Фото із НКЧ Галичина країна міст, 2005/36
Перші вірогідні писемні згадки про Дрогобич датуються останньою чвертю XIV ст. Авторитетною вважається згадка міста під назвою "Другабець" у літописному переліку руських міст (Воскресенський літопис, 1377-1382 pp.). Однак на початку 90-х років місто відзначило своє 900-річчя. Рішення про ювілей приймалося міською радою і базувалося на двох припущеннях. Перша писемна згадка про галицьку сіль у Києво-Печерському патерику (кін. XI ст.). Зруйнування половцями на чолі з ханом Боняком у 1099 р. Старого (Першого) Бича, після якого був заснований Другий Бич, тобто Дрогобич (ця легендарна версія ототожнила татарського хана Шолудивого Буняка з половецьким Боняком). Та й Перший Бич за різними версіями знаходять біля Колодрубів, Уличного, Тустанович...

Як вважає Леонід Тимошенко, вже у XIV ст. існувала церква Діви Марії, солеварний промисел та Медведьове дворище (колишній князівський двір). На місці давньоруських споруд у 1392 р. король Владислав Ягайло заклав латинський костел. Нинішній готичний костел у Дрогобичі був освячений 1511 року і мав спочатку титул Найсвятішої Марії Панни, до якого того ж року додався титул св. Бартоломея.

На зламі XV-XVI ст. поблизу давнього замчища з'являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. У 1506 році король Александр Ягеллончик підтвердив магдебурзький привілей, наданий Дрогобичу в 1460-му.

За раєцькою книгою міста з 1551 p., біля соляних жуп виросло ціле "нове місто", мешканці якого називали себе "Neapolitanus". Довкола солеварного промислу розміщувалися три давні передміські церкви. Церква св. Юрія розміщувалася на Завіжному передмісті, поблизу Горішньої Брами, церкви Воздвижения (1661 p.) і П'ятницька (1795 р.) - на Зваричах. Церква св. Юрія вважається в Дрогобичі найдавнішою, збудованою в 1600 році.

Центральна частина міста мала чотири вулиці, які обрамлювали площу: перша — з боку костелу, друга — з боку Краківської брами, третя — з боку старостинського двору і четверта — з боку Стрийської брами. У XVII ст. налічувалось вже чотири брами: Замкова, Угорська, Жупна, Львівська або Євреївська (колишня Стрийська). Неподалік знаходився укріплений старостинський двір. Чотири передміські церкви, перебудовані у XVII ст., мали також оборонне значення.
На підставі аналізу правових відносин, які склалися у місті XVIII ст., Ярослав Ісаєвич поділив Дрогобич на 4 частини, які мали окреме управління. До першої (самоврядної), яка залишалася піц юрисдикцією магістрату, належали середмістя, а також Завіжне, Задвірне і Лішнянське передмістя та Міські Загороди. Друга частина належала до юрисдикції старостинського замку: Зварицьке передмістя. Війтівська Гора (Загір'я) і Євреївський Лан. Третя частина - Плебанія під юрисдикцією костелу. Четверта — т. зв. Жупна юридика (четверта частина).

Історик вважав Дрогобич типовим "середнім королівським містом" Галичини XVI-XVІІ ст., староства, яке утворилося на місці княжої волості. Саме в таких невеликих містах жила більшість міського населення краю. У попередні століття (XIV-XVI ст.) це було невелике місто яке значно поступалося, наприклад, сусідньому Самбору.

За австрійських часів Дрогобич стає центром повіту. Життя міста пожвавлюється у другіі половині XIX ст., коли неподалік у Борислав розпочався нафтовий бум. У 1866 році у міст збудовано перший у Центральній Європі нафтопереробний завод, у 1910 році - другий Перший залізничний потяг прибув до Дрогобича наприкінці 1872 року. Сюди прибуло багато шукачів "чорного золота", які мріяли збагатитися. У центрі міста виростають розкішні будинки та віли фінансових та промислових ділків.

У листопаді 1918 року у Дрогобичі була встановлена влада ЗУНР. Місто "прославилось" комуністичним заколотом 14-15 квітня 1919 року. У 1939-1959 роках Дрогобич був адміністративним центром окремої Дрогобицької області.

Ще у XV ст. Дрогобич стає значним культурним центром. За офіційними даними, від 1411 до 1600 року 32 міщани Дрогобича закінчили Краківський університет. Найвидатніший серед них - Юрій Котермак Дрогобич (1450-1494). Він став автором першої української друкованої книжки, першим руським доктором медицини, одним із ректорів Болонського університету, деканом Краківського університету. В останній період свого життя (помер він у 1494 р.) Юрій Дрогобич читав лекції у Краківському університеті. Є підстави вважати, що його учнем був Міколай Копернік, який тоді там навчався.

У Дрогобичі навчались Іван Франко, Лесь Мартович, Василь Стефаник. З містом пов'язані імена Корнила Устияновича, Модеста Менцинського, Степана Витвицького, Казімєжа Вєжинского, Григорія Коссака, Андрія Мельника, Дмитра Грицая, Мирослава Мариновича.

Однак найбільше Дрогобич відомий у світі завдяки галицькому письменникові та художнику Бруно Шульцу. Він походив з єврейської родини, писав польською мовою і загинув на дрогобицькому бруку від кулі гестапівця. Давно вже немає у Дрогобичі цинамонових крамниць, які описав Шульц, по-злодійському вивезли до Ізраїлю його фрески... Однак шульцівські балкони та подвір'я ще можна знайти в Дрогобичі, прогулюючись по задвірках Ринкової площі від кафедрального собору Пресвятої Трійці до театру.

Зараз місто має музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича, краєзнавчий музей "Дрогобиччина" та педагогічний університет ім. Івана Франка.

джерело матеріалу: Незалежний культурологічний часопис - Галичина країна міст, 2005/36
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 10 квітня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):