Фото із архіва видавництва Карпати, 1984 рік
Ще тільки дитина живе під серцем матері, а вже керує нею народне повір'я. Коли мати вперше відчула, що вона завагітніла, і в цьому стані на неї гостро глянула якась особа, то дитина буде схожа на цю особу. Неспокійний характер матиме дитина, якщо вагітна жінка задивиться на рибалку. Привласнить мати собі незаконним способом квіти, фрукти, вовну або щось подібне, то дитина отримає висипку на обличчі або на грудях. Надкусить жінка вкрадене яблуко, то народить злодія. До якої частини свого тіла вагітна доторкнеться під час пожежі, на тій частині тіла дитина отримає червону пляму. Якщо вагітність триває коротше, ніж дев'ять місяців, то це ознака, що жінка зраджувала свого чоловіка. Гляне жінка на кобилу, яка хвицається, то дитина побачить світ тільки після дванадцятимісячної вагітності. Проте мало б бути корисним для жінки, якщо вона зніме з верхового коня сідло ураз з попоною. З вагітними поводяться обережно і проводжають їх звичайно з побажанням, щоб пологи відбулися якомога легше. Хто жорстоко поводиться з вагітною, той зазнає великої шкоди в своєму хатньому господарстві.

Вагітна гуцульська жінка виконує свою роботу, поки не почнуться перейми. Коли вони настають, чоловік спішить до найближчої сусідки, щоб вона взяла на себе послуги повитухи (моша, баба); а втім, гуцульська жінка нерідко народжує без всякої підмоги. Породіллю не вкладають до ліжка, але, підпираючи під пахвами, водять сюди-туди по кімнаті, а потім вона присідає навпочіпки, поки дитина не ляже на вистелену грубими веретами підлогу. Якщо пологи відбулися в обідню пору, то це знак, що дитина буде нещасною. Зате щасливими є діти, які народжуються на світанні. Співає когут під час народження, то це вважається поганою прикметою. Найбільшим щастям вважається народження в «сорочечці» або у «чепчику». Народяться близнята, то хтось із батьків невдовзі помре або хатнє господарство потрапить у злидні і занепад. Інші кажуть, що народження близнят або трійнят мало б бути карою Божою. При народженні кожна людина отримує свою зірку на небі та свого анге-ла-охоронця, якого вона, починаючи важкі роботи, а передусім у небезпеках, закликає зі словами: «Ангелу-хранителю, храни мене!». Але, коли її зірка падає з неба, то людина помирає.

Матері й дитині стелять постіль за полотняною перегородкою, щоб захистити їх від злих поглядів. З тією ж метою кладуть під голову породіллі ножиці, якими була перерізана пуповина. Дитині, з тим же наміром, чіпляють на шию хрестик із сріблястої тополі (осини)і зубець часнику або намотують навколо правої ручки червону стрічку. А також запалюють одразу ж після народження дитини свічку, щоби чорт не зміг підмінити дитину. Такий підкидьок, якого приносить чорт, зростає повільно і постійно намагається заподіяти шкоду своїм названим батькам. Коли їх нема вдома, він чинить скрізь безладдя. Але, якщо батьки запідозрять таку витівку чорта, то б'ють дитину держаком віника так довго, поки чорт не пожаліє підкидька, забере його, а справжню дитину знову посадить на місце. Мама не сміє до хрестин класти дитину в ліжко позад себе, щоб чорт не підмінив її.

Свічка, яку запалили одразу після народження дитини, мусить горіти так довго, поки повитуха не попросить у священика приписаної молитви і не принесе від нього свяченої води. Нею кропиться хата для захисту від усього злого, а потім частина подається породіллі для пиття і обмивання голови й грудей, а решту — виливають дитині в купіль. Цю воду можна вилити лише наступного дня, після сходу сонця, аби дитина не втрачала сну. А якщо дитині не спиться, то приносять води з трьох різних криниць, а саме: з однієї — вранці, з другої — в обідню пору, з третьої — увечері. У цій воді й купають дитину. Замість колиски служить, як правило, корито для тіста або коритоподібна посудина, яка висить на линвах. Хто дивиться на дитину, мусить хухнути на неї і потім сплюнути, щоб не наврочити. Також не можна нічого випозичати з хати, в якій народилася дитина. Ще треба згадати, що ніхто не сміє переступати через дитину у випадку, коли вона лежить на підлозі, щоб вона не відставала у зростанні.

