Рис. із mizgir.com.ua
Теперішнє Міжгір'я до кінця жовтня 1953 року протягом більше 700 років мало назву Волове. А змінилась назва за таких обставин. Уряд Радянської України запропонував Президії Верховної Ради республіки перейменувати 13 адміністративних округів Закарпаття у райони — в інших областях України були тільки райони. А при входженні Закарпаття до складу Української РСР і формуванні в січні 1946 року адміністративного поділу краю залишено в області назву округів як традиційну. До неї, звичайно, звикло місцеве населення.
Крім перейменування округів в райони, пропонувалось дати Воловому і іншу назву. Ця ідея пояснювалось і тим, що поряд у сусідстві існують майже дві одинакові назви населених пунктів — Волове і Воловець та відповідно округи. З приводу цього часто-густо виникали і плутанини у поштових відправленнях, прийняті рішень, документів та в орієнтації окремих громадян, які відвідували ці округи. У зв'язку з тим, що Воловець ще й залізнична станція, назву якої занесено на дорожні карти країни, довідники і розклади руху потягів від Чопа до Владивостока та й держав Європи, було вирішено назву цю не змінювати, а змінити ймення Воловому.

На початку серпня 1953 року у Воловому було зібрано окружний актив, на якому П. Попович, перший секретар окружкому компартії та Й. Гукливський, голова окрвиконкому проінформували присутніх про намір перейменування Волового і округу. Я тоді працював інструктором окружкому партії і був теж на цьому зібранні. Нам було доручено виїхати в села, трудові колективи, зустрітися з людьми, послухати їх думки стосовно перезміни і подати пропозиції з цього питання до комісії, яку очолював Й. Гукливський.

В ті часи влада зверху могла і не радитись з народом, а дати нову назву селу і району, скажімо, заідеологізовану чи пак увіковіченню імен тодішніх вождів та їх соратників без його згоди. На щастя, і в Києві, і в Ужгороді вистачило здорового глузду не нав'язувати подібні назви. І в цьому неабияка заслуга тодішнього голови Закарпатської обласної ради І.І. Туряниці, члена Президії ВР України. За його дорученням керівництво Волівського округу, порадившись і з населенням, мало подати пропозицію по зміні назви Волового і округу.

У другій половині серпня того ж року на черговій нараді активу Й. Гукливський доповів про зміст поданих пропозицій. Їх поступило більше десяти. Але комісія відібрала три найбільш влучних, змістовних, зрозумілих людям назви — Верховина, Межгір'я та Червоноармійськ, запропонувавши вибрати одну з них.
Ю.Ф. Штеля, депутат окружної ради, Л.В. Сятиня, начальник Синевирського лісопункту, Г.І. Петрище, колишній депутат Верховної Ради СРСР, В.М. Тарахонич, керівник комсомольської організації округу та інші підтримали пропозицію перейменувати Волове на Верховину. Вони стверджували, що це близьке, рідне слово кожному мешканцю села і округу. Бо волівчани здавна називають себе верховинцями. Твердили, що ця назва приживеться серед людей. А крім того їм допоможе і відома пісня про Верховину, яка їм є рідною. І.І. Сятиня, директор Волівської середньої школи, депутат сільради, Г.В. Кочерган, директор лісгоспу, А.М. Корда, делегат з'їзду Народних комітетів Закарпаття, Е.І. Шутяк, завокрвно та чимало інших підтримали зміну назви Волового на Межгір'я. Вони пояснювали, що в поняття Верховина входить не лише наш округ, а й Воловеччина, Перечинщина, Великоберезнянщин, гірські села Свалявського, Іршавського, Хустського і Тячівських округів. Наше село і інші осідки округу — між горами, то кращої назви, як Межигір'я, і не потрібно. І.К. Бардаков, редактор окружної газети “Червона зоря”, І.Ф. Марченко, керівник окружної безпеки, представники військової частини, розміщеної на околиці Волового, наполягали на назву Червоноармійськ. Підсумки обговорень підбив П.П. Попович. Він відзначив, що всі три запропоновані назви є змістовними, влучними, зрозумілими людям. Але назва Верховина — більш широке по території поняття, ніж наш округ. А щодо назви Червоноармійськ, то на Україні є багато населених пунктів і районів з таким йменням. Нам, запевняли, найкраще підходить назва Межигір'я. А більш зрозуміле, природнє слово — Міжгір'я. Воно легше у вимові, та ще й поетичне. Це зрозуміле слово кожному волівчанину. Більшість присутніх підтримала цю назву. Так Волове стало Міжгір'ям. Сьогодні — це селище міського типу, через три роки виповниться 60 літ його другій назві.

Відверто кажучи, не всі волівчани підтримували зміну назви окружного центру. Вони говорили, що за всю історію заселення Волового і округу в метричних книгах та інших документах зазначено Волове, як і округ. Та й ті волівчани, що розкидані по світу в пошуках роботи і кращої долі, не знайдуть на картах і поштових установах нову назву села і округу, що вона не покращить життя верховинців. Волівчани пишалися старою назвою села і округу, підтверджували, що похідне від слово віл. А віл — символ трудолюбивості, сили, виносливості, лагідності, благородства. І врешті-решт — це годувальник верховинця. В. Гренджа-Донський, перебуваючи на рідній землі в 1973 році, теж шкодував, що змінено назву його рідного села. Але схвально відзначив, що нова назва стала рідною волівчанам, зрозумілою кожному верховинцю.

До всього поет-міжгірець, лауреат Шевченківської державної премії України Петро Скунць присвятив Міжгір'ю не один вірш і подарував односельчанцям пісню-гімн, в якому є такі слова:
Було тут Волове, а стало Міжгір'я.
І вже в Україну прокладено путь.
Міжгір'я, Міжгір'я, всі наші повір'я,
Пропасти міжгірцям по вік не дадуть

джерело матеріалу: http://mizgir.com.ua/news.php?extend.1769
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 11 грудня 2010 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):