Ропухи та жаби – це тварини, яких надзвичайно часто використовують у лабораторних дослідженнях. Голосовий апарат їх добре вивчений. Повітряні мішки амфібій роздуваються, коли тварина подає голос. Вони виконують функцію резонаторів. Питання про слух у амфібій викликало свого часу чимало дискусій. Деякі науковці вважали, що вони глухі і не здатні чути звуки, які самі ж створюють. Однак, дослідження нейрофізіологів повністю заперечили це твердження. Отже, амфібії мають слух, хоча значно гірший ніж у риб чи наземних ссавців.

Структура звукового сигналу у земноводних значно складніша, ніж у співаючих комах: може змінюватися не лише частота, але й тембр, тривалість індивідуальних позивних і кількість повторів.

Призивний спів самців має цілий ряд функцій. Спів самця (самки і самці збираються разом під час розмноження) допомагає самкам розпізнати самця свого виду, адже у період розмноження в околицях однієї водойми збирається зазвичай декілька видів. Деякі самки відкликаються на спів самця своєю піснею. Частіше всього самець створює з допомогою свого голосового апарату призивний крик, спрямований для самки, який вливається в загальний хор. Неоднорідний по тональності і тривалості звучання спів у кожного виду. Його чути на значні відстані. Деякі деревні жаби реалізують звукову активність з гілок кущів, чи дерев. Інші – з поверхні землі, з нір, або сидячи під водою.

Призивний крик спрямований виключно до самок, але у деяких видів амфібій, як і у птахів, він попереджує про те, що територія зайнята. Цікавими у цьому плані були дослідження Джеймсона, які стосувалися техаської жаби Syrrhophus marnocki. Ці амфібії ніколи не наближаються одна до одної ближче, ніж на два-три метри. Зазвичай щільність популяції не перевищує 8-9 особин на 4000 м².

Амфібія, схоплена ворогом, подає сигнал тривоги. Цей сигнал реалізується із відкритим ротом. Звуковий сигнал доходить до інших амфібій. У випадку, коли вони чують подібний сигнал, ритм їх дихання змінюється. Амфібія, яка має найбільш сильний голос (в цьому плані існують значні індивідуальні відмінності), не є „вожаком” і тим більше не відіграє провідної ролі, адже у амфібій немає чітко вираженої ієрархії. Проте, вони часто „співають” у дуетах чи тріо. Це неодноразово спостерігали Гуен та Блер для різних видів амфібій. Наприклад, деревна жаба Hyla crucifer видає перший крик, який звучить на певній ноті визначену кількість раз. Замовкнувши на деякий період і не отримавши відповіді, тварина видає звук на інших частотах, що є своєрідним поштовхом і стимулом для звукової активності іншої амфібії. Тепер двоє деякий час співають разом, при цьому кожен почергово видає вій індивідуальний звук. Після цього можливе приєднання ще однієї тварини до існуючого дуету.

Для відкладання ікри амфібії відправляються завжди у одне і те ж болото, здійснюючи при цьому довготривалі переходи. Якщо їх перенести до іншого ставка, то вони миттєво покидають цю територію і повертаються у місце, де їх упіймали. Андерсен описав такий випадок. Значна кількість деревних жаб Microphyla збиралися у ставку діаметром 20 м. у весняний період. Коли ставок засипали ґрунтом, а кущі довкола вирубали, в червні, після того як пройшов сильний дощ, дослідник помітив десятка три деревних жаб на місці де раніше був ставок, хоча жодних ознак, за якими можна було б розпізнати місце не залишилось.

Отже, жаби безпомилково знаходять місця, де була водойма, навіть якщо вона осушена, а місцевість значно змінена.

Випускаючи амфібій на рівній відстані від двох ставів, Булане переконався, що вони вибирають тільки один, саме той, де завжди відбуваються їхні щорічні збори. Щоб потрапити туди, вони долають різноманітні перешкоди, в тому числі і круті підйоми та спуски.

Саваж висунув теорію, згідно якої кожен ставок має свій специфічний запах, запам’ятовуючи який амфібії заходять шлях до нього у визначений період. Це експериментально підтвердилося на прикладі трав’яної жаби – Rana temporaria, яких вивчав Саваж. Але, ця теорія не може бути застосована відносно деревних жаб, які знаходять місце, де був ставок, навіть якщо його засипали, а територія довкола зазнала значних змін.

джерело матеріалу: 1. Герань И. Удивительные животные. – М.: Мир, 1985. – С. 11-12; 2. Кучеренко М. Є., Балан П. Г. та ін. Біологія. – К.: Либідь, 1995. – С. 113-115; 3. Наумов С. П. Зоология позвоночных. – М.: Просвещение, 1973. – С. 120-152; 4. Сележинський Г. В. Тварини-будівельники. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 34-35; 5. Слюсарєв А. О., Самсонов О. В. та ін. Біологія. – К.: Вища школа, 1995. – С. 413-420; 6. Фишель В. Думают ли животные. – М.: Мир, 1973. – С. 213-218;
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 2 жовтня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):