В усній словесності лемків, як і у фольклорі українців взагалі та інших народів, є всі три основні категорії, за якими з часів "Поетики" Арістотеля (IV ст. до нашої ери) класифікується словесна творчість, — епіка, лірика, драма. Однак, якщо в писемній літературі ці роди виступають у більш окресленій, диференційованій формі, оскільки їх ознаки здавен регламентувалися, нормувалися обов'язковими для авторів правилами і приписами, то в усній словесності, вони виступають здебільшого в змішаному синкретичному вигляді. Оповідь про щось чи когось (епіка), наприклад, у народній казці, часто поєднана з виразом суб'єктивних почуттів, думок, настроїв героїв, а то й нерідко самого оповідача (себто з лірикою), а також з показом самої дії і діалогічною формою (драматикою). Поширеним є таке поєднання в піснях. Хоча маємо в народній творчості і чимало зразків, коли той чи інший рід є визначальним: лірична пісня, усне оповідання, ігрова сценка, вертепна драма.

В самому середовищі носіїв фольклору їх словесно-творчий репертуар ділиться на такі основні категорії: пісні (співанки ) — співано-віршові, оповіді ("повідачки") — прозові й ігрові — драматичні твори. Ідучи за цим власне народним видовим поділом, зупинимося на жанровому рівні класифікації кожного з цих видів.

 

ПІСЕННИЙ ФОЛЬКЛОР

Він поділяється на два масиви: пісні, що за своїм походженням і функціональністю поєднані з обрядами, трудовими й звичаєвими традиціями — обрядові; і такі, що не мають обрядового чи якогось оказіонально-часового прикріплення — необрядові. У лемків ці обидві макрогрупи виразно окреслюються і є особливо значимими в загальнонаціональному фонді української фольклорної пісенності. Це переконливо засвідчують згадані збірники лемківських пісень і численні інші публікації та архівні матеріали. За підрахунками наявних публікацій лише записів з північної Лемківщини вказується цифра біля шести тисяч пісень.

Обрядові пісні. В свою чергу вони діляться на календарно- обрядові і родинно-обрядові, які прийнято групувати стосовно до функціональної пов'язаності з відповідними обрядами календарного і родинного комплексів.

Календарно-обрядові. У традиційному репертуарі лемків це головно цикли пісень, приурочених до різдвяно-новорічних свят — колядки і щедрівки, до приходу весни — веснянки, гаївки, зеніту весни і переходу її в літо — русальні, літнього сонцестояння — собіткові, до пори жнив — жнивні.

Колядки і щедрівки. Відомі їх найраніші записи з Лемківщини належать І.Бірецькому (30 - початок 40-х pp. XIX ст.). Це винятково цінна збірка (43 тексти) народних колядок і щедрівок з добре збереженими в їх змісті і формі багатьма давніми передхристиянськими характерними рисами цього жанру. Наукової вартості додають їй предметні примітки збирача, географічні паспортизаційні дані та хронологічна окресленість записів. Майже всі вони ввійшли до збірника Я.Головацького "Народные песни Галицкой І й Угорской Руси" (1878, част.ІІ), але без імені І збирача. Побачила збірка світ під іменем І І.Бірецького (щоправда, дещо здеформованим при переведенні з польського написання — І.Бєжецький) уже в наш час.

Зі середини XIX ст. походять і фіксації світських народних колядок з південної Лемківщини. Але в наступні десятиліття їх стає дедалі менше в записах збирачів фольклору лемків. Народні колядки і щедрівки витісняються приуроченими до Різдвяних ; свят церковними піснями, також названими колядками (колядами). Традиційне колядування в Різдвяні свята виконувалося І групами хлопців чи старших чоловіків, які зі І звіздою ("звіздарі") або без неї ("колядники") обходили кожну хату в селі, в новіші І часи — поповнилося ходінням з вертепом І ("шопкою"), що поєднує спів колядок ЗІ розігруванням пов'язаних з різдвяною | темою сценок. Вважається, що Вифлеємська гра (шопка, пастирство, яслички, бетлеєм) з'явилася в лемків під впливом аналогічних форм різдвяної обрядовості поляків і словаків. Але на місцевому лемківському ґрунті вона трансформувалася досить оригінально і має багато спільного з галицьким та східноукраїнським вертепом. І, взагалі, сам характер звичаю колядування, репертуар народних колядок і щедрівок у лемків переконливо показують їх органічну спільність з традиційними аналогами духовної культури як суміжних місцевостей Галичини, так і інших регіонів України.

Лемківське щедрування напередодні Водохреща (Богоявлення, Йордану) і здебільшого релігійний характер його репертуару — також типологічно і текстуально однорідне з такою ж традицією у бойків, покутян, гуцулів та інших українських етнографічних груп.

Лемківські колядки і щедрівки кількісно і якісно — одна з дуже істотних і найкращих щодо збереження реліктових ознак частин зафіксованого фонду цього давнього жанру української обрядової народної поезії.

