Фото використані із книжки Кайндль Р.Ф. "Гуцули"
Не кожне місце приносить людині щастя й не кожне місце придатне для будівництва дому (хата, халаш, шалаш). Тому, перш ніж починати будувати, гуцул дуже точно перевіряє місце, на якому хоче споруджувати свою хату. Переважно обирають те місце, на якому лягає спати худоба. Місце, на якому знаходиться гніздо червоних мурашок, не буде обране ділянкою для будівництва; натомість, місце, де чорні мурашки спорудили свій горбочок, вважається щасливим.

Щоб вивчити це місце точніше, гуцул, який хоче будувати дворище, лягає спати на тому місці. Якщо йому сниться приємне, якщо йому уві сні ввижається гарна худоба, то ґрунт для будівництва вибраний вдало; в противному разі гуцул остерігається будуватися на ньому. Інші випробовують місце будівництва так: ставлять там склянку, не до кінця наповнену водою і накриту листочком; якщо місце мало би бути щасливим, то наступного дня вода у склянці прибуде; якщо цього не сталося, то слід відмовитися від цього місця. Якщо не досить дбайливо перевіряти місце будівництва хижі, то може легко статися, що вибір упав саме на те місце, в якому водяться чорт і злі духи. У такому разі в хаті бродять мари і її мешканці будуть зазнавати багато лиха. Тоді нічого більше не залишається, як перенести хату на більш сприятливе місце, і таке нерідко буває. Погано також, якщо при першому ударі сокирою для будівництва хати чути плач дітей, це ознака, що в збудованій хаті ніколи не можна буде виростити своїх власних дітей. Так, одному чоловікові з Устеріків, якому теж випало лихе віщування, померло, кажуть, вже одинадцятеро дітей.

Якщо гуцул хоче спорудити свій двір, то він запрошує, звичайно, сусідів, які здебільшого проживають не надто далеко, до спільної безплатної роботи (толока або клака). Гуцул будує хату тільки з колод; матеріал йому постачають смерекові ліси його рідних гір. Кругляки обстругують лише з того боку, який повернений до середини хати, тоді внутрішня сторона стіни стає рівною і гладкою, у той час, як ззовні видно необтесані колоди. Але в багатьох хатах внутрішні стіни також необтесані. Стіни ущільнюють мохом, але не штукатурять ні глиною, ні розчином, а також не тинькують, хіба що ті, які прилягають до вікон. Кам'яний фундамент хата має лише зрідка, звичайно тільки тоді, коли місце будівництва нерівне; як правило, його основні чотири колоди спираються на підкладені великі камені. Простір між цими основними колодами заповнюють утрамбованою глиною, це і є підлога, дошками вона не покривається.

Коли чотири нижні колоди вже поставлені, то втикають під них ладан, гроші, сіль і хліб у чотири кути з внутрішнього боку стін, а із зовнішньої сторони — вугіль і тиньк із хлібної печі. Вважається, що перші предмети приносять щастя для мешканців хати; останні, навпаки, стосуються їхніх ворогів. Потім, коли чотири названі колоди зв'язані між собою і закріплені, домочадці сідають на кожному розі і напружено вслухаються в далечінь: якщо вони почують, що реве худоба, то це вважається ознакою, що обіцяє щастя; зате гавкання собаки, крик птаха, квакання жаби віщують нещастя.

Посередині колодного чотирикутника встановлюють хрест, обвитий вовною. Потім кладуть в посудину розжарене вугілля, посипають його ладаном і цим обкурюють основні колоди. Після цього посудина ставиться біля хреста. Відтак частують зібраних сусідів; якщо за обідом подається й вино, то це є знак, що в хату, яка будується, мають часто навідуватися гості. А робітників треба весь час підтримувати у доброму настрої, щоб вони нічого злого не бажали хаті, або, як гуцул каже, не вв'язали в зруб нещастя (лихо зав'єзати). Лише по закінченні будівництва хрест викопують і зберігають під дахом хати. Будинок гуцула переважно скерований поздовжньою стіною до сходу, південного сходу або до півдня, в ній знаходяться вхідні двері і вікна (вікна, шклінки, шебки). Вздовж цієї стіни, як правило, прибудоване широке, як лавиця, підвищення (преспа).

