Для того, щоб прищеплювати людям любов до своєї Вітчизни, треба знати її історію, до того ж правдиву. Оскільки історія України складається з багатьох історій її  населених пунктів – міст і сіл, то кожна  людина повинна насамперед знати історію свого села чи міста, де вона народилася і виросла.
З кожним роком цікавішою стає історія Північної Буковини в контексті європейських міжнародних відносин. Навіть Єврейський університет в Єрусалимі у співпраці з виконавцями Програми дослідження сучасної історії України імені Петра Яцика вивчають історію й культуру євреїв Галичини та Буковини ХІХ-ХХ століть.
Моєю метою є підтримати та розширити дослідження, пов’язані з співжиттям, історією та культурою євреїв і українців ХІХ–ХХ століть, а саме жителів буковинського толерантного села Іспас, що над Черемошом у підніжжі Карпат.

Аналізуючи останні дослідження на цю тематику, я побачив можливість розв’язання цієї проблеми. Ось слова, написані буковинським письменником Йосипом Бургом: “Невеличке село біля підніжжя Карпат з дивною слов’янською назвою “Іспас” назавжди залишиться в пам’яті поколінь єдиним світлим островом у морі крові, безневинно пролитої біля підніжжя Карпатських гір”.

Сергій Зарайський та Марина Мартинюк в статті: “Олександр Фельдман: “Мене вразила національна толерантність і щирість буковинців” пишуть: “В ході таких розвідок ми й “відкрили” факт мужнього вчинку іспасців і, зокрема, Івана Георгійовича Дениса та Івана Ілліча Штефюка”.

В книзі Івана Фостія “Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні” написано, що тодішній голова Іспаської сільської управи Іван Георгійович Денис категорично заборонив здійснювати погромну акцію в селі, незважаючи на наполегливу вимогу.

Якщо вам доведеться подорожувати залізницею чи автомобільними шляхами Буковини до українських Карпат через вижницькі ворота, то неодмінно проїжджатимете станцію Іспас. Однак, наближаючись до цього красивого, мов святкова писанка, буковинського села, ви з вікна транспорту неодмінно побачите куполи двох православних храмів. Чудові золотисті хрести виблискують у сонячнім сяйві, посилаючи енергію Сонця навколишньому оточенню.

Їдемо потягом. У вагоні гамір. Пасажири поводяться по-різному. Одні вдумливо дивляться у вікна, інші розмовляють між собою, діти граються. А мені пригадується вислів буковинського “Білого птаха…” – Івана Миколайчука, якого вважають зіркою світового масштабу, що люди відкриваються на ринку, в поїзді та на цвинтарі…

Не раз мене хвилювала ця не така давня історія. Я ще маленьким чув її з уст моєї бабусі Анни Новосівської з роду Павлюків. А коли  ми перейшли жити в новий будинок, то мама часто залишала мене з сестрою Ганною на догляд сусідці Олені Миколаївні Кусяк, яка розказувала різні історії зі свого життя, а пізніше уже мені, допитливому, тато Георгій не раз розповідав про жахливу подію, яка відбулася в сусідньому селі та мала відбутися в Іспасі, але завдяки мудрості й мужності голови сільської управи Івана Георгійовича Дениса не відбулася.

Минали роки. І ось одного літнього дня я з Чернівців приїхав у рідне село до мами Марії Петрівни. То вона мене запитала: “А ти знаєш, Танасію, що завтра будуть освячувати місце майбутнього пам’ятного знака праведності в нашому селі?” Я цього не знав, а, дізнавшись, пішов подивитись на цю подію.
Там було святково. І що цікаво, день був напрочуд сонячний, неначе сама природа теплом і ніжністю своїх променів освячувала доброчинні дії людей мого рідного села.

Нелегким і складним було життя буковинців у перехідні роки, коли одна влада  міняла іншу. Подаю віднайдену фотографію та постараюся коротко описати долю одного з синів Георгія Петровича Дениса Івана, який безпосередньо причетний до подій сучасності.

Стоїть на фотографії першим у ряду старший син Георгія та Василини Денисів Іван 1895 року народження. Він мав 4 класи освіти. Служив у румунській армії. Володів трьома гектарами землі. Займався селянським господарством. На фотографії сидить з дитиною дружина Фрозина Миколаївна. Мали трьох синів – Петра, Георгія, Миколу.

