Найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах території Закарпатської та Івано-Франківської області. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. На схилах Чорногірського масиву збереглися первинні екосистеми вищих поясів. особливий інтерес представляють високогірні ліси, які формують верхню межу лісу і в яких домінують смереки. У басейні Білої Тиси господарське використання розпочалося ще у 19 столітті. Ці ліси були віддалені і погано освоєні. Необхідне для сплавлення лісу водосховище на річці Говерла було споруджено лише у 1892 році. У час, коли у пройденій рубками Європі вже зароджувалась думка про охорону лісів, тут ще стояли великі праліси. Чорногірський масив у своїй верхній частині безлісий, а схили його майже повністю порослі лісом. Типовими є трогові долини, яри і вузькі ущелини, схили яких обернені на південь на південь, захід схід. Ці утвори виникли тому, що корінна порода - карпатський фліш - легко вивітрюється. В субальпійському і альпійському поясі домінують кари і моренні вали, які виникли в останній льодовиковий період.

Кліматично Чорногірський масив належить до атлантико-континентинентальної області зони помірного клімату. В межах масиву виділяються три кліматичні пояси: прохолодний, помірно прохолодний і холодний. Середньорічна температура становить від +7 °С у прохолодному поясі до 0 °С у холодному, середня температура липня від +17 °С до +10 °С, січня від -4 °С до -12 °С. Абсолютний мінімум -32 °С, максимум +34 °С. Опадів від 1000 до 1500 мм на рік, із них на теплий період припадає 600-700 мм. Глибина снігового покриву у лісовому поясі 40-60 см, у вищих поясах 100-150 см. Середньорічна вологість повітря становить 85%, але подекуди лише 55%.

У лісовому поясі часто трапляються кислі буроземи із потужними (до 120 см) ґрунтовими горизонтами. На противагу цьому, гірсько-лучні ґрунти субальпійського і альпійського поясів (1500-1800 метрів над рівнем моря) менш потужні (45-50 см) і відзначаються великими вмістом гумусу та високою кислотність.

спуск з Піп ІванаВже на початку 20 століття, коли Закарпаття ще було частиною Австро-Угорщини, а пізніше Чехословацької республіки, провадилась дискусія щодо негативного впливу суцільних вирубок у гірських лісах і перевипасу худоби на альпійських луках. Таке використання не лише порушувало екологічну стабільність, а й спричиняло такі небезпечні процеси як повені, паводки, ерозії і лавини. Одночасно поставилось питання про охорону непорушних територій, які мають особливу наукову і природоохоронну цінність. Ці заповітні території повинні були сприяти, зокрема, охороні і збереженні рідкісних і зникаючих видів.

Перший лісовий резерват у Чорногорі було засновано ще перед першою світовою війною на північно-східному схилі Говерли. Наступною була невеличка ділянка (130,6 га) з буково-ялицево-смерековим, а також чисто смерековим пралісом. Перша світова війна на певний час перешкодила подальшому виділенню заповідних територій, і в той же час вівці спричинили пошкодження у вже існуючих резерватах. Після війни зусилля в галузі охорони природи привели до заснування в 1921 році природного резервату, що було, зокрема, заслугою чеських науковців А. Златніка і А. Гіліцера.

Після другої світової війни з’явилися нові заповідні території. У 1949 році на Говерлі, Брескулі та Гомулі було виділено ділянку лісів площею 2900 га, яку в 1955 році оголосили державним природним заказником. У 1968 році влада об’єднала окремі заповідні території, серед них також і Чорногору, в "Карпатському державному заповіднику", котрий у 1992 році отримав статус біосферний. Завдяки цим природоохоронним заходам У Чорногорі збереглися рештки смерекових, букових і ялицевих пралісів.