Веснянки. Це передусім характерні для Галичини гаївки — пісні з іграми і хороводами, які в своєму змісті, семантиці образів і в формах виконання зберегли риси давнього обрядового співу і ритуально-магічної функціональної спрямованості до приходу весни. їх побутування більшою мірою зафіксоване на південній Лемківщині ("гикання", "качки", "гоядюндя"), і в меншій — у галицькій її частині. Але й стосовно останньої фольклористичні записи, особливо новішого часу (О.Гижі, В.Хомика), спростовують колишнє твердження О.Торонського, що в лемків відсутні ігри типу гаївок. Як і здебільшого в інших місцевостях Галичини, гаївки виконувались під час Великодніх свят і їх основними виконавцями були дівчата. Спільність з загальною гаївковою традицією простежується і в самих пісенних текстах ("Кривий танень", твори з мотивами аграрної і любовної магії — "До саду, дівчата, до саду, сіяти розсаду, розсаду", "Сіяла-м коноплі за садом", "Де ти їдеш, Янчику, Янчику" та ін.).

На Лемківщині зафіксовані рідкісні залишки давнього весняного колядування. Про пісні, подібні до колядок, які виконуються на Великдень і називаються "райцованя", вперше повідомив І.Бірецький у листі до Я. Головацького з 31 січня 1840 р.29 Це цінне свідчення побутування серед лемків пісень, пов'язаних з великодніми обрядовими обходами, такого ж типу, як "волочобні" у білорусів і "риндзівки" на Яворівщині (Львівщина), які подав В.Гнатюк у своєму збірнику "Гаївки" (1909). Мало свій обрядово-пісенний репертуар ішироко відзначуване у лемків, як і в бойків та поліщуків, свято зрілої весни — русалі. в християнський час приурочено до Трійці — Зелених свят. Крім пісень, якими супроводилися дівочі хороводи на честь русалі ("Ой ля-ля-ля, ля-ля-ля, прийшла, дівки, Русаля"), сюди ж відносяться і т. зв. "иаринніпісні", зі співом яких обходили поля на Зелені свята. їх знову-таки уперше записав І.Бірецький. На основі його інформації і записів Я.Головацький сповіщав у листі до О.Бодянського 1843 p.: "Цариннії пісні, обходові, коли поле обходиться. Красні пісні, досі жодному собирателеві не- знакомі — є їх у мене 10".

Всі ці десять пісень Головацький подав у збірнику "Народные песни Галицкой й Угорской Руси" характеризуючи їх так: "Після гаївок наступають царинні або русальні пісні, які збереглися тільки в лемків, тобто карпатських жителів західно-руської частини Галичини. їх також співають хором при обході поля (царини) на Тройцю чи Зелені свята, які лемки і закарпатські русини називають русаллями, русальною неділею". Як і в попередніх випадках, не згадав імені записувача й автора інформації про царинні лісні. Не згадується воно і при пізніших передруках цього циклу пісень, в тому числі і сучасних.

Собіткові пісні — того ж типу, що загальноукраїнські купальські.

їх виконання було приурочене до відзначення свята Івана Купала, яке на Лемківщині від польського і словацького впливів звалося "собітка", або "св. Яном". Лемківщина — один з регіонів західноукраїнського краю, де купальські пісні збереглися найкраще. В своєму змісті, характері виконання донесли лемківські собіткові і притаманну для загальноукраїнського традиційного репертуару купальських пісень пов'язаність з обрядовою поведінкою, іграми біля купальського вогню — собітки, віруваннями. Головні їх мотиви: возвеличення свята і його символу — палаючої собітки ("Ой на Яна, на Янонька горіла нам собітонька"), віра в чудодійну силу іванівського зілля ("Яне, Яне, святий Яне, освяти нам наше зілля"), тема кохання з залицяннями, перекорами, жартами ("Хусточку вишивала, Ясюневі дарувала").

Жнивні. Відзначаючи співучість лемків, О.Торонський вказував, що навіть при важкій праці на жниві жінки співають: "Дійсно дивним є, як вони, цілий день жнучи, похилені до землі, можуть співати... Спів жниць прехороше виглядає, коли вони жнуть при місяці". Про репертуар цього співу не маємо докладніших відомостей, він, очевидно, складався з загальнопоширених пісень. Обрядовий характер мають пісні, якими супроводилося відзначення закінчення жнив — "обжинки" ("дожинки").

Лемківським обжинковим пісням, як і обжинковим звичаям та обрядам в цілому, притаманні поширені і в інших місцевостях України головні прикмети цієї традиції: спів до обжинкового вінка, з яким "женчики" поверталися з поля, возвеличення врожайної ниви ("Хвала тобі, нивонько, за той красний вінонько"), багатого господаря, який лічить "копойки" і дякує Богові, що його "житко в стозе", щедро пригощає натомлених цілоденною працею жниць.

Найраніші відомі записи жниварських пісень з Лемківщини належать І.БІрецькому (30 — поч.40-х pp. XIX ст.). Вперше вони надруковані у другій книзі збірника пісень Я.Головацького (С. 531-533 —№ 1-9).

