З географічних нарисів багато відомо про безмежні льодовикові простори Арктики і Антарктиди. Відомо також, що на європейському континенті льодовики збереглися зараз тільки у високогір'ї Кавказу, Альп та Скандінавії.

Розглядаючи у теплі погожі дні з вершин Говерли, Петроса, Близниці чи Попа Івана Чорногірського зелену панораму карпатського високогір'я, не хочеться вірити, що воно також було колись сковане вічними снігами, холодний подих яких мав істотний вплив на розвиток живої природи не тільки Карпат, а й далеких суміжних територій. Про це переконливо свідчать нагромаджені вченими численні факти з геологічного минулого Карпат. Сліди давніх зледенінь у вигляді цирків, карів, льодовикових озер, моренових відкладів добре збереглися у Чорногорі, на Свидовецькому хребті та інших районах. У час найбільшого зледеніння віддаль між північним та гірсько-карпатським льодовиками була невеликою — в межах 60—70 кілометрів.

На високогір'ї, зокрема, у льодовикових карах і цирках, до наших днів дожило чимало свідків льодовикової доби. Вічнозелену дріаду восьмипелюсткову (Dryas octopetala) можна побачити на північних схилах Близниці у Свидовецьких горах, ліннею північну (Linnaea borealis) — у заростях гірської сосни на полонині Пожижевській, ситник каштановий (Iuncus castaneus) — біля Несамовитого озера та у високогірних торфовищах, наскельницю лежачу (Loiseleuria procumbens) — на вершині Туркул та Попа Івана Чорногірського, вербу трав'яну та лапландську (Salix herbacea, S. Iaplandica) — у багатьох районах Чорногори. Ці рослини є характерними також для шпилькових лісів півночі та арктичної тундри. Тому вони об'єднані ботаніками у своєрідні групи бореальних та аркто-альпійських рослин. Арктичні рослини гірської тундри є реліктовими. Вони мають винятково важливе ботаніко-історичне значення і тому старанно охороняються.

Розглянемо коротко, як же розвивалася рослинність Карпат у післяльодовиковий період. Остання сторінка геологічної історії Землі пов'язана з голоценом, що триває ось уже більше десяти тисяч років. На підставі однотипності змін клімату — від холодного континентального до більш м'якого, теплого й вологого атлантичного — голоцен поділяють на три віки: ранній, середній та пізній. Кожен з них характеризується специфічними кліматичними умовами, що мали неабиякий вплив на розвиток рослинності.

Ознайомимося з новішою, післяльодовиковою історією карпатських лісів на підставі старанних досліджень палеоботаніків. Ці дослідження ґрунтуються, насамперед, на вивченні зовнішньої будови пилку різних рослин, який в анаеробних, тобто без кисневих умовах, консервується й може зберігатися протягом тисячоліть. Крім того, беруться до уваги й рештки рослин — їхні гілки, шишки тощо, а також вугілля зі старих стоянок людини. Про що ж говорять знахідки?

У ранньому голоцені, що тривав близько двох-трьох тисяч років, у Карпатах був холодний континентальний клімат, подібний до теперішнього в Західному Сибіру. Ліси істотно відрізнялися від сучасних. Головними породами в горах були сосна гірська, сосна звичайна та кедрова. Остання сягала верхньої межі лісу, яка тоді проходила набагато нижче, ніж тепер. Отже, пояс альпійський був значно ширшим.

На холодних північно-східних мегасхилах кедрові та соснові ліси займали більшу площу і залишались там довше, ніж на теплих південно-західних мегасхилах Закарпаття.

До складу згаданих лісів входили також модрина, береза бородавчаста й пухнаста. Вони світлолюбиві й тому чудово росли в умовах ясної безхмарної погоди континентального клімату. І зараз модрина та береза добре почувають себе у високогір'ї Альп та Високих Татр, де, хоч і холодніше, проте більше сонячних днів, ніж у наших Карпатах. Тому вони доходять там до верхньої межі лісу.

У міру поступового потепління та зволоження клімату, а отже, збільшення хмарності, виникають сприятливі умови для росту тіневитривалої смереки. Сосна звичайна, кедр, береза й модрина змогли утриматись перед експансією смереки тільки на кам'яних брилах та торфовищах Горганів і Чорногори, а гірська сосна — в суворому кліматі субальпійського та альпійського поясів.

Найбільші реліктові осередки сосни звичайної можна побачити зараз па горі Клева в Горганах — біля селища Голятин Міжгірського району; в мальовничій долині Пруту — в околицях Яремче, Кремінців; в урочищі Бредулець — в басейні Бистриці Надвірнянської; в урочищах Сокіл і Турова — в басейні річки Ломниці. Поодинокі її екземпляри збереглися па скелях Довбуша — в улюбленому місці багатьох туристів, біля селища Бубнища та в інших місцях. У трав'яному покриві бідних соснових борів ростуть чорниця, брусниця, верес звичайний, а в перезволожених місцях, на торфовищах — водянка чорна, багно звичайне, журавлина дрібноплідна, комахоїдна рослина — росичка круглолиста та інші представники бореальної флори, що є характерними для північних лісів. В аналогічних умовах зберігся й кедр із періоду раннього голоцену. Він росте у важкодоступних місцях Горган — на кам'янистих схилах гір Попадя, Яйце, Талпіш, Талпіширка, Довбушанка та інших.

