяч – "знахар", баячка – "знахарка, ворожбитка, знатниця". Македонською  баjач – "знахар", сербською баjач – "чаклун".

Українські назви баїля, баїльник сягають праслав`янского "bajati", старослав`янського "багати""розповщати байки, замовляти, заворожувати, заклинати".

Слово баяти зафіксоване зі значенням "incantare""чарувати, заклинати" вже у "Збірнику Святослава" – 1073 року "Да не боудеть вь Издраили вълъхвугаи влъшьбы или вражай и чародейниц или багаи и дивы твораи". I. Срезневський подав також декілька прикладів уживання слова баяти з цим значенням із пізніших пам'яток, а також гніздо дериватів "багальник", "багальниця", "баганиє", "багань". У Нягівському Євангелії засвідчене і слово "баїля" – "А ви ище хрестяне, коли упадаете у якую кощовань дяволову, албо у страхь смертний, албо у кварь, не идьте ико баилямъ, албо ико ворожкамь, албо ико (кому иншему), али лише учини молитву праву сю смиренню". У цій же ж пам'ятці вживається й назва бай "замовляння""Усякий бай не иньшая доброта, лише єсть дявулская молитва".

У сучасних гуцульських говірках значення слова бай не змінилося, оказіонально слово бай реалізує значення "ліки, які приготував знахар, здійснюючи при цьому певні ритуали""Бай, вода над йакойу байут, а потім пйут йак ліки".

Дієслово баяти "ворожити", "замовляти" відоме й у бойківських говірках . У західногуцульських говірках його часто фіксують зі значенням "замовляти, зашіптувати деякі хвороби".

Про активне функціонування структур із коренем -бай- у карпатському ареалі свідчать також спільнокореневі утворення, наприклад, у гуцульській говірці с. Росішка (Рахівщина) зафіксовано байіта – "хвора людина, яку лікують нашіптуванням""Ба ци уже віздоровіла мойа байта".

У бойківських говірках відома лексема байла - "віщунка", "ворожка". Можливо, що це слово—результат контамінації іменників баїля та бала "ворожильник (ворожбит)". Хоча жоден зі словників бойківських говірок не реєструє інших слів із коренем -бай-, однак можна припустити, що вони таки були відомі на цій території. Зокрема всі слова з коренем -бал- Ю. Кміт тлумачить переважно словами із коренем -бай- "Балита Баяльник Баяти Ворожити Бала Ворожильник Балич Син бали Баяти, паяльник". Чи дійсно бойківські бала, балита відрізнялися своїми функціями від гуцульських, чи були подібними, — з'ясувати важко М. Й. Онишкевич зафіксував словотвірні синоніми та подав дериват балич – "син ворожбита". Можливо, спорідненим є й балабонити – "вимовляти тайні й незрозумілі слова при заклинанні або чарах".

Етимологи припускають, що лексема бала пов'язана із праслав`янським -Ьаl- "балакати, говорити", що можна розглядати як праслов'янське утворення з суфіксом -l- від іє bha . Іменник бали "розмови, балачки" зафіксовано також у середньонаддніпрянських та слобожанських говірках – "Я тут балу-балу, а тісто біжить по столу, Бали та бали, а день далі, Балу-балу, а свині в ріпі. Балу-балу, а пси в крупах", у цьому ж значенні (у бойківських говірках) його фіксував також І. Франко – "Я тут балу-балу, а тісто біжить по столу".

Бойківські назви бала, балита споріднені з давньослов`янським Ьаlі – "лікар", "зцілитель, спаситель (про Христа)" (уважають, що ця форма належить до древньо-старослов`янського лексичного фонду великоморавського походження) .

В. Даль припускав, що слово балить (тверські говірки) "жартувати, збиткувати" походить від давніх балій, балія, бальникь - "чарівник, відун, знахар". Автор подав також бальникь - "жартівник, пустун" (із того ж мовного обширу), це ж значення, за В. Далем, фіксує Словник російських народних говірок.

Слово балига "обаятель, incantator" уперше зафіксовано в пам'ятці "Списки сь рукописи Упыря Лихого 1047 р". Із XV ст слово має значення "лікар, medicus".


джерело матеріалу: Хабзей Н. Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник. Львів, 2002 - 216
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 29 квітня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):