З календарно-обрядового комплексу народної поезії лемків згадаємо ті віршовані приказування (примовляння), якими супроводилися дівочі ворожіння: напередодні Андрія (13 грудня за н.ст.). З жанрово-структурного, змістового і формального погляду вони також виявляють цілковиту спільність з відповідними аналогами андріївського циклу з інших регіонів України:

 

Андрію, Андрію, на твій день льон сію,
Даймі, Боже, знати, з ким то буду брати.

 

Родинно-обрядові пісні. До цього комплексу відносяться пісні, пов'язані з обрядами родинного життя. У традиційному репертуарі лемків це цикли до народження і хрещення дитини, весілля і похорону.

Хрестинні. їх записано небагато, а збирач новітньої доби констатують, що спеціальні І пісні, приурочені до народження дитини і і урочистості її охрещення, вже майже! повністю забулися. Першим їх зафіксував серед лемків І.Бірецький. Його збірочка 22-х хрестинних пісень, датована 1838-м роком та з позначенням місця запису (сіл Кальниця і Радожиці Сяноцької округи),- це винятково цінний фольклористичний документ, що переконливо засвідчує побутування на території України цього І рідкісного жанру народної поезії і спростовує погляд, що начебто хрестинні пісні трапляються лише в місцевостях, суміжних І з Білоруссю, для якої вони є особливої характерним і поширеним явищем. Що це не так, показують також записи з Поділля, Закарпаття та деяких інших місць України. Але фіксації з Лемківщини (І.Бірецького з доповненням О.Гижі та ще деяких збирачів, зокрема гарна рукописна збірочка В.Хомика) — вагоме свідчення їх побутування в Україні.

Вони цінні й тим, що зберегли свій народний характер і типові для цього виду обрядової пісенності змістові мотиви: добрі побажання дитині та її батькам, пошанування хресних батька і матері, бабки-повитухи, приспівки до хрестинної гостини.

Весільні пісні — найбагатший і найкраще збережений та представлений у записах вид родинно-обрядової пісенності лемків. їх, як і в бойків та значної частини галицьких підгір'ян, називають у лемків (північних і південних) "ладканками", а їх спів — "ладканням". Виконавцями весільних обрядових пісень традиційно були жінки - "свахи" ("свашки").

Ладканням супроводилися майже всі складові й ритуальні акти весільного обряду лемків, Особливо ними багаті обряди вінкоплетин, виготовлення і печення короваю (коровайний цикл), благословення молодих, прощання молодої з батьківською оселею. Вони насичені глибоким ліризмом і медитаціями над проблемами майбутнього подружнього життя, його обов'язків і морально- етичних засад, містять сумні і радісні, а нерідко також веселі, жартівливі мотиви. Спів традиційного лемківського весілля включав і пісні, що не мали якогось змістового прикріплення до весільного дійства, його обрядодій. Це здебільшого пісні веселого жартівливо-гумористичного характеру. В міру наближення до новішого часу ця необрядова частина весільного пісенного репертуару постійно зростає, витісняючи давні ладканки. Тепер останні вже звучать рідко навіть у тих лемківських весіллях, у проведенні яких є намагання зберегти традиційну основу.

Похоронні. В основному це традиційні для всієї України голосіння ("йойканя") — дуже давнього походження своєрідні поетичні твори, якими супроводився обряд оплакування померлих. Лемківським голосінням властиві типові для цього жанру риси: нерегулярний віршовий склад, вільна речитативна форма, мотиви вислову жалю за померлим, характеристика його життя з обов'язковим возвеличенням, закликанням померлого повернутися до родини та іншими елементами давніх уявлень про смерть, та взаємини покійника з живими. Як і скрізь в Україні виконавцями голосінь були жінки з родини, рідше — наймані плачки. Починали голосити з моменту смерті і з перервами — впродовж знаходження померлого вдома та під час похорону до могили. Іноді рідні голосили і на поминках та при відвіданні могили померлого.

Подекуди на Лемківщині побутували спеціальні похоронні пісні нецерковного характеру. Це твори пізнішого, здебільшого літературного походження, їх виконував дяк ни гурт людей, які знали цей репертуар. За змістом вони подібні до голосінь (мотиви жалю за померлим, прощання з ним родини, молитви за спасіння і вічний спокій душі тощо), але вони складені здебільшого регулярним віршем.

Обрядові пісні — значна частина традиційної пісенності лемків, але з ходом часу, з вивітрюванням ритуальної функціональності народних обрядів і їх пісенного супроводу ця частина репертуару постійно зменшується. Головне місце належить пісенній традиції без обрядового прикріплення. Тут відбувається і основний поступальний процес фольклорного піснетворення.

 

НЕОБРЯДОВІ ПІСНІ

Згідно з прийнятою у фольклористиці класифікацією вони поділяються за жанрово- тематичним принципом. Відповідні групи представлені у лемківській народній пісенності по-різному, і це одна з характерних її регіонально-етнографічних особливостей на тлі загальноукраїнської піснетворчості.

