Одним з найбагатших і найяскравіших надбань багатовікової традиційної духовної культури лемків є їх усна народна творчість — фольклор. У цьому переконається кожний, хто матиме змогу ближче пізнати фольклор лемків у живому побутуванні, ознайомитися з наявними публікаціями його різних жанрів і тематичних груп, рукописними збірками та присвяченими йому дослідженнями.

Виявлені архівні матеріали і рукописи-пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у XVII—XVIII століттях. З південної Лемківщини (з селища Венеція-Луків Бардіївської округи) походить і найраніший відомий запис української пісні — "Пісні про Стефана Воєводу" ("Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш") в середині XVI ст., що був наведений у "Чеській граматиці" (1571) чеського церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571).

Більш регулярне збирання, друкування і дослідження фольклору лемків припадає на ХІХ-ХХ ст.— час становлення і розвитку фольклористики як наукової дисципліни. Одним з перших збирачів зразків народної творчості на Лемківщині був уродженець цього краю Іван Бірецький (1815-1883). Ще в роки навчання у Львівській духовній семінарії він близько зійшовся з членами "Руської трійці" і під їхнім впливом почав у 30-х pp. записувати в рідних сторонах (Сяноцькій окрузі) пісні та інші види народної творчості. Уже в той час, а згодом і під час священичої праці у лемківських селах він поповнював своїми записами збірки фольклорних матеріалів І.Вагилевича і Я.Головацького, які побачили світ значно пізніше. І.Бірецький збирав обрядові, родинно-побутові, розбійницькі, рекрутські, пастуші пісні, коломийки, загадки. Найвагомішою в його доробку є збірка лемківських народних колядок'.

У Бескидах Сяноцької округи у 30-х pp. XIX ст. збирав лемківський фольклор польський літератор Казімеж Туровський (1813-1874). Він опублікував з цих записів цикл розбійницьких ("збойницьких") та окрему збірочку інших пісень.

У 50-х pp. на галицькій Лемківщині збирає етнографічні і фольклорні матеріали український письменник, народознавець і педагог Олексій Торонський (1838-1899). Окремі записи лемківських пісень були надруковані в його нарисі про лемків, яким, фактично, започатковано серйозне істо- рико-етнографічне вивчення цієї гілки українського народу. Чимала добірка лемківських пісень, зібраних О.Торонським, опублікована в збірнику Якова Головацького "Народные песни Галицкой й Угорской Руси" (Москва, 1878).

У цьому виданні вперше побачили світ більшість матеріалів із згадуваних збірок І.Бірецького та інших збирачів лемківського пісенного фольклору, в тому числі і закарпатської — південної частини Лемківшини, зокрема Олександра Духновича (1803— 1865), Олександра Павловича (1819-1900), Анатолія Кралицького (1835-1894) та деяких інших збирачів. Властиво, це видання і було найзначнішою в XIX ст. публікацією різножанрового пісенного матеріалу з Лемківщини.

Пісні з закарпатської Лемківщини вміщені в збірниках "Угрорусские народные песни" (СПб., 1885) Григорія Де-Воллана (1847- 1916), "Русский соловей" (Унгвор, 1890) і "Угрорусски народны спиванкы" (Будапешт, 1901) Михайла Врабеля (1866-1923).

Великий і різноманітний фольклорний матеріал зібрав на терені галицької Лемківщини визначний народознавець Оскар Кольберг (1814-1890) під час польових досліджень тут у 1883-1885 роках. Цей матеріал вміщений у трьох книгах "Sanockie-Krosnienskie", виданих щойно у наш часу повному зібранні творів О.Кольберга. Він цінний особливо тим, що з понад тисячі записів народних пісень більше половини подаються з мелодіями, а також найбільшою на той час збіркою фольклорної прози (більше 120 творів).

Матеріали усної народної словесності записував на галицькій і закарпатській Лемківщині український вчений і письменник Іван Верхратський (1846-1919) під час наукових діалектологічних подорожей наприкінці XIX ст. Значна їх частина опублікована в його працях "Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів" та "Про говір галицьких лемків". Крім записів пісень, вони містять цікаві зразки фольклорної прози, загадки, приказки і прислів'я лемків. Записи І. Верхратського відзначаються точністю відтворення мовнодіалектних рис фольклорних творів з різних місцевостей Лемківщини.

