Фото із rada.dolyna.info
Фото із rada.dolyna.info
Фото із НКЧ Галичина країна міст, 2005/36
Долина здавна відома своїми соляним промислами, кілька десятків років вона була нафтовою столицею Прикарпаття.

Сьогодні місто Долина є рідним краєм для 20 000 тисяч жителів. Це місто пережило за свою історію багато подій: 13 грудня 1886 року велику пожежу, 1904 розпочато будівництво школи, 1905 року залізничний вокзал, 1914 року мобілізація долинян до австрійської армії, 1940-ий вивіз до Сибіру, 1913-го - електростанцію і так до наших днів. Отже, ці події руйнували і будували щось нове, а саме: місця, архітектурні пам’ятки, споруди, якими ми користувались і користуємось, шануємо і оберігаємо. Стара частина міста Долина — історична частина міста, насичена пам’ятками архітектури.

Здавна люди селились в долині поміж узвишшями Знесіння, Загір'я, Замчисько і Бабієва гора. Теокліст, чернець Вознесенського монастиря отців Василіян, що був заснований на горі Знесіння, записував тодішні події, легенди, створюючи першу історичну книгу про Долину. Згідно однієї з легенд, у гірському селі Ілемні жив князь Андрійович, який займався скотарством і був дуже багатий. Якось, кочуючи з полонини на полонину, численні княжі отари дійшли до липових лісів, які росли на території майбутнього міста, і кілька овець набрели на соляні джерела. Своїм радісним відкриттям Андрійович поділився із сусідом Ратіллою і подарував йому п'ять топок солі. Невдовзі обидва князі, прихопивши із собою котли для варіння ропи, вирушили знову в соляну долину, але серед віковічних лісів не змогли її відшукати.

Порадившись із старійшинами, князь вирішив вдатися до божниці на скелях побіля Бубнища. Туди вони подалися разом із Ратіллою, прихопивши із собою п'ять топок солі й сорок найкращих овець, яких вирішили пожертвувати Богові Перуну. З уст жерця, який прийняв щедрі дарунки, князі почули таку пораду: "Ті самі очі й ті самі ноги, які завели тебе до соляної долини. Заведуть туди ж і вдруге: долина ж соленосна стане славною на схід, захід, північ і південь". І справді, невдовзі отари князя, сходячи на зиму з гірських полонин на доли, знову завернули до соленосної долини. За переказом, князь Андрійович на горі Знесіння звів вежу, на якій прикріпив сплетеного із смерекових гілок "барана" із п'ятьма дерев'яними кругляками, що символізують топки солі і які відображено на гербі міста Долини.

Перші історичні згадки про Долину пов'язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла.

Адміністративно Долина, в основному, належала до Жидачівського повіту. Згодом, починаючи з першої половини XV століття, Долина перемінно належала то до Стрийського, та до Жидачівського повіту, а сама вона з середини XV століття стала центром староства. Все це залежало від королів (Долина завжди аж до розділу Польщі, номінально була їх спадковістю.

У 1418 році король Владислав ІІ Ягайло надає війтування в Долині Михайлові Лучку, доручаючи йому на території села заснувати місто не на руськім чи польськім, а, як позначається в джерелі, на німецькім, магдебурзькім праві.

У 1431 році Долина вже називається містечком (оппідум). Під кінець свого життя Ягайло передає її князю Земовиту Мазовецькому з правом замінити ленні права на земські.

1458 рік. Усіма територіями володіє галицький староста Станіслав. За його владарювання королівські землі поділено на міські і не міські староства (економії).

У 1470-78 роках власником міста стає Юрша Ходорівський.

Постійна зміна власників, звичайно, не могла сприяти нормальному розвитку Долини. Цей та, можливо, й інші фактори спричинились до такого її упадку, що на рубежі XV – XVІ століть вона втрачає статус міста.

Наприкінці першої чверті XVІ століття починається новий період в житті Долини. В 1525 році король Зиґмунд І-й надає Долині магдебурзьке право з Гербом, основою якого було юридичне оформлення економічної значимості і визнання суспільної ролі міщан.

Магдебурзьке право передбачало утворення двох колегій міського самоврядування: лави на чолі з війтом, що відала поточними, кримінальними справами, i ради на чолі з бурмистром, що відала цивільним судом, наглядала за торгівлею, міською поліцією тощо.

Долина, як і вся Галичина, опинилася під владою Австрійської імперії в 1772 році внаслідок першого поділу Польщі. Цісарський патент від 15 серпня 1772 року, за яким і було проведено демаркацію кордонів, проводив інвентаризацію усіх маєтностей міст і сіл, а також адміністративний поділ Галичини на округи і дистрикти. Запрацювало губернаторське управління на чолі з губернатором, який призначався і звільнявся тільки імператором та підпорядковувався безпосередньо центральному органу влади – Галицькій надвірній канцелярії у Відні. Губернаторське управління складалося з департаментів.

