Карпати (площа 209256 км2, протяжність 1500 км, найвища точка Герлах (2165 м н.р.м.)), після Альп - наймогутніша в Середній Європі й цікава в біогеографічному аспекті гірська система. Українські Карпати (площа 37 тис. км2, найвища вершина Говерла 2061 м н.р.м.), як головна частина Східних Карпат, об'єднують Західні та Південні Карпати. Високопродуктивні широколистяні й шпилькові ліси Карпат мають вагоме значення для підтримання екологічного балансу на європейському вододілі між басейнами Балтійського (р. Сян) та Чорного (річки Дністер, Прут, Уж, Латориця, Тиса) морів.

 

У польодовиковий період, завдяки помірному вологому клімату та родючим буроземним ґрунтам, в Українських Карпатах були сприятливі екологічні умови для формування дубових з дубів звичайного та скельного, букових, а вище в горах, ялицево-букових та смерекових лісів. Закономірності їх висотного поширення найкраще ілюструють природні вегетаційні ступені (пояси). Вони встановлені на підставі рештків природних лісів, індикаторного значення характерних видів трав'яного покриву, архівних матеріалів та старих лісівничих публікацій (Стойко, 1969).

В Українських Карпатах С. М. Стойко (1969) встановив 10, характерних для подібних гір Середньої Європи, вегетаційних ступенів. Вони відмінні на південно-західному мегасхилі, який знаходиться під впливом теплих повітряних течій з Угорщини й Румунії, та на північно-східному мегасхилі, де простежується вплив холодного клімату обширної руської платформи.

Рештки природних листяних і шпилькових лісів та криволісся зеленої вільхи (Alnetum viridis) й гірської сосни (Pinus mugo) збереглися у розташованих вище 5-9 вегетаційних ступенях, в яких антропогенний вплив проявився менше. У 5-му ВС серед клімаксових бучин на кам'янистих розсипищах виявлено реліктові праліси смереки (Piceeta abietis) та дуба скельного (Querceta petraeae), які збереглися з раннього й пізнього голоцену. В аналогічних едафічних умовах в сьомому ВС збереглися з польодовикової доби реліктові праліси сосни звичайної (Pineta sylvestris), а у 8-му ВС - праліси сосни кедрової (Pineta cembrae) та модрини польської (Lariceta polonicae). Згадані острівні локалітети реліктових фітоценозів цікаві для з'ясування історії розвитку рослинності в Карпатах у польодовиковий період і заслуговують на охорону.

 

Вегетаційні ступені (ВС) на різних мегасхилах Українських Карпат (середні висотні межі поширення)

Українські Карпати вирізняються багатою за видовим складом та гетерогенною за походженням флорою й фауною. На їх території відомо понад 2040 видів судинних рослин, що становить 16 відсотків флористичного багатства континенту, яке налічує 12,5 тис. видів. На особливу увагу щодо охорони заслуговують східнокарпатські та панкарпатські ендеми, кількість яких становить 80 видів (Stoyko, Tasenkevich, 1993), а також релікти різних геологічних періодів. До Червоної книги України (2010) занесено понад 230 раритетних видів судинних рослин. Такі види, як медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana Jav.), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich.), тис ягідний (Taxus baccata L.) занесені до Червоного списку Європи. Такий же багатий видовий склад фауни. У Червоному списку континенту ескулапів полоз (Elaphe longissima L.), зубр (Bison bonasus L.), бурий ведмідь (Ursus arctos L.), рись (Felis lynx L.), кіт лісовий (Felis silvestris L.) та ін. Отже, гірська система має вагоме значення для збереження біологічного й екосистемного різноманіття в Середній Європі (Breymeyer, Bural, Stoyko, ets 1999).

 


Найкращі умови для збереження популяцій раритетних видів та фітоценозів є в заповідних територіях, які розташовані в різних вегетаційних ступенях. Природні лісові екосистеми в цих ступенях мають еталонне значення для ренатуралізації трансформованих фітоценозів, а також для ведення лісового господарства на природних засадах.

джерело матеріалу: "Сторіччя створення пралісових резерватів в Українських Карпатах", С. Стойко, В. Копач
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 червня 2013 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):