Історичні пісні. Дослідники констатують слабку розвинутість цього жанру у фольклорі лемків, як і, зрештою, інших етнографічних груп українців Карпат, поліщуків та взагалі жителів периферії української етнічної території, яких у минулому відносно слабо заторкали ті основні історичні події, які надали особливого характеру українській історичній пісні (козаччина, боротьба з татаро-турецькими, польськими і московськими поневолювачами). Одначе як у галицькій, так і в південній Лемківщині зустрічаємо пісні з історичними мотивами і особами: про татаро-турецькі напади, скасування панщини 1848 p., угорську революцію 1848-1849 pp. на чолі з Ламошем Кошутом. Набули поширення пісні (здебільшого у формі балад) про розбійницький рух у Карпатах, справедливих розбійників- месників за народні кривди і несправедливих — грабіжників. Під впливом словацького фольклору в пісенний репертуар лемків увійшли пісні про розбійника Яношіка. Була відома і пісня про Довбуша.

З новітньої верстви історичних пісень певну тематичну групу складають про Першу і Другу світові війни, про громадськополітичні і національно-культурні справи. З розвитком просвітнього руху, діяльністю аматорських хорів і драмгуртків наприкінці XIX — в перші десятиліття XX ст. на Лемківщині поширилось і чимало загальноукраїнських історичних пісень, особливо козацьких.

Баладні пісні. Як і в інших етнографічних районах Українських Карпат, Прикарпаття, а також Волині, Полісся, вони складають у лемківській традиції основну групу епічних (точніше, ліро-епічних) пісень. Таких, в яких розповідається про якісь події, випадки — найчастіше побутового характеру. Саме з Південної Лемківщини, як уже зазначалося, походить відомий запис української баладної пісні "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?" (середина XVI ст.). Пісні-балади ввійшли в рукописні збірники XVIII—XIX ст., а також у різні друковані видання пісенного фольклору з Лемківщини. Вони займають поважне місце, зокрема, в названих збірниках О.Кольберга, Ф.Колесси, О.Гижі. Винятково велику роботу для збору і дослідження баладного репертуару лемків Пряшівщини виконав О.Зілинський. Його збірник (на жаль, досі не виданий) містить біля півтисячі текстів і 255 мелодій, зафіксованих у багатьох селах південної Лемківщини.

Більшість баладних творів, записаних у різний час серед лемків, — це пісні, що відомі і в інших регіонах етнічної території України, в тому числі і в східних та південно-східних: про вбивство сестрою брата з намови коханця, перетворення прокльоном матері сина в явір, невістку в тополю, про дочку, яка пташкою повертається до батьківської хати, вбивство жінки чоловіком, намовленим коханкою, дівчину-дітозгубницю та багато інших. На Лемківщині записано кілька варіантів загальнопоширеної в Україні балади про тройзілля.

 

Пісенний репертуар лемків виявляє і освоєння ними ряду баладних сюжетів західного походження, зокрема від найближчих сусідів — поляків, словаків і чехів: про зведення дівчини паном (старостою), І вбивство дівчини мисливцем, про розбійника Яношіка, жінку розбійника, грішну дівчину в пеклі й ін. Є і баладні пісні, що мають власне лемківське походження. До них належить, зокрема, кілька балад про і емігрантів, заробітчан, жовнірську недолю (дезертирство, смерть вояка) та, напевне, й непоодинокі інші.

Дослідники (Ф.Колесса, О.Зілинський, М.Мушинка) небезпідставно вказують на виняткове значення лемківського ареалу у формуванні фонду української народної балади, в міграційному русі її сюжетів зі Сходу на Захід і навпаки та в процесі її міжетнічних контактів.

Ліричні пісні. Ліризм, себто вираз думок, настроїв, є характерним і для обрядових пісень. Та найбільшого розвитку він набув в необрядовій пісенності, особливо в піснях, в яких переживання, думки настрої людини є на першому плані. У пісенній традиції лемків вони складають кількісно найбільшу групу. Поширена їх народна назва, як і в бойків, гуцулів та покутян,- співанки. Деякі виконавці називають також ліричні пісні "короткими співанками", відрізняючи їх таким чином від "довгих" (балад). Власне лемківська назва - "піснічки", що походить, мабуть, від словацького "резпіска" — пісенька.

Наявні записи ліричних пісень з Лемківщини засвідчують широке охоплення ними різних сторін життя людності цього краю — суспільно-громадського, сімейного і особистого. В них відображені опозиційне ставлення простого народу до кріпосницько-панщизняного ладу, переживання рекрута і вояка, якого на довгі роки відірвали від родини і рідного краю, загнали "між чужії люди", виливаються невеселі думки і переживання наймитів, заробітчан, емігрантів, що шукають і не знаходять кращої долі "в далекій чужині". Та найбільше ліричних пісень про людське, особистісне з широкою гамою притаманних їм мотивів — світлих, веселих, радісних і похмурих, сумних, драматичних, — що відображають інтимні переживання і настрої від перших порухів кохання дівчини і юнака, його щасливого і нещасливого завершення і всього того — доброго і злого, з чим вони стикаються в подружньому житті, в родинному колі. Найчастіше це пісні з домінуючим сумним настроєм, пісні про жіночу недолю.