вид на Гомул, Пожижевську, Брецкул і Говерлу з околиць ВерховиниДві третини території Чорногірського масиву займають ліси. Найбільша частина площі лісів (2947 га) припадає на смереку. Приблизно 70% площі покрито природними лісами, половина із яких ніколи не були у користуванні. Таким чином, майже 1000 га лісів можна вважати пралісами. У цих пралісах домінує смерека і сосна гірська. Мішані і чисті смерекові ліси займають площу 590 га. Рідше представлені мішані букові та ялицеві ліси - їх загальна площа складає 115 га. У 19-20 столітті велика частина лісів Чорногірського масиву зазнала значних змін. В нижній частині території лісництва місцями до висоти 1000-1250 метрів на значних площах було проведені суцільні рубки. На місці корінних мішаних лісів з’явилися прості за структурою монодомінантні смерекові деревостани. Вік цих насаджень на сьогодні складає 50-120 років, вони вразливі до хвороб, вітровалів, сніголамів. Результати довготривалих наукових спостережень показують, що в цих штучних вилучених із користування смеречниках відбуваються природні зміни, спрямовані на відновлення корінних угрупувань. До створення біосферного резервату пасовища і сусідні із ними смеречники зазнавали надмірного використання, через що в деяких місцях верхня межа лісу знизилася на 100 метрів і більше.

Ліси Чорногори відзначаються великою різноманітністю типів лісу. Вони охоплюють спектр від буково-смереково-ялицевих, ялицево-смереково-букових, буково-ялицево-смерекових до чистих смерекових деревостанів. В субальпійському поясі зустрічаються криволісся сосни гірської, вільхи зеленої (Alnus viridis), а також незначні за площею осередки ялівця сибірського (Juniperus communis ssp. nana). З висотою субальпійська рослинність змінюється на альпійські луки. У нижніх поясах на висоті 800-1000 м. н. р. м. ростуть здебільшого вологі смереково-ялицеві та ялицево-смерекові бучини переліскові, а також смереково-ялицеві бучини маренкові. Ліси відзначаються середньою продуктивністю, високою вітростійкістю і хорошим природнім поновленням. У трав’яному покриві зустрічаються такі рідкісні види, як чемерник червонуватий (Heleborus purpurescens), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), лілія лісова (Lilium martagon). На висоті 1300-1350 метрів утворилася вузька смуга мішаних яворових угрупувань із участю бука і смереки. Частка явора у складі цих деревостанів не перевищує 40%.

Раніше ялицеві і мішані букові та смерекові ліси були більш поширеними. Тому одним із найактуальніших завдань лісового господарства є охорона і збереження ялицевих деревостанів краю. Ялицеві угрупування зустрічаються до висоти 1250 метрів і зосереджені на не дуже крутих схилах із потужними ґрунтами. Підстилаючі породи цих грунтів насичені багатими на калій глауконітами. Серед природних лісів регіону ялицеві угруповання відзначаються найвищою продуктивністю (Понад 1000 м³/га). В багатьох умовах місцезростання в трав’яному покриві поширені квасениця звичайна (Oxalis acetosella), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas) і дещо рідше - переліска багаторічна (Mercurialis perennis), а також безщитник жіночий (Athyrium filix-femina). До дуже рідкісних ялицевих пралісів належать плаун колючий (Lycopodium annotinum), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), баранець звичайний (Huperzia selago), лілія лісова (Lilium martagon), коральковець тричінадрізний (Corallorhiza trifida), булатка червона (Cephalanthera rubra) і дуже рідкісний в Українських Карпатах є пальчатокорінник Фукса (Dactilorhiza fuchsii).

відпочинок...У нижніх поясах переважають високопродуктивні (600-800 м³/га) вологі буково-ялицеві і ялицево-букові смеречини. У трав’яному покриві зростає квасениця звичайна (Oxalis acetosella), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) і кремена біла (Petasites albus). Смерека перебуває тут в оптимальних умовах зростання і характеризується значною довговічністю і вітростійкістю, утворює багатоярусні угрупування. Висота верхнього ярусу 40-42 метри. В урочищі "Товстий Грунь" ростуть окремі смереки висотою понад 55 метрів, в діаметрі 1,5 метрів і об’ємом 20 м³. Йдучи через такий ліс, почуваєшся карликом серед цих велетнів.