Уже на другий чи на третій день породілля встає, підв'язується і виконує легкі роботи. У цей день відпускають повитуху. Перш, ніж Це здійсниться, породілля тричі поливає повитусі руки водою, миє і обтирає їх полотном, яке дарує тій за її послуги. Потім обидві жінки беруться за руки над дитиною і взаємно просять одна в одної вибачення за муки й зусилля, які витерпіли. Тепер з'являються родичі й друзі з подарунками, що складаються з масла, сиру, молока, сала, зернових, полотна та ін., і висловлюють свої віншування: «Дай, Боже, щоб дитина росла і розвивалася на радість батькам; хай би вона ніколи не ступала на «лихе» або «зле місце», чи щось подібне. А мати все ще вважалася нечистою. Лише через кілька днів вона могла виходити, а саме, спершу до священика, для того, щоб він промовив над нею очисну молитву; інакше забрудняться поля, по яких вона ступає. Сорок днів після народження жінка може, нарешті, піти й з дитиною до церкви, де вдруге відправляється очисна молитва.

Між тим дитину вже й охрестили. Якщо вона прийшла у світ хворою, то хрещення здійснюється ще в перший день; адже нехрещена дитина, яка відходить з життя, потрапляє до чорта. Сім років кружляє її душа, як вірить багато хто, у вигляді птаха, і благає, щоб її охрестили. Хрещення може здійснити кожна людина, яка чує те прохання, вимовляючи звичні для хрещення слова. Якщо дитина і в такий спосіб не досягла хрестин, то вона стає чортом (навкою). Але звичайно хрестини відбуваються від одного до трьох тижнів після народження. Хрещеними запрошуються родичі та друзі, лише зрідка — сусіди, тому що з ними часто трапляються нагоди для суперечок, а жити з хрещеними у ворожнечі вважається важким гріхом. Радо обирають хрещеною матір'ю вагітних; адже їх хрещеники будуть здорові й щасливі. Але вагітні рідко погоджуються, бо це могло б зашкодити їхній власній дитині. Якщо ж циган тримає дитину до хрещення, то вона матиме багато щастя в розведенні коней і торгівлі ними. Батьки завжди намагаються мати якомога більше хрещених, у багатих господарів нараховують часто й десятеро. Дітям - первісткам залюбки даються імена діда й баби. А часом називають дитину також за іменем святого, в день якого вона народилася; лише в цьому випадку гуцул, що став із часом заможним господарем, святкує з родичами й друзями іменини; якщо ж іменини не припадають саме на день святкування святого, то, як правило, він їх так само не знає, як не знає дня свого народження, а тому й не може його святкувати. Зрештою, у більшості випадків вибір імені залишається за священиком.

Якщо свічки хресних батьків після хрещення нелегко піддаються гасінню, то хрещеникові передрікається довге життя. Після хрещення хрещені батьки йдуть з дитиною до матері, знову запалюють свічки і передають їй дитину зі словами: «Ростіть дитину здоровою». При цьому вони кладуть на дитину невеликий грошовий подарунок або передають породіллі кусень полотна. Потім хрещених пригощають і наприкінці кожний з них отримує від матері по дві хлібини, з яких хрещені батьки передають по одній повитусі.