В перший день, після відступу частин Червоної армії в 1941 році, Іван самовільно зайняв посаду двірника села Іспас. Моральною підставою було те, що його рідний брат Пантелій був на посаді примаря села до 28 червня 1940 року.

В суботу 5 липня 1941 року відбулась відома жахлива кривава розправа над людьми в сусідньому селі Мілієве. Всього, за свідченнями учасників цієї розправи, було вбито 118 людей.

Коли відбувалися ці жахливі події, саме рідний брат Пантелія,  Іван Георгійович Денис очолював Іспаську управу.

Того ж дня озброєна група спробувала провести подібну акцію в селі Іспас.

Як пригадують очевидці, що до сільської управи (примарії) прийшли близько 50 войовниче налаштованих людей. Очолював їх рудий громадянин високого зросту, який наказав зібрати жителів села. Чути було церковний дзвін. Коли люди зібралися, той чоловік став виступати. В своїй промові він також закликав негайно приступити до знищення єврейського населення. Після виступу рудий підійшов до Івана Дениса та сказав, щоб зібрав всіх євреїв. Для цього залишив шістьох людей, а сам сів на коня і поїхав.

Пізніше люди повільно стали розходитися. Залишені особи перебували  в будинку примарії. Іван Денис, пригадує Василина Георгіївна родом Григоряк, розказував, що через деякий час в сільську управу (примарію) повідомили телефоном з Вижниці про те, що здійснено напад на жителів села Кибаки та запропонували залишених осіб направити туди. Коли вони пішли, відразу припинили діяльність.

На другий день на будинку примарії вивісили синьо-жовтий прапор. Здійснив це Олексій Іванович Шпетко – житель села Іспас (Діброва).

Очолював сільську управу Іван Георгійович близько трьох тижнів.

За спогадами односельців Іван Денис був членом ОУН з січня 1943 року, мав псевдонім, про що знали Йосип Миколайович Труфин та станичний ОУН Дмитро Олексійович Труфин.

У березні 1943 року румунським військовим судом міста Чернівці Іван Георгійович Денис був засуджений до 3 років тюрми за приналежність до організації українських націоналістів. Це відомо Дмитрові Денису, Олексію Тодоровичу Горюку, Миколі Грібовичу, Семену Іванчуку, Степану Труфину. Зі 150 арештованих 22 були засуджені на різні терміни тюремного ув’язнення. Іван Георгійович перебував у тюрмі міста Бузеу в Румунії. Вийшов звідти тільки після звільнення від німців 28 серпня 1944 року міста Бузеу радянською армією.

У вересні 1944 року Іван повернувся з тюрми в рідне село. Його татові Георгію було на той час 77 років, а матері Василині – 78.

Житель села Іспас Іван Ілліч Горюк 1921 року народження пригадує, що восени 1944 року йому назустріч у бік сільської ради ішов сумний Іван Денис. У листопаді 1944 року він був арештований органами НКВС і  в лютому 1945 року вже був засуджений до 15 років та засланий у віддалені райони Сибіру.

Подальша доля його невідома. Серед реабілітованих не значиться.

Родина Денисів була знаною і шанованою в селі Іспас. Їхній батько Георгій Петрович Денис 1868 року народження працював на посаді примаря села Іспас близько 33 років. Похований в 1951 році на сільському цвинтарі. У 1898 році в статті “Спаский двірник” народна газета “Руска Рада”, між іншим, писала, що: “…наш двірник Денис є письменний чоловік. … Голова місцевої ради шкільної, … проповідує просвіту”. І люди свою довіру і шану віддавали і його синам Пантелію та Івану, яких тодішня система знищила.

Я усвідомлюю, що можуть бути різні думки про події, які відбувалися в  Іспасі в різні часи. Ще багато всього не вивченого і не дослідженого. Кожен має право на свою думку. Тому спогади наших односельчан друкують такими, як їх записано зі слів очевидців тих чи інших подій. Вони допоможуть нам краще зрозуміти історію села.

Час летить. Минулим подіям Іспаса присвячуватимуть все нові й нові сторінки історичних і краєзнавчих досліджень, над якими працюватимуть учні шкіл, онуки і правнуки тих, хто в роки  Голокосту та жорстоких політичних репресій під час і після Другої світової війни проявили мужність, мудрість і гуманізм, врятувавши життя багатьох людей.

джерело матеріалу: http://sslova.cv.ua/?p=97224#more-97224
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 05 лютого 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):