Як і скрізь в Україні, певну групу пісенної лірики лемків складають колискові пісні, піснізабавлянки, яких співають старші для дітей і пісеньки з репертуару самих дітей.

Жартівливі і гумористично-сатиричні пісні. Вони є майже в усіх жанрово-тематичних групах пісень лемків, за винятком похоронних, і разом становлять значну частину їх традиційного пісенного репертуару. Крізь призму сміхового сприйняття в них відображені явища навколишнього суспільного життя і побуту та гумористично-жартівливе чи заперечно-сатиричне ставлення до них. Духовні і релігійні пісні. Здебільшого ці пісні належали до репертуару мандрівних лірників, а також калік, жебраків, вони співали їх на ярмарках, храмових празниках та при інших більших зібраннях людей. Побожні пісні співали також жінки старшого і середнього віку в час посту і на похоронах. В їх основі лежать біблійні і апокрифічні сюжети, наприклад, про вигнання Адама з раю, ходіння Матері Божої по світу, грішну дівчину, розлуку душі з тілом. Групу таких пісень подав Ф.Колесса у своєму збірнику.

Пісні літературного походження. Значну частину їх складають в галицькій і закарпатській Лемківщині пісні, що прийшли сюди з інших регіонів України, зокрема і з Наддніпрянщини: "Віють вітри, віють буйні".

"Чого ж вода каламутна", "Сонце низенько" І.Котляревського, "Садок вишневий коло хати", "Якби мені черевики" Т. Шевченка, "Дай же, Боже, добрий час" Ю.Добриловського, "Верховино, світку ти наш" М.Устияновича; "Як засядем, браття, коло чари" Ю.Федьковича, "Заграй ми, цигане старий" С. Воробкевича та ін. Але є і чимало пісень, створених місцевими лемківськими авторами: про скасування панщини в 1848 р. — "Прилетіла зазуленька" П.Кузьмяка, "Я русин бил,єсм й буду", "Прийди до нас", "Подувай вітрику, подувай легонько", "Закувала зазуленька ку-ку" О.Духновича, ряд пісень на вірші поета з Пряшівщини О.Павловича ("А пила, пила, чипець стратила", "Мужу милий, мужу добрий", "У багатих дівочок", "Мила моя, премилена") та ін.

Авторські пісні входять у народний репертуар лемків і в наш час. Набули поширення, зокрема, в південних лемків, пісні, складені Ю.Цимборою, Ф.Лазориком: "Ей, гой, тили-тили-тили", "Люблю тебе, рідний краю", "Заспівай мені, дівчино", "Татку, любий татку" й інші.

Обрядові і необрядові пісні складають кількісно найбільшу частину традиційної усної народної словесності лемків. За своєю жанровою структурою вони органічно споріднені і великою мірою спільні з загальноукраїнською народнопісенною традицією.

ФОЛЬКЛОРНА ПРОЗА

Відповідно до прийнятої у фольклористиці класифікації прозову частину усної народної словесності ділять на дві основні групи: казкову і неказкову. Зібрані на Лемківщині матеріали дають підставу ствердити побутування тут обох цих груп фольклорної прози.

 

КАЗКОВА ПРОЗА

Це головним чином народні казки, які в лемків, як і в народному середовищі інших районів України, називаються здебільшого байками — від давньослов'янського "баяти" — розказувати. Зафіксовано також і вживання назв "повідачки", "гадки" та "приповідки", що стосуються не тільки до казок, а й до інших видів оповідної творчості, зокрема легенд і переказів. В такому ж значенні назва "приповідки" вживається і на Гуцульщині. Найкраще досі представлена народноказкова традиція з Південої Лемківщини, особливо завдяки згаданому семитомному збірнику М.Гиряка.

У традиційному репертуарі лемків фіксується наявність усіх основних груп казок: про тварин, фантастично-пригодницьких або чарівних і побутових, чи соціально-побутових.

Казки про тварину записах як з галицької, так і південної Лемківщини складають порівняно невелику групу творів. Майже всі вони виявляють близьку спорідненість з аналогічними сюжетами, що зафіксовані в інших місцевостях України: про вовка і ягня, вовка і лисицю, вовка і чоловіка, бджолу і ведмедя, лисицин суд, журавля і лисичку, коня і осла, козу-дерезу, котика і півника, їжака і лисицю та ін.

