Автор: Василь Кобилюк
На півдні Івано-Франківщини, яку в Україні ще прийнято називати Прикарпаттям, в самому центрі великої карпатської дуги розташувався один з 14 адміністративних районів області – Верховинський. Район своєрідний по всіх ознаках і в першу чергу по своєму географічному розташуваню.

Верховинщина – найвіддаленіша від обласного центру і від промислово розвинених районів Прикарпаття адміністративно-територіальна одиниця. Відстань від районного центру до обласного найкоротшим шляхом на північ складає 125 км. Така ж відстань і до іншого найближчого обласного центру – міста Чернівці.

Верховинський – єдиний адміністративний район області, який повністю розташований на території карпатської гірської системи. Крім того, що це найвисокогірніший район області він ще і єдиний серед інших районів який межує з іншою державою. На південному заході на протязі 49 кілометрів проходить державний кордон України з Румунією. На заході район межує з Закарпаттям, на сході – з Буковиною , а на півночі – з Надвірнянським та Косівським районами Івано-Франківщини.

Сам районний центр – смт. Верховина за даними останнього перепису населення (2001р) є найменш малочисельним по кількості населення райцентром області (5900 чол.) як і весь Верховинський район (30 000 чол.) До того ж Верховина єдиний (крім Рожнятова та Богородчан) районний центр, який не одержав статусу міста. Протяжність району з півночі на південь – 62 км., з заходу на схід – 41 км., а площа в цілому складає 1263 кв. км.

Своєрідність району полягає ще в тому, що він не газифікований. Прокладення газопроводу в Верховину не планується на найближче десятиліття. Район не має залізничного сполучення. Найближча залізнична станція розташована в 32-х кілометрах. Це Ворохта. А ще район майже не покритий стільниковим зв’язком. В позаминулому році фірма „Київстар” встановила в райцентрі свій ретранслятор, але на абсолютній більшості території „мобілка” не працює (дані 2005 року). Тільки декілька осіб з трьох десятків тисяч жителів користуються Інтернетом. Найближчий провайдер сидить в Івано-Франківську, а це за 125 км. від Верховини. У всьому районі налічується добудованих два п’ятиповерхових будинки та шість чотирьохповерхових, все решту одно- та двоповерхові приватні будинки та ще декілька десятків двоповерхівок.

Чого туди їхати, там же нічого немає – подумаєте ви. Але ні, є тут таке, чого немає у всій і Східній і Західній Європі. Перш за все це, величаві гірські вершини, покриті шовковими травами полонини, бурхливі потоки з холодною прозорою водою та каскадами сріблястих водоспадів, цілющі мінеральні джерела (їх тут налічується більше 100), наповнені чистим повітрям вічнозелені смерекові ліси з великою кількістю ягід і грибів, затишні гуцульські поселення в міжгірних котловинах, архітектурні і історичні пам’ятники, унікальні природні об’єкти і ще багато чого іншого. В принципі це все є і Швейцарії, Австрії, Франції і в інших альпійських країнах, але воно там занадто цивілізоване. В центрі ж Карпат, тут в нетрях Чорногірського хребта, де зосереджені всі шість карпатських двох тисячників зберігся чи не єдиний в Європі оазис первозданної незайманої гірської природи: незасмічені і ще неосвоєні людьми високогірні субальпійські і альпійські ландшафти у всій своїй природній красі. І не дивно, що з кожним роком на туристичних стежках району все частіше доводиться зустрічати туристів з Голландії, Німеччини, Франції, Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Великобританії та інших.

