Архівні фото надав Крамарець Володимир Олександрович
Село Тухля Сколівського району Львівської області вперше згадується в історичних документах, датованих 1397 роком. У 1241 р. на село напав загін монголо-татар, проте тухольці на чолі із Захаром Беркутом відбили напад. Цю подію описав Іван Франка у повісті "Захар Беркут".

"Стародавнє село Тухля - се була велика гiрська оселя з двома чи трьома чималими присiлками, всього коло пiвтора тисячi душ. Село й присілки лежали не там, де лежить теперiшня Тухля, але геть вище серед гір, у просторiй подовжнiй долинi, що тепер поросла лiсом i зоветься Запалою долиною." Це слова Івана Франка, з повісті "Захар Беркут", адже саме в цьому карпатському селі розгорталися події цієї історії, яка за словами Великого Каменяра, була написана на основі народного переказу і, отже, скоріш за все має під собою реальне підґрунтя.

Будинок, в якому письменник жив і писав цю повість, не зберігся, лишилася тільки Франкова криниця, з якої пив воду письменник під час роботи над повістю — нині стала частиною літературно-меморіального комплексу просто неба, яка охороняється як пам'ятка. Пам’ятка була відкрито 27 серпня 1967 року. Звісно, за стільки часу комплекс зазнав змін і "обріс" додатковими об’єктами. Але за яких обставин змінився пам’ятник і куди зникла криничка з мурованим верхом, поки що дізнатися не вдалося. А зараз до складу комплексу входять: пам’ятник Франкові, скульптурна група - Захар Беркут на чолі тухольців, дерев’яна криниця та мальовничий камінь — саме ним, за переказами, перекрили гірський потік, що згубив татар. На камені зараз викарбовано пам’ятний надпис і, звичайно, існує повір’я, що його треба торкнутися і загадати бажання. А у криниці, доречі, дуже гарна м’яка вода, краща, ніж навіть у багатьох гірських джерелах. Тож, їдучі повз або безпосередньо у Тухлю, треба обов’язково запастися порожньою пляшкою.

У Тухлі бував Олекса Довбуш. У Тухольській церкві збереглися ікони, написані Корнилом Устиновичем. У стіну церкви вмурована бронзова таблиця з прізвищами полеглих на горі Маківці вояків УСС.

Власне, одна з версій походження назви села вторить подіям, описаним в "Захарі Беркуті": ніби саме на цьому місті було винищено чимале військо монголо-татар (затиснуте у вузькому гірському проході), і сморід від трупів, що розповсюджувався довгий час звідси, і дав назву селу – Тухля.

Втім, існує і інша версія, яку розповідають місцеві жителі. Нібито в давнину йшов крізь цю місцину чоловік, йшов довго, стомився дуже і зупинився тут перепочить. А коли відпочив, то вже й нікуди не схотів уходити – дуже сподобалося йому це місце. З часом до нього пристали й інші люди, так і виникло поселення. І от незабаром прийшли сюди від правителя, що тоді володарював цими землями, чиновники, що переписували володіння господаря. І з самого початку натрапили на хату першого поселенця, бо стояла вона якраз біля дороги, зайшли до нього і питають: "Як село називається?" Чоловік відповідає: "Да ніяк не називається. Я йшов повз, ту охляв та лишився жити". Чиновники чи то недочули, чи помилилися, чи то навмисне так і записали – Тухля ("охлянути" - "втомитися", "знесилити").

Як би там не було, але в наш час Тухля найбільше відома саме як батьківщина Захара Беркута. На південній околиці села, за річкою Опір, на горі Захар Беркут (964 метрів) височить його дерев’яна статуя, саме там, де за народними переказами, і поховано цю історичну постать.





Фото із www.chytomo.com

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл., sez.hiblogger.net, www.chytomo.com
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 01 жовтня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):