Фантастично-пригодницькі, як і казки про тварин, зберегли архаїчні анімістичні і тотемістичні уявлення (вірування в існування душ і духів, в спільне походження і кровну спорідненість людини, роду, племені з певним тотемом — видом тварин, рослин, предметами чи явищами природи), що походять з давнього міфологічного світогляду. В лемківських казках ці вірування мають яскравий вираз у сюжетах про походження казкових героїв від тварин, одруження з тваринами, перетворення людей у звірів, птахів, одухотворення предметів, явищ природи, чарівну силу замовлянь, заклять тощо. У складних ситуаціях героям допомагають чарівні предмети — шабля, що сама рубає, кий- самобий, шапка-невидимка, цілюща і живуча вода та ін.

Побутові казки складають кількісно найбільшу групу, записаних на Лемківщині.

їх сюжети, хоч і містять чудесний елемент, але порівняно з двома попередніми групами тісніше пов'язані з повсякденним господарським, сімейним і громадським життям простої людини, її особистими і суспільними відносинами. Такими є казки про Правду і Кривду, Щастя і Нещастя, багатого і бідного братів, бідного Івана і його кривдників (пана, орендаря, лихого попа, урядовця тощо). Сюжети цих казок часто базуються на морально-етичних і соціальних контрастах.

До казок, особливо побутових, близькі небилиці — оповідання гумористичного змісту, побудовані на зумисному зміщенні причиново-наслідкових зв'язків, каламбурах і різних недоречностях та алогізмах. Вони нерідко включені в сюжети казок і фігурують І як самостійні фольклорні твори. Одним із зразків небилиці у фольклорі лемків є записана В.Гнатюком 1899 р. у с.Кремнах Попрадського округу казка про "глупого" сина свинаря, який своїм небиличним оповіданням перехитрив ("перециганив") царя і одружився з його донькою "принцезною".

 

НЕКАЗКОВА ПРОЗА

Цю частину усної словесності лемків складають головно легенди, перекази, анекдоти й усні оповідання. В народному побутуванні вони об'єднані спільною назвою "приповідки", або "повідачки".

Легенди — народні оповідання, в яких фантастично осмислюються язища навколишньої дійсності й історії. З усіх основних видів легенд (космогонічних, топонімічних, етногонічних, релігійних — апокрифічних, історичних, соціально-утопічних) найпоширенішими серед лемків були релігійні, пов'язані своїми змістом і походженням з християнським віровченням. Сюжети й образи Святого Письма в них трактуються досить вільно і з додатком значної долі народної фантазії, що помітно віддаляє їх від канонізованих версій, себто робить їх апокрифічними — такими, що не визнавалися церквою, поширювалися поза нею.

Це оповіді про створення Богом світу, гір, морів, різних рослин і тварин, людини, діяння Ісуса Христа, його апостолів, святих. Більшість з них відома з записів в інших місцевостях України та поза нею.

З народного традиційного світобачення і світорозуміння вилонилися легенди про сонце, зірки, місяць, небо, космічний простір, природу, її явища (космогонічні), про духів, нечисту силу, чарівниць, відьом, знахарів, хвороби, смерть (міфологічні), походження різних народів, предметів (етногенетичні, культурологічні), походження назв поселень, місцевостей, рік тощо (топонімічні). В найменшій мірі представлені в наявних записах легенди, пов'язані з певними історичними подіями і особами. Лише в окремих з них вловлюється відгомін татаротурецьких нападів, козаччини. Більш виразно виступає, зокрема на Південній Лемківщині, розбійницька (збойницька) тема в легендовій прозі з постаттю популярного її героя Яношіка.

Перекази. Оповідання, що значно менше від легенд позначені фантастикою і більше стосуються реальних історичних подій та осіб, достовірних предметів і явищ навколишньої дійсності, у фольклорі лемків представлені сюжетами з історичного минулого краю (про князя Лаборця — захисника русинів від монголів і угорців, татаро-турецькі напади, шо сягали Карпат, про розбійників-захисників простих людей від панської сваволі та ін.). Найбільше ж поширення набули так звані місцеві перекази — про виникнення конкретних сіл і міст на території Лемківщини, походження їх назв, назв місцевостей, урочищ, полів, гір, рік, озер (топонімічні і гідронімічні), про місцеві пам'ятки природи й історії та культури. Більшість сюжетів таких переказів основана на версіях народної етимології назв (топонімів, гідронімів). Напр., Ю.Тарнович вказує аж три відтопонімічні перекази про походження і назву села Вороблик біля Риманова. Назва лемківського села Велислава (пізніше — Висова) за версією народного переказу виводиться від великої слави про те, як збійник Савка врятував тут дівчину-красуню Оленку від розправи панських посіпак.