Завдяки недоступності гір, протягом багатьох століть на територію, де проживають гуцули (етнічна група українських горян, що заселяє всю територію Верховинського району) не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, фольклорних обрядів, переказів народних казок і легенд які в інших регіонах України давно зникли і навіть в інших куточках Карпат не так добре збереглися, як тут в центрі Гуцульщини. Щоб пересвідчитись в цьому достатньо відвідати Верховину в дні Різдв’яних свят, на Великдень, на Першу пречисту (свято Успіня Пресвятої Марії Богородиці 28 серпня є храмовим святом для Верховинців) чи на Зелені свята (Свята трійця). Ближче познайомитись з минулим цього дивовижного краю Вам допоможе місцевий етнограф-краєзнавець, музикант-віртуоз, керівник народного ансамблю троїстих музик „Черемош”, Заслужений працівник культури України Роман Кумлик в своєму приватному музеї народного гуцульського побуту та музичних інструментів в Верховині. Сивою давниною завжди овіює і в музеї гуцульської архітектури „Гуцульська гражда” в сусідньому з Верховиною селі Криворівня. Це село, до речі, не менш відоме в Україні ніж Яремче, Ворохта, Косів та ін. і все завдяки видатному українському письменнику, видатному політичному і громадському діячу Івану Франку. Іван Якович за запрошенням не менш видатного фольклориста Гуцульщини Володимира Гнатюка вперше приїжджає в Криворівню ще в кінці позаминулого століття. Місця тамтешні йому настільки подобаються, що він обирає маловідоме ще тоді гірське село для свого постійного літнього відпочинку і приїдає сюди майже щоліта з сім’єю на протязі 12-ти років. Немов магнітом тягнуться в Криворівню видатні діячі літератури і мистецтва того часу: Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Костянтин Станіславський, Василь Стефаник та багато інших. Так, саме тут написав Коцюбинський свою геніальну повість „Тіні Забутих предків”, а через півстоліття саме тут зняв свій відомий фільм з такою ж назвою не менш геніальний режисер Сергій Параджанов. Мало кому відомо, що саме тут, в трьох кілометрах від селища Верховина ще до початку Першої світової війни мав свою віллі Михайло Сергійович Грушевський, який згодом став першим Президентом України. І про все це детально можна ознайомитись в музеях Михайла Грушевського та Івана Франка. В самій Верховині створюється музей фільму „Тіні забутих предків”, який одержав більше двадцяти нагород на всесвітніх кінофестивалях і признаний шедевром світового кінематографу і одним з кращих художніх фільмів ХХ століття. А в селі Буркут, що теж на Верховинщині, протягом серпня місяця 1901 року відпочивала і лікувалася в „закладах купелевих” видатна українська поетеса Леся Українка. Про це нагадує меморіальна дошка на будинку Чивчинського лісництва.

А починалось все це дуже давно... В письмових джерелах село Жаб’є (так називалось селище Верховина до 1962 року) згадується вперше в літописних документах, датованих 1424 роком коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свідрігайлом в дар якомусь місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Кажуть першим поселенцем тут в долині Чорного Черемоша був місцевий житель Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб’є. За іншою версією тут в заболоченій долині річки водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення. Верховиною в Карпатах називають найбільш припідняті участки місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620 – 640 метрів над рівнем моря, а більша його частина - в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.

То ж не дивно що Верховинщина вже більше двадцяти років відома як край туризму.
Всі без виключення природні умови сприяють розвитку туризму Верховинського краю. Можна перелічити цілий ряд факторів, завдяки яким Верховинщина вже давно утвердилась серед інших районів Українських Карпат як флагман вітчизняного туризму. Такими факторами є:

- віддаленість району від великих міст та промислових центрів регіону,
- відсутність в самому районі виробничих підприємств, які б забруднювали навколишнє середовище,
- межування району з малонаселеними і екологічно чистими гірськими територіями Румунії, Закарпаття, Буковини та Івано-Франківщини,
- різновидність незайманих діяльністю людини гірських ландшафтів, характерних для гір Центральної Європи,
- повністю гірський рельєф території зі спектром висот від 600-800 метрів до захмарних двохтисячних гірських вершин,
- наявність унікального гірського пасма, де зосереджені всі карпатські “двохтисячники” з польодовиковими формами рельєфу і ймення якому - Чорногора,
- близькість смт. Верховина (всього 40 км.) до вищої вершини Українських Карпат і всієї України – гори Говерла (2061м) – своєрідного символу молодої Української держави і ще менша (всього 24 км.) до третьої по висоті вершини – гори Піп Іван Чорногірський (2026м), яка відома в зв’язку з розташованими на її вершині руїнами старої польської метеорологічної обсерваторії,
- лісистість території (більше 60%) переважаючими хвойними вічнозеленими лісами, хвоя яких знищує шкідливі мікроби, що позитивно відображається на стані здоров’я туристів та відпочиваючих,
- наявність в Чорногірськім хребті двох високогірних поясів рослинності субальпійського та альпійського - які в Українських Карпатах характерні хіба що ще для Свидовецького хребта.
- наявність великої кількості джерел мінеральної води з унікальними лікувальними властивостями,
- неповторний світ флори, більшість представників якого мають ендемічне і реліктове походження і в Україні більш ніде не поширені,
- дивовижний світ фауни, характерний тільки для Карпат,
- сприятливий клімат з м’якими сніжними зимами, помірно-вологим не спекотним літом та теплою сухою осінню,
- багаточисельні бурхливі гірські потоки з прозорою, чистою та прохолодною водою і каскадами величних карпатських водоспадів,
- наявність в районі частини території Карпатського національного природного парку, як об’єкту туризму державного масштабу,
- річка Чорний Черемош, як один з кращих об’єктів для водного спортивного туризму в Україні,
- живописність нескладних гір Покутсько-Буковинських Карпат таких як Писаний Камінь (1221м), Синиці (1186м), Біла Кобила (1477м) та ін., вершини яких увінчані кам’яними брилами відшліфованого природою ямнецького пісковику,
- щедрі природні багатства гірських лісів і полонин: гриби, ягоди та лікарські рослини,
- овіяні легендами і страшними переказами високогірні озера Чорногори – Марічейка, Несамовите, Бребенескул, розташовані в глибоких льодовикових карах.



А якщо до всього цього додати ще те, що створено руками людей:

- зручне автотранспортне сполучення,
- наявність туристських закладів та мережі сільських садиб зеленого агротуризму,
- гірськолижні схили, обладнані канатно-буксировочними підйомниками з пунктами прокату гірських лиж, та послуги кваліфікованих інструкторів-гірськолижників,
- затишні гірські поселення, розташовані в розлогих міжгірних котловинах,
- щирі і привітні мешканці цього краю – гуцули – які свято бережуть прадавні традиції, звичаї і культуру своїх предків,
- традиційні щорічні гуцульські фестивалі та інші фольклорно-етнографічні дійства,
- наявність цінних архітектурних та історичних пам’ятників (дерев’янних церков, житлових будівель, тощо),
- оригінальні гуцульські вироби народних умільців з дерева, металу шкіри, глини, вовни, бісеру…,
- наявність своєрідних “гуцульських Афін” – села Криворівні, відомого перебуванням тут визначних українських вчених і письменників: Михайла Грушевського, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та багатьох інших,
- своєрідна та смачна гуцульська кухня то стане зрозумілим, що не тільки минуле, але й майбутнє цього чудового краю за туризмом.

Особливий інтерес для любителів туристських подорожей представляє третя вершина Українських Карпат – гора Піп Іван Чорногірський( 2022м) з руїнами давньої польської метеорологічної обсерваторії на самій вершині. В одному з льодовикових карів на схилах гори розташувалося високогірне озеро з ласкавою назвою Марічейка.

Фешенебельних готелів і приватних пансіонатів в Верховинському районі поки-що немає. З організацій, що найбільш активно займаються обслуговуванням туристів є районний осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Цей вид туризму на Україні помилково вважається новим, проте перші літникарі (так назвали тоді туристів) з’явились на теренах Гуцульщини ще в позаминулому столітті. Багато з них проводили свої вакації (відпустки) в гуцульських оселях і за декілька літніх місяців встигали пішки і верхи на конях відвідати чи не всі навколишні гори. Ще 100 років назад в сільських садибах краю з відпочинковими цілями перебувало немало відомих людей, завдяки яким ми зараз дізнаємось про початок туризму на Гуцульщині. Це були Іван Якович Франко, Михайло Сергійович Грушевський, Михайло Михайлович Коцюбинський, Лариса Петрівна Косач (Леся Українка), Гнат Мартинович Хоткевич, Яків Федорович Головацький та багато інших.