Винятково значущий і вагомий етап у дослідженні фольклору лемків пов'язаний з народознавчими подорожами у 1895-1903 pp. на Закарпаття Володимира Гнатюка (1871-1926) і виданням його шеститомного корпусу "Етнографічні матеріали з Угорської Руси" (1897-1911) й інших праць. Лемківські фольклорні матеріали записані під час відвідання В.Гнатюком Пряшівщини в 1896 і 1899 роках, вони ввійшли до перших трьох томів "Етнографічних матеріалів з Угорської Руси". Це високовартісні записи передусім народної прози — легенд, казок, анекдотів, народних оповідань, а також пісень, зокрема унікальна фіксація пісенного репертуару одного села (140 текстів) — Орябина на Пряшівщині. Творами фольклорної прози ілюструє В.Гнатюк свою характеристику народних говорів ряду сіл Пряшівщини у розвідці "Русини Пряшівської єпархії і їх говори". Фольклорні твори з галицької і закарпатської Лемківщини подає В.Гнатюк у ряді інших підготовлених ним видань, а також використовує у своїх фольклористичних дослідженнях.

XX століття принесло численні публікації творів різних жанрів фольклору лемків, а також помітний поступ у його дослідницькому осмисленні. Навіть згадати їх у рамках цього розділу трудно, тому вкажемо лише на більш значні позиції, відсилаючи читача до відповідних джерел інформації.

У 1929 р. об'ємним томом (469 с.) вийшла у Львові праця визначного українського вченого фольклориста-музиколога Філарета Колесси (1871-1947) "Народні пісні з галицької Лемківщини. Тексти й мелодії", яка була підсумком його польових досліджень ще з-перед Першої світової війни. Ця праця особливо знаменита тим, що в ній уперше дається на основі глибокого фахового аналізу обширного народнопісенного матеріалу наукова характеристика музичного діалекту лемків. Цінність становлять і подані в книзі науково зафіксовані і опрацьовані словесні тексти пісень. У дослідженні лемківського пісенного фольклору ця праця і досі залишається неперевершеною. її предметно доповнюють і зібрані вченим матеріали на закарпатській Лемківщині, що ввійшли до його публікацій "Народні пісні з південного Підкарпаття" (Ужгород, 1923) і "Народні пісні з Підкарпатської Русі" (Ужгород, 1938) та дослідницькі розвідки "Старовинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті"", "Декілька слів про мелодії народних пісень з Підкарпатської Русі".

Наукову вартість мають фольклорні матеріали, зібрані на закарпатській Лемківщині у 20-30-х роках українським мовознавцем Іваном Панькевичем (1887-1958) і подані у другій частині його праці "Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей" (Прага, 1938). Зразки народних легенд і переказів з цього краю увійшли і до збірників українського фольклориста та лі-тературознавця Корнила Заклинського
(1889-1966) "Народні оповідання про давнину"(Пряшів, 1925)і чеського вченого Франтішека Тихого (1886-1968) "Повісті Підкарпатської Русі". Цінні пам'ятки давніх записів фольклору з Південної Лемківщини виявив і дослідив український вчений Юліан Яворський (1873-1937). Особливо важливими з цього погляду є його праці "Материалы для истории старинной песенной литературы Подкарпатской Руси" (Прага, 1934), "Ветхозаветные библейские сказання в Карпаторусской церковно- учительной обработке конца XVII в." (Ужгород-Прага, 1927), "Карпаторусские варианты двух малоизвестных исторических песен" (Прага, 1933) та ін. Ю.Яворський також записував народні пісні і казки.

Трагедія лемків, котрі після Другої світової війни були в Польщі насильно депортовані зі своєї прабатьківської землі, послужила певним імпульсом і для пожвавлення досліджень з їх історії та народної культури, зокрема традиційної усної словесності. У періодиці, зокрема в українській газеті "Наше слово", що з 1956 р. видається в Польщі, газеті "Нове життя", журналах "Дукля" і "Дружно вперед" для українців Східної Словаччини — систематично друкуються записи фольклорних матеріалів з галицької і закарпатської Лемківщини, а також дослідницькі розвідки, присвячені фольклорній традиції цього регіону.