Дехто відмежовує біля передньої стіни хати невелике подвір'я (задвірі) масивною дерев'яною стіною (ґраждо перед хатоу), подібною на фортечне укріплення. Через цю виступаючу споруду ведуть ворота (брама). Вже з першого погляду впадає у вічі різниця між будинком багатого і бідного гірського жителя. Насамперед, тільки дім багатого має покрівлю, обшиту як слід ґонтами, прикріпленими залізними цвяхами; бідний чоловік ставить свій дах з драниць або обосполів, які він складає один біля одного і закріплює Довгими поперечними жердинами й каменями. Крім того, багатий гуцул має звичку прилаштовувати вздовж передньої стіни своєї хати прохід (ґанок). Але найголовніша різниця полягає у тому, що Дім бідного складається тільки з однієї кімнати, а у заможного — Два житлових приміщення. Це число перевищується лише у виняткових випадках, коли батько сім'ї хоче вже заздалегідь зробити У своїй хаті зручне помешкання для сина. Дві згаданих кімнати (хати) розміщені з обох боків сіней (хороми), в які заходять через вхідні двері. Кімната праворуч, як правило, просторіша, ніж та, що ліворуч. Більша кімната (велека хата) призначена для проживання близької родини, тоді як меншу (мала хата) займають слуги або вона використовується як майстерня чи комірка, зрештою служить помешканням одруженому синові; в останньому випадку вона облаштовується так само, як велика кімната. Обстановка її, як і взагалі в кожному домі, однакова. При стіні, ліворуч віддверей, стоїть велика, склеписта, схожа на хлібну піч, плита (піч), на якій переважно діти, але взимку й старі, мають своє місце для спання. Димова труба печі виходить у сіни, в яких немає стелі, і дим може витягуватися на горище (стрих, під). Піч прилягає звичайно двома боками до кімнатних стін; довкола їхніх вільних боків тягнуться лавиці. Вздовж задньої кімнатної стіни прилаштована порівняно широка лавка (лава, лавиця), на ній спить мати з немовлям. Під лавкою взимку знаходять своє місце новонароджені телята, ягнята й поросята.

Під іншими стінами стоять вужчі лавки, які вдень служать для сидіння, а вночі — теж як ліжко. Справжні ліжка (постіль) знаходяться лише де-не-де, вони стоять тоді на місці широкої лавки при задній стіні кімнати і саме так, щоб можна було спати головою до сходу, бо це приносить щастя. На стіні, праворуч від дверей, знаходиться шафа для кухонного посуду (полиця), у якій зберігаються череп'яні миски і дерев'яні ложки; виделок гуцул не використовує. З кухонного начиння є ще кілька горщиків і чавунний або бляшаний котел для приготування кукурудзяної каші. Пічних решіток У гуцулів не знайти, бо вузька ніша у печі для того зовсім не придатна. Вішалки (гребки, жертки) для щоденного вбрання, стіл (стіу), малі переносні лавки (стілчикі), кілька образів, хрести, iноді й зброя або навіть дзеркало та годинник доповнюють скромну обстановку. Вікна кімнат малі, і внаслідок виступаючого даху, а ще більше через вищезгадану прибудову, де вона представлена, у хатах, як правило, панує присмерк. Тому вся садиба, також з огляду на санітарні умови, бажає багато кращого.