По розвитку інфраструктури зеленого туризму Верховинщина займає одне з передових місць не тільки на Івано-Франківщині, а й у Карпатах взагалі. Понад 60 сільських садиб району щороку гостинно приймають гостей з України, близького та далекого зарубіжжя. В них може одночасно відпочивати майже 300 туристів. Житло в більшості осель з усіма зручностями в будинку, кімнати обставлені меблями, килимовим покриттям, телевізорами та всіма іншими необхідними для повноцінного відпочинку побутовими приладами.

Крім насиченої туристсько-екскурсійної програми гостям пропонується і цікавий та змістовний культурний відпочинок. Це і гуцульські вечорниці і виступи троїстих гуцульських музик і інсценізація справжнього гуцульського весілля і концерти біля гуцульської ватри (багаття) і багато іншого. В захопленні туристи і від катання верхи на конях влітку та в запряженими кіньми санях взимку. Все це доповнює сформовані стереотипи про відпочинок в Українських Карпатах – пішохідні туристські походи по горах влітку та катання на гірських лижах по засніжених гірських схилах взимку.

Найпопулярнішими на теренах району є такі види туризму як пішохідний (подорожування по горах пішки), гірськолижний (приїзд для катання на гірських лижах), водний (сплав по гірських ріках на катамаранах і каяках) та авто- мототуризм (подорожування по Карпатах на автомобілях та мотоциклах). За останні десятиріччя дещо зменшилась в Карпатах кількість туристів-лижників, вірніше цей вид туризму трансформувався в гірськолижний і чисельність гвардії його прихильників збільшилась в декілька раз.

Гірськолижний туризм приурочений до гірськолижних схилів, які обладнані канатно-буксировочними витягами. Їх в районі два: схил гори Пушкар в смт. Верховина та схил гори Запідки в с. Ільці. Довжина першого сягає 320 метрів, ширина від 20 до 60 метрів. Він розташований між двома паралельними лісосмугами хвойного лісу. Середня крутизна схилу – 18 градусів. Лижебуксир типу ЛБ-300 естонського виробництва, належить ЛОК “Верховина”.

Схил на горі Запідки в с. Ільці дещо більших розмірів. Його довжина – майже 500 метрів, ширина - від 30 до 40 метрів, середня крутизна - 26 градусів. Лижебуксир вітчизняного виробництва, приватний. Обидва гірськолижні схили мають північну експозицію, що дає можливість утримуватися на них сніговому покриву з початку грудня до кінця березня. В районі налічується декілька пунктів прокату гірськолижного спорядження та десяток кваліфікованих гідів-гірськолижників.

Іншим популярним видом туризму в районі можна вважати водний. Він має місце тут завдяки складним порогам в основному Чорного та частково Білого Черемошів. Туристи водники облюбували береги цих річок ще на початку сімдесятих років. Їх привабили тут пороги і шивери Чорного Черемоша, які пізніше дістали від них власні назви: “Дземброня”, Білий кінь”, “Гуки”.

Найцікавіший водний маршрут проходить по руслу Чорного Черемоша від с.Зелене до с. Устеріки через Красник, Верховину, Криворівню, Ясенів і далі по Черемошу через Мариничі, Білоберізку, Розтоки, Підзахаричі до м. Вижниці, що на Буковині. В спортивній класифікації він значиться як маршрут третьої категорії складності (всього їх є п’ять) з елементами п’ятої категорії. Протяжність маршруту 86 км. Тривалість проходження 4-5 днів. Найскладніші пороги знаходяться на відрізку від с. Нижня Дземброня до с. Красник. В період сплаву туристів, а він зазвичай відбувається в кінці квітня – на початку травня, саме на цьому відрізку проводяться туристські зльоти туристів-водників, змагання з техніки водного туризму та водні ралі (перегони). Плавзасобами туристів в минулі роки були надувні плоти та байдарки. Час вніс свої корективи і зараз туристи водники користуються більш маневреними катамаранами та каяками.