Анекдоти. Як і скрізь, ці коротенькі одноепізодні оповідання гумористичного чи сатиричного змісту здавна користувалися серед лемків поширенням і популярністю. Окремі записи їх зразків з території Лемківщини принагідно друкувалися в різних галицьких і закарпатських періодичних виданнях, шкільних читанках, календарях, популярних квижечках. Окремого видання лемківських анекдотів немає. Найбільша їх група вміщена у збірнику В.Гнатюка "Галицько-руські анекдоти" (Етнографічний збірник.— Т. 6.— Львів, 1899) і його праці "Русини Пряшівської єпархії і їх говори" (ЗНТШ,—Львів,—1900.—Т. 35-36). Сміховий пафос анекдотів здебільшого спрямований проти різних явищ соціальної несправедливості, гнобителів і їх прислужників, представників влади, вад побутового і особистого характеру (безгосподарності, глупоти, ледарства, брехні, зарозумілості, розпусти, пияцтва). Часто героями лемківських анекдотів є євреї і цигани. Це один з тих жанрів фольклору, що активно розвивається, оперативно відгукуючись на актуальні реалії новочасного життя.

Усні оповідання. Уже жанровою специфікою — тісною пов'язаністю змісту оповідей з сучасними чи недавніми подіями і явищами життя, з якими оповідач і слухачі мають чи мали можливість безпосередньо стикатися і переживати, зумовлений яскравий регіональний колорит усних оповідань лемків. Вони поки що слабо представлені в записах. Ті поодинокі зразки, що зустрічаються у згадуваних працях О.Кольберга, В.Гнатюка, І.Верхратського та в деяких новочасних публікаціях стосуються здебільшого різних побутових випадків. У новітній верстві усних оповідань головне місце посідають події, які довелося пережити лемкам під час і після Другої світової війни, особливо в зв'язку з трагедією їх насильної депортації з прадідної землі, репресіями і злочинами, якими супроводилася ця акція. Ці оповідання ще чекають своїх пильних збирачів і системного видання.

Прислів'я і приказки. З території Лемківщини походить одна з найдавніших відомих збірок українських прислів'їв і приказок. Йдеться про датовану 1809 роком рукописну збірку прислів'їв, складену учителем з села Прикра в Південній Лемківщині, яку щойно в 1947 р. опублікував І.Панькевич. Упродовж ХІХ-ХХ ст. до останнього часу включно в різних місцевостях Лемківщини записано багато творів цього жанру. Велика їх кількість з Південної Лемківщини увійшла до вказаних збірників С. Недзєльського "З уст народу" (1955), Ю.Цигри і І.Легдана "Народ скаже — як зав'яже" (1964), а також до публікацій В.Хомика.

Переважна більшість прислів'їв і приказок, побутування яких зафіксоване серед лемків, належить до загального фонду українських паремій. Вирізняються лише окремими місцевими вкрапленнями і мовно-діалектним забарвленням: "Мудрий не вшитко повідат, што зна, а глупий не вшитко зна, що повідат", "Горбатого лем гріб випростит", "На чужих жін смотрити будеш, то свойой ся позбудеш". Водночас с й чимало таких, що виникли на місцевому ґрунті: "Обріс лемко бідом, як камін мохом", "На наших горах родит овес і горе". Емігрантські скитання, насильний відрив лемків від рідної землі породили прислів'я, в яких акцентується туга за батьківщиною, її висока вартість в житті і долі людини: "Ліпше на рідні земли сконати, як в чужині панувати", "За морьом бивай, але свого не забувай", "На чужій стороні рад і своїй вороні".

Регіональним колоритом позначені лемківські прислів'я і приказки, пов'язані з господарськими заняттями, сімейним і громадським побутом, традиційними морально-етичними засадами, метеорологічними І прогнозами, звичаями, особистим життям ! людини, її сприйняттям навколишньої дійсності, умов суспільно-політичного життя тощо: "Повар (зори) плитко, засій рідко, зродиться ті дідко", "В доброго ґазди й соломка марно не пропадат", "Знаш діти родити, знай їх і навчити", "Што змолоду здобудеш, то на старість як найдеш", "Кедь ластівка низько літат — буде бурка" (буря), "Пан завинив, а бідного завісили", "Чия фляшка на столі, того правда на селі".

До кожної з цих паремій легко вказати ідентичні й близькі відповідники з інших І регіонів України.

 

Загадки. Як і приказки та прислів'я, загадки належать до найулюбленіших і найрозповсюдженіших серед лемків фольк лорних творів. В побуті їх також називають "гадка", "гаданка". Перші відомі записи загадок з Лемківщиви належать І.Бірецькому. В листі до Я.Головацького з 24 і ЗО березня 1840 р. він вислав 18 загадок з і відгадками, 17 з них були вміщені у книжці "Галицькії приповідки і загадки, зібранії Г.Ількевичем" (Відень, 1841—С. 119-124,- № 44-60) без зазначення імені збирача. З того часу лемківські загадки з'являються І більшими і меншими групами в різних j друках. Найбільші їх добірки містяться у працях І.Верхратського "Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів" і "Про ; говір галицьких лемків" (217 зразків), у | збірнику С. Недзєльського "З уст народу" (263 загадки) та в окремій збірці "Народні загадки українців Східної Словаччини" І (Пряшів, 1985).