 

Схема використана із книжки Кайндль Р.Ф. "Гуцули"
Схема використана із книжки Кайндль Р.Ф. "Гуцули"
Схема використана із книжки Кайндль Р.Ф. "Гуцули"
Схема використана із книжки Кайндль Р.Ф. "Гуцули"
До житлового будинку прилягають, звичайно, стайні для худоби (колєшня до маржени); вони в цьому випадку пов'язані з хатою похилим дахом. Рідше стайні відділені від хати, а саме так прийнято будувати переважно конюшні (стайні) Прибудована до хати або й поблизу до неї стоїть комірка (комора, кліть), яка служить для зберігання запасів плодів, харчових продуктів, а також святкового вбрання та ін. Тут зберігається у скрині або в круглій кадці з накривкою (бодня) цінні речі, прикраси і «папері», останні, до того ж, ще й покладені поміж двома дощечками. У декотрих хатах місце цієї комірки повністю заступає мала кімната. Дров'яну шопу (древоруб) також можна знайти при хатах заможних господарів. Для свиней, яких, зрештою, відгодовують у згаданих стайнях, є іноді ще й особлива комірчина (куча), переважно, споруджена подалі від хати, всередині огорожі. Недалеко від садиби нерідко можна побачити одну або й дві покрівлі для сіна (оборіх, множ. обероги). Пивниця також буває, проте рідко під хатою, частіше у вигляді заглибленого в землі льоху (яма); взимку вони прикриваються дошками, сіном і гноєм. Картопля зберігається на зиму в ямах, які відкриваються лише в теплі дні. При декотрих хатах є і криниці (керниця), якщо не постачає водою природне джерело (цурколо). Там, де криниці взагалі немає, деякі гуцули дбають про те, щоб поставити для спраглого подорожнього в малій загородці глечик з водою. Це називається прости Біг, себто «відплати, Боже», бо господар виконує цим богоугодну справу. Загородки переважно прикріплені до дерев, і їх можна побачити не лише на сільських вулицях, але ще й на безводних полонинах. Де-не-де зустрічаються при дорозі більші загородки з лавками для відпочинку і нічлігу. Потрібно також відзначити, що господарі, які провадять вдома велике молочарне господарство, споруджують біля хати особливу загороду (ватерник) з великим молочарним котлом, як це, звичайно, буває на полонинах. В одній хаті живуть переважно від чотирьох до п'яти душ.

Біля двору можна часто побачити город, де вирощують овочі, фруктові дерева, іноді й квіти, особливо базилики. Тут, у загороді, звичайно стоять вулики (пасека), які на зиму переносять в комору.

Двір гуцула зазвичай обгороджений парканом (пліт), спорудженим з довгих горизонтальних жердин (воренє) і вертикальних кілків (кілї) у такий спосіб, щоб його легко можна було розібрати і знову скласти. Конструкція паркана передбачає, щоб він простягався ламаними лініями. У цих парканах рідко трапляються ворота; вони складаються з легких рейок і називаються ворота. Здебільшого споруджують струнку або розлогу, яка складається з двох продірявлених вертикальних колод і пересувних лат, що просовуються горизонтально через ці діри. Для легкого переходу паркана пішоходами з обох сторін зроблено одну або дві лавки; такий пристрій називається перелаз. Замість лавочок використовують часто великий камінь. Зрештою, допомагають собі тим, що якусь частину паркана розбирають і так проходять з худобою або возом. Такими парканами обгороджені також гуцульські поля, що переважно межують з городами, а також луги; проте і нагромаджені одне на одне дерева, і гілки служать також позначенням межі (дільниця). А там, де є матеріал під рукою, ставиться «вічний паркан» (вічний пліт), зведений з каміння. Пересувати межу вважається смертним гріхом.

Якщо гуцул змушений з якоїсь причини покинути своє старе житло, то він відправляє молитву подяки за щастя, яке було йому дароване у тій хаті, і відходить згодом з хлібом і сіллю в руках у нову домівку, після того, як він уже раніше обкурив її ладаном.

джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 22 вересня 2007 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):