Патент 1785 року вимагав завершення територіального поділу Східної Галичини утворенням окружних управлінь, які зосереджувалися у містах-округах, а також інституту самоврядування. У зв’язку з цим 1 січня 1786 року відбувся привілейований поділ населених пунктів на міста і містечка та обводи, на державні і приватновласницькі.

До обводів зараховувалися передмістя, малі містечка, селища округів. Великі і середні міста поділялися на обводи (мікрорайони).

Декрет австрійського уряду від 13 травня 1784 року, сформувавши низку положень щодо піднесення міст, повернув у Долину побудову адміністративно-правових відносин на принципах магдебурзького права. Внаслідок дій закону 1 грудня 1787 року у Долині запрацювали міські органи самоврядування – магістрати. Магістрати складалися з бургомістра, асесорів вибраних міських радників, юриста та ін. Міщани Долини на основі цього декрету звільнялися від панщинних повинностей. У Долині проводилися регулярно описи маєтностей і їх прибутки, частина з яких виділялася на розвиток самого міста.

У 1867 році Долина офіційно затверджена повітовим староством, яке складалось із 74 гмін 92 населених пунктів, у яких проживало 71588 жителів. Площа його становила 4375 кв. миль.

В 1874 році в Долинському повіті було 85 адміністративних одиниць з них 3 міських гміни та 82 сільських гміни.

В кінці XІX на початку XX століття місто Долина було повітовим містом у склад якого входило 84 села й два міста: Болехів і Рожнітів. Долинський повіт перед другою світовою війною мав понад 130 тисяч населення і поділений був на три судові округи: Долинську, Болехівську і Рожнітівську. До Долинської судової округи входило 33 села. Місто у виді неправильного кола з передмістями займало широкий простір і було поділене на п’ять дільниць. В місті було староство, магістрат, суд, скарбовий і кат астральний уряди, комендатура місцевої і комісаріят повітової поліції, Повітова Шкільна Рада, Повітовий шпиталь, Каса Хорих, Уряд Фінансів, Повітовий Виділ і Повітова Каса Ощадности.

Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з'явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків. У той час найбільша солеварня була в Струтині (7 км від Долини). Натуральну ропу черпали з шахти глибиною 33 м. Солеварня в Рахині, селі розташованому на схід від Долини, названа також солеварнею "Слобода-Рахинь" або "Новиця-Рахинь", була власністю шляхтича Дідушицького. У присілку Новичка, нинішньому передмісті Долини, теж були соляні заводи, які часто називали "Новиця-Долина". У найближчому сусідстві до долинської солеварні була Одиницька соляна шахта.

Долинське соляне родовище було одним із найбільших. Воно належало до королівських маєтностей і його використовували всі, хто мали казани - основне обладнання видобування солі, платячи при цьому за використану ропу. Солеварня в Долині пережила довгу історію, в якій були злети і падіння, декілька разів була на межі закриття через рішення польського, а потім австрійського уряду про консервацію солеварень в Східній Галичині, однак продовжувала розвиватися і ввійшла в XIX століття технічно розвиненою і вдосконаленою. 26 листопада 1898 внаслідок пожежі саліна (солеварня) була знищена. 5 травня 1900 року було закінчено ремонт шахти і досягнуто глибини 66 м. Після відбудови солеварня виготовляла 15000-16000 центнерів солі щорічно, однак за свідченням фахівців могла б виробляти до 80 тис. центнерів щорічно, якщо б був відповідний збут — низький рівень збуту пояснювався близькістю солеварень у Болехові і Калуші.

Не тільки сіллю славилася Долинщина, в таких селах як Витвиця, Гузіїв, Гериня наприкінці XVIII ст. діяли власні папірні. У Ведціжі (Шевченковому), Максимівці, Мізуні видобували залізну руду, займалися ливарною справою.

У 1922 році, українське населення Галичини збойкотувало польські вибори до сейму та сенату, бо тоді справа Галичини не була ще остаточно вирішена міжнародними чинниками й з точки зору міжнародного права польський уряд не мав права на терені Галичини проводити вибори.

Коли ж у 1928 році було призначено нові вибори, увесь національно-свідомий загал українського населення Долинського повіту, підтримав кандидатів від Українського Національно-Демократичного Об’єднання.

З приходом до Долини совєтської армії у 1940 році утворена Долинська міська Рада депутатів трудящих, однак через напад німецько-фашистських загарбників проіснувала недовго.

На початку Другої світової війни, 6 липня 1941 року, совєтська влада й військо залишили Долину.

7 липня на ринку в місті зібралося багато людей з Долини й із сіл повіту. З трибуни проголошено відновлення Української Держави й подано список осіб на головні становища повітової й міської влади. Для управи повітом створено Повітову Управу. В короткому часі адміністраційною мережею охоплено цілий повіт. В містах та по селах назначено міліцію для удержання ладу й порядку. По волостях іменовано війтів, а по селах солтисів.

