Фото із otyniya.com.ua
На південний схід від Тлумача над річкою Ворона лежить найдавніших поселень Покуття — селище міського типу Отинія Коломийського району, відоме з 1241 року. У 1610 році король Сигізмунд III Ваза надав Отинії магдебурзьке право. У 1648 році тут був провідний осередок повстанських загонів Семена Височана.

Тлумачі щодо слова "Отинія" міркують, що воно означає "отнина/отчина", тобто маєток, успадкований від батька, або іншими словами — "вотчина". Але й припускають, що може бути й "отин" — невеличкий середньовічний замок, оточений валами та частоколом. Як би там не було, а належить Отинія до найдавніших поселень Покуття і вперше згадується в 1144 році. На початку XVII ст. вона виступає вже як міське поселення, яке належало українському магнатові Олександрові Балабану, знаному фундаторові і доброчинцеві Угорницького монастиря.

Отинія тих часів більше відома тим, що 1648 року тут Семен Височан сформував 15-тисячне військо, яке брало участь у народно-визвольній боротьбі українців під проводом Богдана Хмельницького. Загалом у цьому русі взяли участь не тільки дрібна українська шляхта, а й до ста священиків, як зауважує дослідник краю Михайло Хавлюк. До речі, в самому центрі містечка українському шляхтичу і провідникові народу Семенові Височану споруджено пам’ятник у вигляді погруддя, а на гарматі під ним напис: "Від вдячних нащадків". Ще через 100 з лишком років після тих буремних подій — у 1753 році Отинія отримала мардебурзьке право, відтак дістала статус міста. Згодом наприкінці XVIII ст. стала торговим осередком, де продавали сіль і тютюн. Містечко набирало сили, і в XIX ст. воно вже мало ратушу, суд і поліційний відділок. Та що там говорити — мало навіть власний театр і герб. Між іншим, нагадаємо, що відомий історик Станиславова вірменин Садок Баронч також починав свій трудовий шлях шкільним учителем в Отинії, де 1817 року відкрилася перша школа.

"Наше містечко нині налічує 5 327 осіб, — розповідає селищний голова Володимир Кінащук. — Цього року в ньому відреставрували Будинок культури та музичну школу, облаштували дитячий садок, який є чи не найбільшим в області: до його 14 груп ходить 320 дітей-дошкільнят. Радію також, що цього року завдяки співпраці громади селища, райдержадміністрації та "Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії" в Отинії почав працювати районний центр реабілітації дітей з особливими потребами.

Отинія — багатоконфесійне селище: УПЦ КП — церква Введення Богородиці, декан, митрофорний протоієрей Іван Мороз; УГКЦ — церква Різдва Богородиці, митрофорний протопресвітер, декан Отинійський Василь Мельничук; РКЦ — римо-католицький костел Матері Божої Внебовзятої (1905 року), де служить ксьондз Петро Малий; УПЦ МП — церква Введення Богородиці, о. Володимир Боєчко. А приклад співпраці подають громади греко-католицької церкви та православної церкви Київського патріархату. Святкуємо разом як спільні релігійні празники, так і державні свята й місцеві заходи.

Зауважу, що влада з релігійними громадами мусить добре співпрацювати, коли хоче мати мир і добрий розвиток своєї громади. А взагалі стараємося, щоб наші діла були корисними жителям Отинії, бо ми повинні добре служити своїм людям".

"Ми вас, люди, обирали, щоб ви людям помагали, — продовжує нашу розмову словами місцевого віншування для народних обранців Отинійський декан митрофорний протопресвітер Василь Мельничук. — А Отинія славна талантами! Погляньте! Містечко має Будинок культури на 300 місць, де директором Мирослав Марцінків; селищну та дитячу бібліотеки, які очолюють відповідно Ольга Дмитришин та Любов Юркевич; дитячу музичну школу під орудою Володимира Звоздяка, яка працює з 1977 року; художньо-ремісничу школу, де директором Оксана Григораш. А чого варті лишень три народні самодіяльні колективи, якими керують Дмитро Мачошак, Володимир Гринів і Людмила Марцінків. Відомі в Україні і за далеко за її межами вихідці з Отинії онкохірург Михайло Богаченко, засновник видавництва "Дніпрова хвиля" і професор УВУ в Мюнхені Олекса Вінтоняк, популярна українська естрадна співачка в Канаді Леся Волянська, заслужений тренер України Анатолій Лосєв.

Або візьмемо інший приклад. У центрі містечка греко-католики будують ось вже 16 років величний храм за проектом відомого архітектора і лауреата Шевченківської премії Зеновія Соколовського. Церква десь на шість метрів менша за довжиною від Коломийської катедри, на її зведення пішло мільйон штук цегли. Але річ в іншому. Хто її зводив? Наші майстри спершу під орудою Казимира Кармаліти, згодом мурували її брати Григорчини під керівництвом інженера, відповідального за будівництво, Василя Прокопія, дах і покрівлю ставили також наші люди під орудою Дмитра Тимофіїва. А який чудовий ансамбль розписів, котрі виконує всередині храму четвертий рік поспіль колектив наших талановитих художників-земляків Михайла Христана і Святослава Микитина під керівництвом Олега Сморжанюка, якими ми дуже пишаємося.

І в духовній площині маємо багато практикуючих християн, які об’єднані в спільноти "Апостольство молитви", "Матерів молитви", "Дорогою Христа", "Українська молодь Христові". і хоч у нас діє катехитична школа, але ви ж самі чули, скільки дітей у нашому садку, тому плануємо будувати катехитичний центр, хоч наразі селищна рада не може виділити землі під забудову.

На гербі містечка з XVIII ст. поєднано герби Руського воєводства (золотий лев з короною на блакитному тлі) та Польського королівства (срібний коронований орел на червоному тлі).

Колись містечко славилось ярмарками худоби та рабином-чудотворцем. У містечку відбувались щороку 13 ярмарків та торговиці кожного вівторка.

У 1910 році в Отинії жило 5 тис. мешканців (34% русинів, 20% поляків, 40% євреїв, 6% чехів та німців, які були зайняті на великій фабриці сільськогосподарських машин Бредта).

джерело матеріалу: Незалежний культурологічний часопис - Галичина країна міст, 2005/36 та стаття Романа Івасіва із galychyna.if.ua
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 29 січня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):