Root at carpathians.eu
Хоча поселення на місці нинішнього Самбора виникло дуже давно, воно довго шукало собі назву. Спочатку Самбір був на тому місці, де тепер Старий Самбір, а теперішнє місто виникло десь у XIII ст. Причиною такого переселення була татарська навала 1241 року, під час якої був спалений Старий Самбір, а його мешканці знайшли собі нове місце на 18 кілометрів на північний схід вздовж Дністра. Тут існувало городище Погонич. Відтоді й почали вживати дві назви: Старий Самбір та Новий Самбір, або Старе Місто і Нове. Оскільки недалеко вже існувало ще одне Нове Місто (тепер село Старосамбірського району), то Новий Самбір почали називати просто Самбором.

Існує багато версій щодо походження назви міста. Найпростіша — "сам-бір", тобто суцільний ліс, на місці якого виникло поселення. Самбірчанин Дмитро Каднічанський знайшов ще кілька інших версій. Друга версія - від назви червоної верби "самбірки". Великі зарості цієї верби самбірки простягались над Дністром коло Старого і Нового Самбора. Третя версія пов'язує назву міста з особливими природніми утвореннями, піщаними кам'янистими осипищами-суборами, які були вздовж Дністра. За іншою версією, назва міста походить від чоловічого старослов'янського імени "Самбор" або від назви племени "саборів", яке кочувало в Галичині у IV ст. Деякі історики виводять назву міста віл; старослов'янського слова "собор" або "сомбор", тобто з'їзд, збір. Науковці ще пов'язували назву міста з кельтським словом "самбора", що значить тиша. Прихильники кельтської теорії доводять, що назва Дністер походить від "Даністер". "Дан" по-кельтськи значить "вода", а "істер" - "прудкий". Ще одна версія пов'язана із старослов'янськими коренями "сам" і "бор", що означає злиття, стікання, тобто, що в районі Самбора зливалися важливі стратегічні і торгівельні шляхи. До речі, у Воєводині теж є місто з подібною назвою — Сомбор.

 



Фото із НКЧ Галичина країна міст, 2005/36
У 1390 році воєвода Спитко з Мельштина отримав від польського короля грамоту на перетворення селища Погонич в місто Самбір на основі магдебурзького права. Розпочалася забудова центральної частини міста. З центральної площі Ринок розходилися 10 вулиць. Розпочалася колонізація міста -у ньому з'явилися поляки (мазури) і німці (щваби), переважно ремісники і купці. У 1498 році місто здобуло і спалило турецько-татарське військо. Чергові напади татар і нове спустошення міста і околиць - у 1499, 1500, 1506, 1594 pp. Від 1605 до 1633 року було 25 татарських нападів. У 1551 році на Бліху (дільниця міста) поселилися євреї.

У 1604 році в замку Єжи Мнішека поселився російський монах Грігорій Отрєп'єв, який видав себе за сина московського царя Івана IV - Дмітрія. Він оженився з донькою Мнішека Мариною та з допомогою галицьких магнатів і запорозьких козаків здобув московський трон у 1605 році.

У 1648 році Самбір пробували здобути козаки під проводом полковника Лавріна Капусти.

Самбір був значним осередком церковного життя. У місті часто перебували єпископи Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії. У 1694 році в Самборі відбувся великий синод, який скликав перемишський єпископ Інокентій Винницький за участю православних і греко-католицьких єпископів. Синод прийняв унію, у 1698 році засновано парафіяльну школу і духовну семінарію, а у 1701 році - єзуїтську колегію.

У 1727 році(15 вересня) міщанка Олена Добрянська повідомила в церкву і магістрат про те, що ікона, яка є в неї вдома, плаче. Пізніше вона віддала цю ікону до церкви. Отець Франц Рабій опублікував у 1885 р. брошуру "Коротка історія чудотворної ікони Пречистої Діви Марії в патріархальній церкві Самбірській", у якій наводить переказ-легенду про те, що ікону намалював на дошці з кипарисового дерева св. євангеліст Лука, а в Самбір її привезли зі Сходу два грецьких купці й залишили у паламаря, бо побачили, що тут "образ яснів мов зоря" і вони боялися брати його в дорогу. Ікона викликала чуда, тому її признано чудотворною. Стараннями отця крилошанина Франца Рабія 26-28 серпня 1928 року було проведено коронацію чудотворної ікони Самбірської Божої Матері. У 1944 році син о. Рабія, Юрій, вивіз ікону на Захід, а 23 лютого 1997 року після реставрації чудотворна ікона повернулась до Самбора, до церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Попри війни та епідемії місто поволі розбудовувалось. У 1738 році закінчено будову мурованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У 1893 році піц час її реставрації малярні роботи здійснював Корншіо Устиянович. У 1637 році закінчено будову нової ратуші, у 1670 р. при ній споруджено восьмигранний третій ярус вежі та встановлено годинник. Сучасна ратуша набула свого вигляду в результаті капітальної перебудови 1844 року. У 1885 році старий міський дзиґар замінено новим, купленим у Празі, який ходить донині.

1772 року Самбірщина увійшла до складу Австрії, Самбір центром адміністративного округу (циркуля). У 1784 р. розібрано міські оборонні мури.

26 червня 1788 року цісар Йосиф ІІ затвердив герб міста - на голубому щиті зображено золотого оленя, що біжить. Шия оленя прошита стрілою. Щит увінчувала королівська корона, що мала вказувати на тогочасний статус Королівського вільного міста Самбора.

У 1791 році засновано класичну гімназію, з німецькою мовою навчання. 1851 року в ній запроваджено викладання релігії руською мовою. У 1892 році засновано вчительську семінарію. 1872 року відкрито залізничне сполучення на лінії Стрий-Самбір-Хирів-Перемишль.

У вересня 1891 року в Самборі засновано філію культурно-освітнього Товариства "Просвіта" під головуванням Данила Стахура.

У січні 1897 року Іван Франко виступав на вічі у Самборі як кандидат до австрійського парламенту.

У листопада 1918 року в місті та в повіті було встановлено українську владу на чолі з повітовим комісаром, письменником Андрієм Чайковським. Влада ЗУ HP проіснувала в Самборі до 13 травня 1919 року.

10 квітня 1932 року в Самборі було відкрито музей "Бойківщина" у власному будинку адвоката Данила Стахура. У жовтні 1939 року музеєві "Бойківщина" передано приміщення колишнього монастиря Бриґіцок, а сам музей було перейменовано в Самбірський історико-краєзнавчий. У липні 1954 року музей ліквідовано. У травні 1991 року створено музейний комплекс, до якого входять меморіальний музей ім. Леся Курбаса та історико-етнографічний музей "Бойківщина" на правах відділів Національного музею у Львові.

10 вересня 1939 р. до міста увійшли німецькі військові частини, але 25 вересня гітлерівці покинули Самбір згідно з пактом Ріббентропа-Молотова. Більшовицька влада проіснувала в Самборі до 29 червня 1941 року. В останні дні її існування в самбірській тюрмі енкаведисти закатували понад 900 людей. За часів гітлерівської окупації було винищено майже все єврейське населення міста.

джерело матеріалу: Незалежний культурологічний часопис - Галичина країна міст, 2005/36
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 25 квітня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):