1 серпня 1941 року проголошено розпорядок генералгубернатора Франка, що ним з Галичини створено Дистрикт Галичина й прилучено до генерального губернаторства. Незабаром була вже й німецька жандармерія, було і гестапо, був і „ляндкомісар”…Зникла вивіска Повітової Управи, з’явилася вивіска Ляндкомісаріяту. Місце синьо-жовтого прапора зайняв німецький прапор із свастикою, новою мовою стала німецька мова.

В 1944 році Долинська міська Рада депутатів трудящих, відновила свою роботу.

Та найбільшу славу Долині принесли нафтові промисли. Відкриття нових нафтових родовищ, що започаткувалося фонтаном із свердловини № 1 зо серпня 1950 року, вивело Долинський нафтопромисловий район в число найбільших в Україні. У 1963 році було досягнуто максимального видобутку газу - 1,2 млрд. кубометрів, а в 1966 році — 2 млн. тонн нафти. Всього за другу половину XX сторіччя на родовищах волинського нафтового регіону видобуто понад 49 мільйонів тонн нафти і 19 мільярдів кубометрів газу. Хоча нині, внаслідок природнього виснаження родовищ, видобуток нафти і газу значно зменшився, нафтогазовидобувне управління "Долинанафтогаз" залишається найбільшим При співоцькому товаристві "Долинський Боян" був мішаний хор і драмгурток. Все це гуртувалося в Братській хаті, де проводилися різноманітні заходи за широкої участи українського населення міста.

У 1959 році Долинська міська Рада депутатів трудящих входить до складу Калуського району, з 1960 року – знову до Долинського.

У 1976 році Указом Президії Верховної ради УРСР від 21 червня 1976 року село Новичка Новичківської сільської Ради Долинського району включено в межі міста Долини і Новичківська сільська Рада Долинського району була ліквідована рішенням облвиконкому від 30 червня 1976 року.

З 1977 року Долинська міська Рада депутатів трудящих перейменована на Долинську міську раду народних депутатів.

В червні 1998 році вперше утворений виконавчий апарат Долинської районної ради, а 14 серпня  було прийняте рішення районної ради "Про делегування повноважень районної ради районній державній адміністрації" чим фактично проведено розмежування щодо повноважень між виконавчою владою та місцевим самоврядуванням.

У лютому 1999 року с. Новичка від’єдналося від м. Долина і була утворена Новичківська сільська рада.

20 жовтня 2004 року рішенням міської ради затверджено Статут територіальної громади міста Долини.

Ввійшли вже в історію важливі рішення міської ради про затвердження місцевої символіки:

- 08 травня 2009 року затверджено герб міста Долини;

- 13 серпня 2009 року затверджено прапор міста Долини;

- 11 лютого 2010 року затверджено гімн міста Долини.

Долинщина дала Україні багатьох діячів національного руху та визвольних змагань, командирів УГА, ОУН, УПА. Долина дала світові Блаженнішого Івана Кардинала Любачівського - Митрополита Греко-Католицької Церкви в Україні. Добрим захисником українців від свавілля польської влади був доктор Олекса Дереш, який брав участь у визвольних змаганнях як старшина УГА, а потім очолював різні українські громадські організації в Долині, вів адвокатську практику, збирав і жертвував кошти для "Рідної школи".

В нинішній час в Долині  важливим місцем є Цетральна площа, адже саме тут побудовані: кінотеатр "Україна",  Будинок Техніки, в якому проходять народні свята та вистури і Білий дім. Всі соруди, які мають культурне та соціальне значення побудовані в одному районі, на одній великій площі.

Останнє місце, яке відіграє не аби яку роль-це перший музей на Прикарпатті, присвячений Бойківщині- краю, що, незважаючи на свою яскраву самобутність і давню історію, до цього часу є малодосвіджений. Він знаходиться в Долині біля центральної площі. Ошатна двоповерхова будівля в бойківському стилі, котру музей отримав завдяки на весь світ відомій благодійній фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів, є прикрасою центру міста. Окрім музею "Бойківщина", на території Долинщини знаходяться музеї-кімнати.

Гордістю Долини сміливо можна назвати гори, які височіють навколо міста. На кожній горі чудові пейзажі, стрімкі гірські річки, красиві водоспади і неповторний карпатський колорит приваблює туристів на відпочинок. Якщо виїхати на вершину  гір, відкривається мальовничий краєвид на Долину.

Місто Долина – суцільна архітектурна пам’ятка, в якій так багато чудових  місць, про які долиняни часто забувають. Кожна цеглина несе в собі історію. Не руйнуйте, не забувайте про ці місця та історію нашого рідного міста.

джерело матеріалу: Незалежний культурологічний часопис - Галичина країна міст, 2005/36; та за матеріалами сайту Долинської міської ради (rada.dolyna.info)
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 06 лютого 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):