Чаклунством займаються старі жінки й чоловіки. Перші вправляються у чаруванні корів, замовлянні хвороб, любовному чаруванні та ворожінні; крім цього, вони викликають голод і градобій, але можуть і відвернути бурю чи град. Чоловіки займаються переважно заклинанням граду й грози, проте вони діють також як чаклуни та знахарі й допомагають закоханим. Дехто розрізняє всякого роду ворожок. На їх думку, деякі з них заворожують корів, інші пошкоджують і нищать огорожі, а ще інші насилають подружжям безплідність і багато іншого.

Повір'я у чаклування корів надзвичайно поширене. Якщо корова не дає молока, або молоко забарвлене в червонуватий колір, то це спричинила відьма. Не сліддопускати вхід відьом у господарства, особливо в Юрієву та Іванову ночі. Для цього кладуть на стовпи вхідних воріт грудку дерну з устромленими в них гілочками, освяченими у Вербну неділю. На гірських пасовищах охороняють стада тим, що заставляють їх переступати через попіл "живого вогню". Подібною охороною служить червона нитка або червона стрічка, яку зав'язують худобі довкола шиї або на хвості.

Різні засоби застосовують відьми, щоб позбавити корів молока. Деякі думають, що вони доять корів так само, як це звичайно робиться. Інші вважають, що відьми відбирають у корів трохи молока у велике свято, особливо у два вищезгадані, щоб намазувати ним вим'я власної корови, тоді в неї рясно тече молоко; зате у корів, у яких відібрано молоко, вим'я зсихаються або дають лише кров. Ще інший спосіб полягає у тому, що відьма виготовляє корову з дерева на тому місці, де переважно доять корів, і встромляє вжитий при цьому ніж у землю. Дерев'яна корова дає тоді відьмі молоко всіх корів, що видоєні у відповідному місці, а у їх власника залишається тільки кров.

Є різні способи зняття чарів із завороженої корови. Тварині наливають або свяченої води, до якої додають пуп'янки гілок, освячених у Вербну неділю, а також домішують сірку, або готують мазь із турецького часнику (турский чіснок) та сечі зі смолою і натирають цим корову. В Яворнику, селі, що недалеко Чорної Гори, зняття чарів з корови проводилося таким чином: вугликом накреслювали їй знак хреста на спині, потім обприскували її свяченою водою й доїли через обручку, примовляючи: "Скільки крапель свяченої води, стільки сліз хай виплаче той, хто зачарував цю корову". Ще мало б бути дуже корисно розмістити на подвір'ях знайдені старі підківки; якщо корови ступатимуть по них, то це захистить їх від згубних наслідків ворожіння. Правда, для господаря, який знаходить на вулиці підкову, ризиковано піднімати її, бо кажуть, що гріхи чоловіка, який бере собі знайдене залізо, збільшуються відповідно до його ваги.

Як відьми здійснюють любовне чаклування, вже було сказано раніше. Втім, вони ще й продають різні трави й мікстури, що служать цим же потребам.

Ворожки й ворожбити користуються великою пошаною і до їхньої поради звертаються при всяких нещасних випадках і шкодах, переважно для викриття крадіжок. Віщують за допомогою зерен, за рукою та картами; останнім способом здебільшого там, де гуцули спілкуються з циганами, які приходять частіше із Семигороду.

Щоб викликати голод, відьми продають перший, достигаючий кукурудзяний качан за кордон, у чужу країну, тоді там буде надзвичайно багатий урожай, а вдома находять на людей нестатки й злидні. За градобій теж відповідають відьми і цим вони дуже схожі на вампірів. Раніше це повір'я призводило до прикрих зловживань. Так, згідно з урядовими повідомленнями, мешканці верхньої долини Черемошу, коли 17 і 18 квітня та 1 і 2 травня 1785 року град завдав дуже великої шкоди в тих околицях, зігнали всіх старих жінок і намагалися спалити їх на вогнищі. Лише з труднощами вдалося кільком розсудливим врятувати жінок.

Ще треба тут згадати так зване "підсипання" (підсапувати) і "підкладання" (підложити), яким можуть займатися як жінки, так і чоловіки.

"Підсипування" полягає у тому, що посипають попелом і чортополохом шляхи й стежки, по яких буде змушена пройти особа, якій хочуть заподіяти шкоду. Це повинно бути велике, наслане на неї нещастя. З цією метою підсипають вугілля або тиньк з печі і таке інше під ворота або вхідні двері. Люди і тварини, які переступають через це, занепадають від важких хвороб.

"Підкладанням" переслідуються ті ж самі наміри, що й з підсипанням. Воно досягається тим, що підсуваються частини вбитої нечистої тварини, особливо кажана, загорнуті в хустку, під поріг хати, в якій живе супротивник.

Про відьом ще треба зауважити, що вони збираються у далеких горах. А їздять туди на пічних лопатах та кочергах. З метою чаклування, ворожіння і тому подібного відьми іноді прилягають, тоді душа від них відступає і до них являються послужливі примари. Нарешті зілля, що їх потребують чаклунки, вони збирають у ніч святого Івана.

Тепер ми підійшли до обговорення заклинання граду. Ним займаються, як уже було сказано на початку, чоловіки й жінки. Віра в можливість такого заклинання основується на тому, що град вважається витвором чорта і його спільників, а, отже, намагаються належними способами триматися на відстані від них. Для цього деякі заклиначі граду користуються своєрідною чарівною паличкою, її можна придбати собі, якщо випадково надибати жабу, яка бореться з гадюкою. Тоді треба лише розігнати їх палицею, щоб вона увібрала у себе таємничу силу. Замість цього випадкового прутика дехто вживає косу, сокиру тощо.

