Фото використано з книжки Генсірук С. А. "Ліси України"
Науково обґрунтована система і правильна організація ведення лісового господарства враховують зональні особливості, зумовлені різними природними й економічними чинниками окремих природних зон. Це дає змогу здійснювати всі лісогосподарські заходи диференційовано. Правильна організація ведення лісового господарства можлива лише на основі комплексного лісогосподарського районування й регіональних систем господарства.

Глибоке вивчення законів природи і умов природного середовища, які визначають поширення лісів, їх ріст і розвиток, сприятиме такій організації лісового господарства, при якій якнайповніше і найефективніше використовуватимуться продуктивні сили природи.

Наукові основи зонального ведення лісового господарства полягають у збереженні закономірностей розміщення й відновлення головних лісоутворювальний порід і лісових формацій, приведенні продуктивності лісостанів у відповідність із потенційними можливостями лісорослинних умов, створенні оптимальної вікової структури, і будови насаджень залежно від їх призначення тощо. К. Б. Лосицький (1971) відзначає, що закономірності, пов'язані з поширенням, ростом, будовою, розвитком лісу і лісовідновними процесами в ньому, зумовлюються ступенем відповідності географічного середовища біоекологічним особливостям деревних порід.

При диференціації за зонами способів головної рубки лісу й обґрунтуванні її елементів залежно від географічного середовища й типів лісу мають бути вивчені площі лісосік, їх ширина, строки примикання, напрямок рубки і лісосіки. Враховуючи позитивний вплив лісу на амплітуду коливань температур у бік її зменшення, слід уникати великої ширини лісосік, особливо при розрахунку на відновлення головних порід.

При науково обґрунтованій системі ведення лісового господарства способи рубок встановлюються з огляду на те, як ці рубки й різні заходи організації лісосічних робіт можуть позначитися на водоохоронно-захисних властивостях лісів, особливо в гірських районах. Дослідження А. В. Побединського (1971) переконують, що в гірських районах водорегулювальна роль лісу ефективно проявляється весною. Весняний стік з лісових водозборів у 2-3 рази триваліший, ніж на суцільних лісосіках.

Велика площа суцільних лісосік на водозборі будь-якої річки призводить до раптового збільшення паводків і пересихання річки в літній період. Посилення поверхневого весняного стоку під впливом суцільних рубок супроводжується ерозійними процесами. А. В. Побединський зауважує, що в період танення снігу навіть на 3-річних суцільних лісосіках, що частково заросли трав'янистою рослинністю, винесення твердих частинок ґрунту втричі більше, ніж на лісових ділянках. Розвиток ерозійних процесів призводить до зниження родючості ґрунтів, погіршення росту деревних порід. На ділянках, де верхній шар ґрунту змитий, приріст деревних порід зменшується у 1,5—2 рази.

У літній період стокорегулювальна роль лісу виражена дещо менше. Лісові ґрунти, як правило, мають високу інфільтраційну властивість, тому на покритих лісом водозборах у літній період поверхневий стік не спостерігається, а внутрішньоґрунтовий - незначний (А. В. Побединський, 1971). Зовсім інша картина на тих водозборах, де проведені суцільні рубки. Водорегулювальна роль суцільних лісосік із зимовими й літніми заготівлями проявляється по-різному. На свіжих зрубах, де заготівлі провадились зимою, а також на ділянках із літніми заготівлями, але не змінених трелюванням, навіть при значних зливних опадах, незважаючи на погіршення інфільтраційних властивостей ґрунту, поверхневий (і внутрішньоґрунтовий) стік, як правило, незначний. Виняток становлять лісосіки, на яких під час літніх заготівель ґрунт пошкоджений трелюванням, а також старі, не поновлені лісосіки. На таких ділянках водно-фізичні властивості відновлюються повільно, і поверхневий стік досягає значних величин. На магістральних і пасічних волоках коефіцієнт поверхневого сумарного стоку дорівнює 0,58-0,8, тоді як під наметом лісу - лише 0,005, тобто в сотні разів менше. А. В. Побединський підкреслює, що збережений під час рубок підріст не тільки сприяє поновленню зрубів головною породою, а й забезпечує відновлення стокорегулювальної функції лісів.

За даними М. Е. Муратова (1969), при розміщенні лісосік уздовж схилів різко зростає протяжність волоків і посилюється поверхневий стік. При розміщенні лісосік довгою стороною по горизонталі коефіцієнт поверхневого стоку втричі менший. Слід зазначити, що трелювальні волоки в гірських умовах сприяють виникненню ерозійних процесів. Для нейтралізації цих негативних явищ потрібно на волоках складати пору-бкові залишки, які зменшують сумарний коефіцієнт поверхневого стоку.