Безперечно Чорний Черемош – одна з технічно найскладніших в Україні річок придатних для водного слалому і туристський маршрут по ній є одним з найпопулярніших водних маршрутів в державі. Дещо рідше ніж гірськолижників і водників можна зустріти велотуристів, але в звязку з появою в передових європейських країнах сучасних гірських велосипедів з підвищеною проходимістю є тенденція до його активного відродження. Цьому сприяє і характер стежок та доріг в найживописніших місцинах краю. А поки що поодинокі велогрупи туристів подорожують ґрунтовими дорогами і приглядаються до карпатського високогір’я.

В такій же ситуації опинився і кінний туризм. Кількість бажаючих подорожувати верхи на конях з кожним роком зростає. Особливо це до вподоби іноземцям, багато з яких добре обізнані з азами верхової їзди і бажають помилуватися неповторними гірськими ландшафтами витрачаючи на це мінімум фізичних сил. Великі надії покладаються на відродження в Карпатах втраченої породи гуцульських коней (гуцуликів). А доки кінний і в’ючно-пішохідний туризм наберуть обертів туристи, що приїзжають на Гуцульщину задовольняються нетривалими прогулянками верхи на конях влітку, верховими одноденними походами та їздою в санях, запряженими кіньми взимку. Для подорожування на коня придатні практично всі пішохідні туристські маршрути, тільки для кінного туризму їх необхідно обладнати спеціальними стоянками для повноцінного відпочинку не тільки туристів, але й коней.

На відміну від кінного та водного туризму відповідна інфраструктура вже створена для більш багаточисельної гвардії мандрівників – автотуристів. В Українських Карпатах вже зараз достатньо турбаз, кемпінгів, будинків відпочинку і просто осель місцевих жителів, підготовлених для перебування туристів. Скрізь автотуристам крім нічлігу запропонують страви смачної гуцульської кухні, послуги з ремонту авто-мототехніки і дадуть кваліфіковану консультацію по вибраному маршруту. До їх послуг вздовж автотрас чимало закладів харчування, відпочинкових зон, стоянок для автотранспорту, облаштованих місць відпочинку і т.п. Подорожуючи Карпатами туристи не відмовляються проїхати автодорогою державного значення від Буковецького до Ворохтянського перевалів через Верхній Ясенів, Криворівню, Верховину, Ільці та Кривопілля. Попутно можна відвідати і більш віддалені населені пункти: КрасноЇлля, Устеріки, Дземброню та інші. Подорож на своєму авто можна поєднати з пішохідними варіантами відпочинку: піднятися на гору Говерла (2061м), Піп Іван (2026м), Писаний Камінь (1221м) чи будь яку іншу вершину, здіснити похід за грибами чи просто відпочити в наметах на березі Прута, Черемоша, чи Рибниці. Але все ж таки найдоступнішим, найцікавішим, найпоширенішим і найпопулярнішим є пішохідний туризм.

Щоб подорожувати пішки не потрібні ні автомобіль, ні мотоцикл, ні велосипед, ні кінь, ні катамаран, ні гірськолижний інвентар. Добре взуття, зручний одяг, наплічник і ти приєднуєшся до тисячної гвардії мрійників-мандрівників.

Саме цей вид туризму дає людині відчути впевненість в своїх силах, радість і гордість від підкореної вершини, фізичні сили і загартування організму , масу приємних вражень від пройденого маршруту. І тому не дивує що сітка пішохідних туристських маршрутів району дуже густа. Пішохідному туризму підвладні будь який вік подорожуючого і три пори року: весна, літо та осінь. Нижче наведений перелік чи не всіх логічних маршрутів по найживописніших місцях району і мабуть кожен, хто збирається в подорож зможе вибрати маршрут по своїх вподобаннях та фізичних можливостях, або користуючись ним спланувати свій маршрут, той який більше йому до вподоби. Звичайно найцікавішими маршрутами є ті, які проходять по вододілах гірських хребтів, що простягнулися в загально-карпатському напрямку з північного заходу на південний схід. Заслуговують уваги і ті, які проходять з населених пунктів через всі ландшафтні зони до вищих вершин. Не меншою популярністю користуються і екскурсійні маршрути по визначних місцях району з відвіданням музеїв і пам’яток архітектури.

джерело матеріалу: [власна стаття]
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 квітня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):