Автор: Тетяна Костюк
Хоч Келечин зовсім малочисельний населений пункт на Міжгірщині і не славиться високогір'ям, де здебільшого мешкають аксакали, зате все-таки може гордо похвалитися своїми довгожителями. Причому старожилами-братами. Ще у недалекому минулому тут жили-були Андрій та Дмитро Ковалі, кожному з яких долею судилося понад 90 літ провести на білому світі. На даний час парочкою рідних старійшин села є Михайло та Іван Клепи, за плечима яких відповідно 95 і 92 прожитих літ.

Проживають верховинські аксакали по сусідству. Про активний спосіб життя одного з них засвідчувала і символізувала намір довго вікувати за нашого візиту така собі побачена побутова деталь: на хаті молодшого Івана Михайловича племінники старанно перекривали дах. А Михайло Михайлович й поготів переконав, що є ще порох у порохівниці: моторно причимчикувавши до нас, гостинно запросив до себе в оселю. Свою ранкову відлучку від дому пояснив виконаним необхідним на селі ділом — у земляка Василя Коваля на ґаздівстві валашив (кастрував — авт.) свині. Це виправдання у певній мірі приголомшує нас, бо за такої процедури треба бути не лише спеціалістом, а й мати ще добру міць у руках.

За знайомства з стариками-вдівцями (дружини Ганна і Настя померли одного року — шість літ тому назад) дізнаємося, що їхній родовід походить з Новоселиці. У сім'ї було восьмеро дітей — 3 брати і 5 сестер. Зараз у живих з них шестеро, померли старший брат Василь та наймолодша сестра Анна. До речі, дві сестри вже теж солідного віку: Марії Сегляник — 89 років, а Гафії Коваль — 87.

На освіту пощастило старшому брату: на короткочасних курсах у Мукачеві здобув ветеринарську науку. 39 літ був вірним тваринницькій професії. Сили були продовжити стаж, але совісно поступився у фаховій діяльності молодшому поколінню. І все-таки досвід у ціні, не забувають про фартову роботу ветерана-ветеринара, ледь не силоміць газди-келечинці ще й нині тягнуть Михайла Михайловича до хлівів. А найбільше шокувала новина, що старший Клепа дотепер клепле косу, заготовляючи сіно для худоби. Присутній за бесіди зять Володимир Сегляник, що за першого сусіда, підтверджує непосидючість тестя і на його обійсті: “Маємо три маржини, яких у стайні постійно нам допомагає обходжувати”.
— Хоч по-старому почуваю себе, але, слава Богу, на ногах. На ґаздівстві звик бути весь вік, — зізнається батько його дружини.

Іван Михайлович все трудове життя був конюхом місцевого колгоспу “Заповіт Ілліча”. Із нащадків у нього лише два внуки, зате в старшого брата їх цілий ракаш — 5 онуків, 6 правнуків, плюс ще праправнук.

І ще один штрих з життя старшого вражає — пресу, якою любить часто пошелестіти, може перечитати і без окулярів. Обидва цікавляться політикою, часто її обговорюють, але, кажуть, у ній повно брехні, міняється на очах, наче хамелеон. Брати стурбовані і підростаючим поколінням. Михайла, приміром, хвилює те, що науку здобуває молодь, але неспроможна працевлаштуватися. У свою чергу Івана непокоїть поведінка юні, за його словами, відбилася від праці на землі, звикла жити на плечах батьків, які в поті чола мозолять гріш здебільшого за кордоном, до всього п'є, хуліганить. Держава має звернути серйозну увагу на своє чадо — така їх одностайна думка.

А на вигляд Клепи ще і як пристойно позують — чужий і гадки не мав би про поважні літа братів. Із допитливості намагаємось випитати рецепт багаторіччя. Секрет у харчуванні практично відсутній: віддаючи перевагу молочним стравам, їм до смаку і солонина. Щоправда ніколи не курили, а для куражу хіба що тільки півдеци споживають у рідкісних випадках. За характерами — спокійні, завжди між собою честувалися, як і з всіма близькими і знайомими.

— Бог нам дарував довге життя, — схиляються в догадці і розповідають про свою глибоковірність у святість життя.

Змалку всією сім'єю ходили до церкви і щиро молилися Всевишньому, демонструючи сердечну віру повсякденними добропорядними вчинками. Не забули згадати і про новоселицького діда Василя, який спорудив церквицю. Між іншим, скільки вже не мав журналістських зустрічей-знайомств з горянами-довгожителями, то майже всі одностайно твердили, що у старості Бог їм на помочі.

За нашої розмови було багато спогадів і про батька Михайла Васильовича, котрий прожив 88 років (мати Марія передчасно у 55 літ пішла з життя). Ще з якою гордістю у себе вдома Клепи говорили про Августина Волошина, який народився і ріс у їх рідному Келечині. Президент Карпатської України та їхній тато були ровесниками, товаришували у дитинстві. У колі своєї родини він постійно з почуттям глибокої шани оповідав як про роки дружби, так і немеркнучі добрі справи за тогочасся великого патріота України в ім'я свого народу. Батько був урядовцем як при чехах, так і угорцях, займаючи пост берова села.

Особливо цікавим фактом виявилося те, що тато служив у австрійському війську, а синам, зокрема, Михайлу довелось у мадярському, Івану — чеському. Михайло скуштував і порох війни, у Другій світовій був важкопоранений у голову, про що виразно і зараз засвідчує шрам — вм'ятина на чолі. За перших радянських часів за службу в чужій армії косо позирали комуністи, прозиваючи його мадяроном. Виручало келечинця хіба що те, що з кристалічною совістю виконував обов'язки у ветеринарській справі — службі, яка була у дефіциті.

Бідкається інколи, що від угорців мав непоганого розміру пенсію, яку скороспіло скасували совєти. Одного разу звернувся в Ужгороді в Угорське консульство, де порекомендували виїхати сім'єю в їхню країну з поверненням втраченого, але передумав: рідна земля — то своя годівниця.

Пригадали брати ще один небезінтересний приклад, який ілюструє повагу до їх родоводу. З кілька років тому до них навідалися з Тель-Авіва два гості. Виявилося, що це були сини єврея Михля Хаєма, який за чехів мав корчму в Келечині, а відтак виїхав у Ізраїль. Він просто благав-молив нащадків за поїздки в Україну обов'язково завітати в Келечин і відшукати братів Клепів, з якими цімборував, і передати щирий привіт від нього.

Пам'ять у старожилів Клепів нівроку — до нюансів розказують про той чи інший епізод з тривалого життя — навіть далекого дитинства. Шкода, що часу на спілкування виявилося замало, а кожна історія, передусім давно минулих літ, має неабияку вагу за пізнання старожитності, духу предків.

джерело матеріалу: http://mizgir.com.ua/news.php?extend.1704
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 20 листопада 2010 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):