При відведенні лісосік слід виділяти лісостани, особливо цінні своїми водоохоронно-захисними функціями. У таких насадженнях необхідно проводити лише поступові й вибіркові рубки. Треба також виділяти узлісся на межі з безлісними просторами та лісові масиви з розвиненим гірським карстом. Тут поверхневий і частина внутрішньоґрунтового стоку поглинаються карстовими вирвами. При тракторному трелюванні (особливо у безсніжний період) карстові вирвами замулюються, внаслідок чого вода стікає по поверхні ґрунту, що призводить до зміни гідрологічного режиму рік. У період танення снігу й липневих опадів витрати води в ріках різко зростають, а в інші періоди значно зменшуються. Для збереження водоохоронно-захисних функцій лісу необхідно при відведенні лісосік під рубку залишати захисні ділянки лісу біля карстових воронок і забороняти там прокладання трелювальних волоків і доріг.

Численними дослідженнями встановлено, що застосування вибіркових і поступових рубок запобігає різкій зміні водно-фізичних властивостей ґрунтів. За даними В. М. Данилик (1969), при вибіркових і поступових рубках коефіцієнти поверхневого і внутрішньоґрунтового стоку майже не відрізняються від таких самих коефіцієнтів на ділянках, не займаних рубками.

При проведенні рубок головного користування та рубок догляду за лісом необхідно виходити із принципу зональності, типологічних особливостей і призначення насаджень. К. Б. Лосицький (1971) відзначає, що географічне середовище впливає на співвідношення між деревними породами, на їх стійкість, ріст і формування лісостанів. З огляду на це, слід встановлювати оптимальні співвідношення деревних порід у насадженні і ступінь їх зрідження диференційовано, відповідно до природних зон. Диференціація рубок догляду в окремій природній зоні має визначатись умовами місцезростання, біоекологією деревних порід і лісостанів. Рубки догляду й головні рубки потрібно розглядати як єдиний процес вирощування й використання насаджень, оскільки режим рубок догляду впливає на строки і способи головного користування.

Вплив географічного середовища на лісовідновний процес позначається на плодоносінні та розмірі врожаю насіння. Там, де головна порода поновлюється задовільно природним шляхом, слід широко використовувати відповідні способи рубок і заходи сприяння природному поновленню. Так, у гірських умовах Карпат, у смеречниках і бучинах, лісовідновні процеси відбуваються успішно, і при відновних способах рубок значну частину їх можна поновити природним шляхом (раціональна організація рубок і дотримання лісівничих вимог щодо збереження підросту головних порід). При створенні лісових культур, насіння й садивний матеріал мають відповідати типам екології й клімату певної природної зони. Велику увагу при цьому слід приділити елітному насінництву та селекції. Обробіток ґрунту, способи і технологію створення лісових культур, раціональне змішування деревних порід і густоту садіння необхідно проводити відповідно до типів лісу.

Порайонної диференціації вимагають також способи меліорації, вік рубок лісу, методи й технологія боротьби з лісовими пожежами, побічне користування, захист лісу тощо. Диференціація лісогосподарських заходів за умовами географічного середовища не виключає, а зумовлює необхідність диференціації заходів за типами лісу.

Система лісогосподарських заходів передбачає також інтенсифікацію лісового господарства й переведення його на екологічну спрямованість, впровадження водозбірного принципу господарювання в гірських умовах з урахуванням лісистості й розміщення лісів, а також впровадження системи заходів щодо оптимізації вікової, просторової, породної та екотипічної структури лісостанів на всіх етапах використання й відтворення лісів. Система, що враховує зональні, природні й економічні умови, можливі зміни умов лісового середовища під впливом антропогенних чинників і урбанізації, сприятиме повнішому й ефективнішому використанню землі лісового фонду, підвищенню продуктивності лісів, поліпшенню їх складу, збільшенню обсягів лісокористування при одночасному збереженні й посиленні водоохоронно-захисних та інших корисних властивостей лісу. Рівень ведення лісового господарства визначається своєчасним і якісним проведенням основних лісогосподарських заходів - рубок головного користування й догляду за лісом, створення лісових культур та ін.

джерело матеріалу: Генсірук С. А. | Ліси України / Наук. тов. ім. Шевченка, УкрДЛТУ. - Львів, 2002. - 495 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 13 серпня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):