З висотою погіршуються кліматичні умови, і бук та ялиці поступово випадають зі складу лісостанів. Великі масиви чистих смеречників утворюють так звану гірську карпатську смерекову тайгу. На окремих ділянках зустрічаються дуже продуктивне (800-900 м³/га) типове угрупування смеречника ожикового (Piceetum luzulosum silvatici). Окремі дерева-велетні досягають 45-50 метрів висоти і 300-400 річного віку. У цій висотно-кліматичній смузі смерека формує рівномірні річні кільця, тому деревина характеризується особливими резонансними властивостями.

Верхня смуга смерекових лісів розташована на вологих помірно-бідних грунтах. Основну площу займають тут брусницево-чорницеві смеречники низької продуктивності. В екстремальних умовах місцезростання можна зустріти біогрупи смереки, яка виросла тут в результаті вегетативного розмноження. Смерека розмножується вегетативно шляхом вкорінення гілок, які лежать на ґрунті. З них пізніше виростають самостійні дерева. Це криволісся відіграє важливу роль у захисті ґрунтів від ерозії й стабілізації високогірних екосистем. Тому всі місцезростання цих стелюхів повинні всюди без винятку суворо охоронитися.

Шафран ГейфеляСеред рослин нижніх ярусів найбільш впадають в око вовче лико (Daphne mezereum), плоди якого мають гарне червоне забарвлення, але отруйні, а також лілія лісова (Lilium martagon). Поблизу річок ростут білозір болотний (Parnassia palustris), ломикамінь зірчастий (Saxifraga stellaris), фіалка болотна (Viola palustris) і сфагнум вузьколистий (Sphagnum acutifolium).

При переході від лісової до альпійської зони інколи потрапляєш у непрохідні хащі вже згаданої сосни гірської і ялівця сибірського. Пагони і шишки сосни гірської містять цілу палітру ароматичних олій, які використовуються в народній медицині і гомеопатії. Ягоди можуть слугувати непоганою приправою до страв, а пахучий хмиз кущів ялівця - найкраще паливо для коптіння м’ясних виробів.

гірські квітиВ районах верхньої межі лісу повсюди впадають в око окремі кущі із яскравими червоними квітами. Це рододендрон східнокарпатський Вище зони субальпійського криволісся починається царство альпійських рослин. Його цікаві представники: скорзонера пурпурова (Scorzonera purpurea ssp. rosea), жовтець платанолистий (Ranunculus acunitifolius) і тонконіг Ше (Poa chaixi). Зустрічається також медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana) - декоративна, дуже цінна і водночас дуже рідкісна рослина. Шафран весняний (Crocus vernus ssp. vernus) навесні утворює суцільний фіолетовий килим, у якому де-не-де видніються жовто-білі квіти первоцвітів весняного та високого.

Існує цілий ряд карпатських і східнокарпатських ендеміків, що в Українських Карпатах зустрічаються лише в Чорногорі. До них належать туруни, татарська полівка і європейська норка, що також збереглася у Чорногорі . Також характерною для Чорногори є гадюка звичайна. Якщо звернути увагу на представників ссавців, то в першу чергу необхідно згадати ведмедя. Типовим видом птахів у первинних лісах Чорногори є глухар. У Чорногірському масиві він зустрічається ще досить часто, тоді як у більшості територій Українських Карпат він став таким рідкісним, що його занесли до Червоної Книги. У фауни Чорногори представлено також види, типові для всього лісового поясу Карпат. Це такі як благородний олень (Cervus elaphus montanus), дикий кабан (Sus scrofa attila) і зозуля (Capreolus capreolus). Окремо слід згадати також рись.