Модрина польська відома тільки в урочищі Кедрин — в околицях Усть-Чорної на Закарпатті та біля руїн Манявського скиту, недалеко від села Манява Богородчанського району Івано-Франківської області. Можливо, що біля Маняви модрина була насаджена.

З огляду на важливе наукове значення осередків згаданих реліктових деревних порід вони охороняються як лісові резервати. Всі ці ділянки розташовані серед мальовничих скель.

У середньому голоцені клімат стає теплішим і м'якшим. З Центральної і Південної Європи в наші ліси проникають представники теплолюбивих порід. Першими мігрують в'яз шорсткий, або гірський, ліщина, липа широколиста й серцелиста, вільха клейка, а пізніше — представники роду дуба, ясена, клена, тополі.

Якими шляхами пробиралися в Карпати ці деревні породи? Північно-східними схилами поступово оволодівали рослини Подільського та Бессарабського осередків, а на Закарпаття вони проникали з теплого передгір'я Румунських Карпат. Тому на Закарпатті і зараз відомі такі теплолюбиві деревні й чагарникові породи, як липа повстиста, бирючина звичайна, клен татарський, дуб багатоплідний, на Прикарпатті їх немає.

На південних вапнякових схилах зростав ялівець козачий. Це рослина сухого лісостепового клімату. В Європі межа його поширення зараз проходить від Піренеїв до Альп, а далі — через південні Карпати, Крим, до Кавказу. В Угольському буковому заповіднику на Закарпатті цей вид хвойних зберігся із часів середнього голоцену (близько шести тисяч років тому). Разом з ялівцем росте чимало інших реліктів, зокрема в'язіль широколистий, листовик сколопендровий, тис ягідний.

У часи середнього голоцену, коли клімат Карпат був подібний до теперішнього клімату Криму, на їх південно-західних мегасхилах були поширені дубові ліси. Вони піднімалися набагато вище, ніж зараз, і відзначалися багатшим дендрологічним складом.

У передгір'ї Закарпаття, на відрогах вулканічного Вигорлат-Гутинського хребта, траплялися навіть осередки лісостепової та степової флори з білосніжним Ковелем, типчаком борозенчастим, осокою низькою. На схилах Чорної гори, біля Виноградова, вони збереглися до наших часів. Чорна гора — найцікавіший резерват лісостепової флори у Карпатах.

Після теплого періоду середнього голоцену, десь близько 2,5—3 тисяч років тому, клімат поступово стає холоднішим і вологішим, що сприяло поширенню спочатку ялиці, а потім бука. Ці деревні породи почали витісняти дуб, липу, граб і частково смереку. Між висотним поясом дубових і смерекових лісів поступово вклинюється пояс бучин. М'який клімат Закарпаття виявився оптимальним для букових лісів, які мають тут зональний характер поширення. Для ялиці білої кращими є холодніші північно-східні схили Прикарпаття, зокрема Бескидів. Смерека що панувала в Карпатах у кінці раннього й ще на початку середнього голоцену, поступово займає своє нинішнє місце в гірських районах Горганів, Чорногори та Чивчин. Тут, у холодному кліматі, вона вже не має конкурентів, тому утворює чисті ліси. А вище неї гірські схили заселяє сланка сосна-жереп, зелена вільха, сибірський ялівець. Післяльодовикові зміни в рослинному покриві вплинули й на його подальший розвиток. Дубові й букові ліси теплішого Закарпаття за своїм складом відрізняються від лісових масивів прохолодного Прикарпаття, де оптимальні умови для свого розвитку знайшли тіневитривалі ялиця й смерека. Світлолюбиві породи — сосна, кедр, модрина — зі зміною клімату від континентального до вологого, атлантичного покинули наші ліси і збереглись тільки як історичні релікти у важкодоступних суворих за умовами місцях Карпат.

Не витримало конкуренції й чимало теплолюбивих рослин: сосна чорна, ліщина ведмежа, дуб пухнастий, вічнозелений рускус та інші. Вони або зникли, або мігрували на південь. Дуб пухнастий та рускус ростуть ще у теплих районах сусідньої Словаччини.

Такий складний шлях розвитку пройшла рослинність Карпат протягом післяльодовикової доби. Цей розвиток триває. Починаючи з голоцену на арені карпатської природи з'являється нова могутня сила — діяльність людини, яка стала активно впливати на життя гірських ландшафтів.

джерело матеріалу: Карпати очима допитливих | Стойко С. М., Єрмоленко Ю. А.; в-во Каменяр, Львів - 1976, 96 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 листопада 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):