Після очисної молитви у церкві — отже, сорок днів після народження дитини і ніяк не раніше, а часто навіть через два роки, — батьки дитини розпитують у хрещених батьків, чи хотіли б вони «прийняти» від них колачі (це сплетені у формі вінка пшеничні хліби). Хрещені погоджуються, і батьки призначають день, в який вони з'являються, щоб святкувати «колачини». На цейденьхрещені готують святковий обід, а батьки приходять в гості і приносять шість калачів і дві-чотири кварти горілки. Принесені дари батьки передають, у випадку, коли дитина ще жива, в руки хрещених, але якщо вона вже померла, то вони запалюють свічки і, опускаючи їх разом з калачами на підлогу кімнати, промовляють: «Прошу прийняти ці колачі за спасіння душі N.N». Зате, якщо дитина жива, то згадана передача калачів відбувається у супроводі слів: «Прошу, куми, на колачі, великі від Бога, від нас — малі». На свято «колачин» запрошуються також сусіди й друзі. Після частування розважаються танцями або товариськими іграми аж до наступного дня. Прощаючись, хрещений віддає батькам дитини один калач разом з мискою, наповненою зерном, і дарує їм ще, залежно від майнового становища, теля, вівцю, ягня або свиню, цим тваринам завжди пов'язують червону вовняну нитку довкола шиї. Якщо хрещений не має свійських тварин, то він дає в подарунок предмети одягу. Ці дари називаються офіра-ущина або фіраущина, тобто пожертвування.

Мати рідко годує дітей грудьми, здебільшого їжею їм служить коров'яче або овече молоко. Щоб його подати дитині, просвердлюють на гострому кінці козячий ріг, до якого прикріплюють полотняний мішечок, який мама дає дитині до рота замість грудей. Звичайно гуцулка заявляє, що вона не може годувати груддю дитину, бо в неї не прибуває молоко. Але якщо у гуцулки забагато молока, то вона витискає груди на лезо ножа; від цього лихо повинно припинитися. Мають також звичку вливати дитині в рот повну ложку помиїв, аби вона не була перебірливою в їжі. Дехто застосовує цей засіб зараз же після народження, інші лише після того, як дитина була відлучена від грудей.

Втім, гуцулка мало дбає про тілесне благополуччя своїх дітей. Тому вони мають дуже часто блідий та хворобливий вигляд. Процент смертності дуже високий. З дітей, народжених у Сергіях, померла, наприклад, за три роки приблизно половина у віці менше чотирьох років, а в Селятині цей процент сягнув, напевно, ще значнішого рівня. Природно, що ця рання смерть трапляється з кволими дітьми, і тому гуцули, загалом, породи міцної. Особливо дітей забирають епідемічні захворювання. Так, у Довгопіллі, приміром, у 1871 році народились 52 хлопчики, але з них внаслідок епідемії дифтерії, яка шаленіла в 1873 році, з'явилося в 1892 році на рекрутському плацу тільки п'ятеро. Тому, якщо статистичні праці10 показують для окремих частин Гуцульщини великий процент приросту, то це слід віднести особливо на рахунок імміграції, далі теж на рахунок розмноження юдеїв завдяки міцнішому потомству.

Батьки завдають собі мало клопоту не лише з тілесним, але й з духовним вихованням своїх дітей. Зрештою, вони керуються щодо дітей принципами: «Надавати дітям свободу — значить готувати собі неволю» і «Люби дитину, як душу, але тряси її, як грушу»; в останньому виховному принципі наголос лежить, звичайно, на його другій частині. Ні батьки, ні діти не є прихильниками школи, а поселенські обставини в горах самі по собі призводять до того, що навіть за доброї волі відвідування шкіл стає часто неможливим. «Хоч якою дикою і необтесаною не поступила б дитина до школи, — зауважує одна авторитетна особа," — її можна легко спрямувати на шлях моральності за допомогою відповідного ставлення і керівництва, а загалом потрібно сказати, що гуцульська дитина при доброзичливій настанові з боку свого вчителя засвоює щодо рівних собі, як і щодо батьків і знатних осіб таку поведінку, яку загалом можна б назвати набагато похвальнішою, ніж поведінка міських дітей». У багатьох відношеннях дуже несприятливо впливає на моральний розвиток дитини поганий приклад батьків. Не помічається жодної різниці щодо виховання між дітьми бідніших і багатших. У взаємних стосунках теж немає різниці між бідними й багатими дітьми. Властиві дітям ігри неможливо відзначити, бо діти, які здебільшого мешкають поодинці, їх не мають.

джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 22 вересня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):