Заклинання граду може відбуватися двояко: або на весь рік, або від випадку до випадку. Перший спосіб заклинання може відбутися тільки на Різдво. Напередодні заклинач не має права їсти протягом усього дня, ні пити, ні випльовувати слину, ні говорити. Пізно вночі він скидає із себе увесь одяг і виходить у вільне поле голий. Там він описує чарівною паличкою свої кола і намагається викликати град на себе, промовляючи різні заклинання. Град, зрозуміло, не з'являється, і тоді градовий чарівник зривається після свого довгого мовчання словами: "Так, як ти тепер не підкоряєшся моєму заклинанню, так залишайся на увесь рік від нас далеко!". Цим заклинання граду здійснено на весь наступний рік.

Ажінки заклинають граду цю святу ніч так: вони такождотри-муються увесь день суворого посту, а увечері йдуть, розмахуючи запаскою над головою, довкола садів і полів та промовляючи належне заклинання. Вернувшись до хати, вонитутже накривають стіл і ставлять на нього все, що найкраще. Потім запрошують град у гості і одночасно просять його, щоб він протягом року їх не турбував. Якщо, проте, влітку підуть сильні градопади, то намагаються подібними таємничими діями прогнати град від садів та полів на воду, ліси або гори, або й на поля ворога. Якщо все це не допомагає, то заклинач граду повинен іноді застосувати спосіб, який характерний для безпосередності народу: зігнувшись, він показує градові зад, і це повинно дати очікуваний результат. Втім, мабуть, кожне село має свого за-клинача граду. У Селятині відомі троє: Юрій та Федір Біреші і Петро Сокалюк. Про Федора розповідають справді хвилюючу історію: під час заклинання граду велика градина вибила йому, мовляв, два зуба. А про його брата Юрія, якого звичайно називають прізвиськом Юрно, ходить оповідь, яка характерна для сильної віри цих людей у своє мистецтво. Одного дня Юрно косив саме на луці сільського вчителя, коли наблизилася сильна буря з градом. Всі повтікали до хати вчителя і Юрно спочатку теж пішов туди. Випадково був присутній при цьому й сільський священик, який почав читати свої молитви, коли почався град. Але Юрно повернувся на луг, схопив свою косу, накреслив нею різні фігури і промовив свої заклинання; буря справді невдовзі стихла. Самовпевнений, він повернувся назаддо хати, і коли священик вказав на силу молитви, заклинач так розлютився, що крикнув на нього: "Ви могли йдо вечора промовляти свої молитви, тільки під моїм впливом град відступив!". Треба ще згадати, що й заклинання граду може бути, від випадку до випадку, проведене жінками. Вони намагаються стримати градини на відстані від своїх садів та полів тим, що підчас бурі з градом тримають в одній руці освячені у Вербну неділю гілки, мітлу, пічну лопату або кочергу, а в другій — сокиру, направлену гострим вістрям угору, і, виходячи з хати надвір, підносять ці предмети перехрещеними руками вгору. Кажуть, що цих жінок можна бачити зовсім роздягненими під час виконання своїх заклинань.

Наприкінці цього розділу можна б знайти ще місце для деяких зауважень, що тісно або опосередковано пов'язані з його змістом. Якщо хочуть, щоб якусь особу взагалі зненавиділи, то добувають собі вовчий стравохід і дмухають через нього на таку людину. Тоді вона ніколи більше не втішиться любов'ю та дружбою.

Якщо дозволити зважити себе, то надалі це захистить від чарування. Але горе такій людині в годину смерті, тому що вона зможе завершити свій вік тільки у важких муках.

Злодії носять при собі мізинець з ноги страченого злочинця, щоб їх не схопили.

Про тлумачення снів треба відзначити, що цим професійно не займаються. Але в окремих селах та чи інша жінка користується особливою репутацією, що вміє правильно тлумачити сни, і ці жінки приймають також подарунки за свої труди. Загальним правилом при тлумаченні снів вважається, що все жирне, пишне, гарне вві сні провіщає добро; те, що худе, погане й сухе — зло.

Якщо гуцул повинен вирішити, якому з численних його задумів надати перевагу, то він, звичайно, вибирає перший з тих, який вибрав на самому початку. Якщо в нього є час, то він може "переспати" свої задуми і виконує тоді той, котрий впаде йому на думку, як тільки він прокинеться. Кидати жереб прийнято лише в сумнівних випадках, а саме: кукурудзяними зернами, двома різної довжини нитками або картами.

Передчуттям гуцул приділяє багато уваги. Нехіть, що з'являється при починанні якоїсь роботи або подорожі, він вважає завжди поганою ознакою. Подібні призвістки вже були згадані попередньо. Декілька інших хай будуть наведені тут.

Якщо зустріти когось із повною посудиною, повним возом або подібним, то це сприймається якдобра ознака. Якщо посудина, віз і т.д. були порожніми, то треба чекати невдачі. Часто трапляється, що гуцулка зупиняється на деякий час, несучи порожній глечик, щоб не перейти дорогу перехожим і не накликати цим прокляття на себе за погану прикмету.

Якщо помираюча домашня тварина виставляє з морди язик, то це знак, що й інші тварини того ж господаря загинуть.

Якщо літають і каркають ворони над хатою, то це натякає на смертельний випадок. Те ж саме віщує і крик сови.

Якщо свербить ліва рука, то невдовзі будуть отримані гроші.

Якщо дзвенить у вусі, це вказує на хворобу.

Якщо провіщене нещастя або щось подібне сповнилося, то гуцул має звичку казати: "Він це сказав у нещасливий час" (у лиху годину сказау).

джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 03 лютого 2008 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):