Характерна для загадок поетика з алегоричним і метафоричним зображенням співвідношення предметів і явищ навколишньої дійсності з вимогою відгадки — розгадування логіки цього співвідношення має в лемківських загадках здебільшого спільні з творами цього жанру в інших регіонах України семантичні компоненти. Нерідко й за текстом вони спільні. Наприклад, загадки "Стоїть панна в коморі, а коса її надворі" (морква), "Отець лежить у повиттю, а син пішов по світу" (дим), "За горами, за лісами златий хліб ся пече" (сонце) та багато інших зафіксовані в ідентичному чи близькому звучанні з такими ж зразками в різних місцевостях України. Чимало бачимо і творів цього жанру, що виникли на ґрунті умов власне лемківського життя, позначених регіональним колоритом чи запозичених у польських і словацьких сусідів: "Восени родиться, в ярі (навесні) умирає, через зиму своїм тілом землю загріває" (сніг), "Єсть у нас такій кінь, сам з-під себе мече гній" (жорна), "В лісі росло — листок іміло, тепер носит душу і тіло" (колиска).

Замовляння. Цей один з найстаріших жанрів усної народної творчості зберігся серед лемків до наших днів головно у вигляді формул різних побажань, господарських примовок і як один із засобів народної медицини здебільшого в практиці знахарів і шептух чи новочасних цілителів. їх записів із Лемківщини маємо мало. Але й ці, що зафіксовані, позначені архаїчним ще язичницьким походженням з цікавими пізнішими християнськими нашаруваннями. Магічна сила замовлянь спрямована на забезпечення господарських успіхів, особистого і родинного щастя, відвернення лиха і привернення добра, оберігання людей і тварин від захворювань, вигнання хвороб і т.п. (див. добірку замовлянь з Південної Лемківщини в антології М.Мушинки "З глибин віків" — Пряшів, 1967,—С. 34-38).

 

НАРОДНА ДРАМА

У лемківській фольклорній традиції вона представлена головним чином драматизованими елементами народних обрядів та іграми і забавами.

Фактично всі народні обряди календарного і родинного циклів включають більш чи менш розбудований драматичний сценарій з певними дійовими особами, узвичаєними сюжетами, діалогами, монологами. Деякі становлять і структурно досить складне драматичне дійство. Скажімо, святвечірні обряди — напередодні Різдва — на Вілію з актами підготовки і відповідної поведінки членів родини, Святої вечері з примовляннями, діалогами, набором страв і черговістю їх споживання, іграми дітей в соломі на долівці, колядуванням, колядні обходи зі звіздою — "звіздари". Характер багатоактної драми має традиційне весілля. Сюжетні драматичні сценки веселого змісту розігрувалися молоддю під час нічного чування при померлому. Елементи драматики в обрядах мають у своїй основі давній ритуально-магічний смисл, що, згодом вивітрюючись, трансформувався здебільшого в естетично-розважальні форми. Вже на цьому пізнішому позаритуальному підкладі поширився в лемків різдвяний вертеп — "шопка", "вифлиємська гра", "Царі", "яслички", "бетлеєм" — своєрідний вид народного театру з синкретичним поєднанням слова-сценарію, гри дійових осіб, пісні, танцю, музики, образотворчого компонента.

Ігри та забави були складовими народних розваг, головно молоді, у святкові дні і в довгі осінні та зимові вечори — на вечорницях ("вечірках", "вечурках", "прядках"). Такі ігри були, здебільшого, скомпоновані у формі одноепізодних (повторюваних драматичних сценок, іноді навіть з ряджен- ням (переодяганням) і масками. Улюбленою в Південній Лемківщині була, наприклад, традиційна вечорнична "гра на страшки", в якій діяли перебрані в козу, ведмедя, цигана тощо. Поширеними були гри "Каплун", "Циган", "Смерт", "Млин", "Медвід", "Лінива Наця", "Хусточка вишивана", "Пелевниця", "Печене когутя", "Війт і злодій" та ін. Маскарадні гри були складовими молодіжних розваг в Південній Лемківщині "на лущання" — в останню неділю перед Великим постом.

Отже, Лемківщині належить своєрідний внесок і в загальну традицію української народної драми.

Має лемківська традиція свій дитячий фольклор, який складається з колискових пісень, пісень, яких співають самі діти, примовок, лічилок, забавлянок, дитячих казочок та ігор для різних вікових груп.

Майже всі жанри фольклору лемків включають твори з гумористичним і сатиричним змістом, себто такі, в яких реалії особистого і (суспільного життя представлені крізь призму сміху—добродушного, жартівливого і позначеного викривальним спрямуванням, іронією, сатирою, сарказмом. Це головним чином анекдот і побутова казка, оповіданняжарт, гумористичні пісні різних жанрів, значна частина прислів'їв, приказок і загадок, ігор і забав.

Таким чином, навіть з повищого загального огляду переконуємося, що в жанровій структурі усної словесності лемків представлені всі основні складові фольклорної традиції. З цього погляду вона виявляє особливу близькість і спільність з фольклором інших регіонів України, зокрема карпатського і прикарпатського та української фольклорної традиції в цілому.