За десятиліття після Другої світової війни з'явилося чимало дуже істотних публікацій збірок фольклору лемків. Вкажемо тут лише деякі найголовніші, а ряд інших читач зустріне в подальших посиланнях. Це передусім нові збірники пісень: "Lemkowskie piesni ludowe" (Rzeszow, 1964); "Лемківські співанки" (Київ, 1967), зібрані і упорядковані М.Соболевським, який багато років був священиком на Лемківщині; "Українські народні пісні з Лемківщини" в записах (тексту і мелодій) О.Гижі (Київ, 1972), збірочка пісень "Стелися, барвінку", записаних від Магдалини Байко її дочкою, відомою українською співачкою Марією Байко (Київ, 1976), видання цінних записів пісень з лемківського села Білична, зібраних наприкінці XIX ст. українським фольклористом Н.Лещишаком — збірка "Стоїть липка в толі" (Едмонтон, 1992, перевидання — Пряшів, 1996).
Особливо багато зроблено щодо фольклористичного вивчення лемківського ареалу південних схилів Карпат. Наукові експедиції українських, чеських і словацьких учених, що з кінця 40-х років систематично проводилися на теренах Східної Словаччини, а також ініціатива багатьох збирачів принесли великий народознавчий, в тому числі і фольклорний матеріал. Опрацювання цього матеріалу реалізовані в ряді науково підготовлених збірників, дослідницьких розвідок та численних популярних публікаціях. З найголовніших назвемо: "Співаночки мої" Ф.Лазорика (Пряшів, 1958), тритомний збірник "Українські народні пісні Східної Словаччини" — текстів з мелодіями, укладений Ю.Костюком, Ю.Цимборою та А.Дулебою (Пряшів, 1958, 1963, 1978), "З українського фольклору Східної Словаччини" М.Мушинки (Пряшів, 1963).

Народна проза цього регіону поважно представлена в циклі збірників під назвою "Українські народні казки Східної Словаччини", науково опрацьованому М.Гиряком (Пряшів, 1965-1979). Сім книжок цього видання охоплюють понад 300 творів, записи яких зберігають автентичні мовно-діалектні особливості й індивідуальні риси стилю і манери оповіді інформаторів. Науково-фольклористична вартість цієї праці збагачується змістовною інформацією характеристик казкарів.

Народні приказки і прислів'я з південної Лемківщини подаються в збірниках Є.Недзєльського "З уст народу" (Пряшів, 1955) і "Народ скаже — як зав'яже" Ю.Цигри та І.Легдана (Пряшів, 1964). Збірку "Народні загадки українців Східної Словаччини" упорядкувала і науково опрацювала Н.Вархол (Пряшів, 1985). Зразки різних жанрів усної словесності цього краю містить фахово укладена антологія М.Мушинки "З глибини віків" (Пряшів, 1967) та ряд інших видань науково-популярного характеру.

Для наукового осмислення, вивчення фольклорної традиції лемків мають значення супровідні до згаданих і не згаданих збірників вступні статті, примітки та спеціальні окремі фольклористичні розвідки дослідників новішого часу, зокрема О.Зілинського, М.Мушинки, С.Грици, В.Гошовського, О.Рудловчак, Ю.Костюка, Я.Полянського, М.Гиряка, І.Майчика, В.Хомика та ін., до яких звертаємося далі.

Отже, можемо сказати, що на сьогодні фольклористика вже має чималий доробок щодо пізнання усної словесності лемків. У найбільшій мірі це стосується народної пісенності, в меншій мірі прози й інших жанрових груп традиційного фольклору. Нерівномірно охоплено дослідницькими обстеженнями, наявними записами і студіями всі частини етнографічної території лемків. Найкраще з цього погляду виглядає південна Лемківщина в Східній Словаччині. Одначе зібрані матеріали — опубліковані і рукописні — дають достатню основу для узагальненої характеристики традиційного фольклору лемків, його побутування, жанрово-тематичної морфології, художніх особливостей, спільного з загальноукраїнським фольклорним масивом і специфічних регіональних рис.

У цьому плані моделюється і подальший виклад пропонованого огляду. Використовуючи дотеперішні дослідницькі опрацювання цієї теми, зокрема змістовні спроби синтетичної характеристики фольклору північних і південних лемків у нарисах відповідно Миколи Сивицького і Миколи Мушинки, хотілось би в нашому баченні і осмисленні цього предмета наголосити на питаннях регіональної специфіки фольклору лемків, вияву в ньому ознак етнографічної однорідності в обох частинах Лемківщиви, інтеррегіональних зв'язків, зокрема з іноетнічним (польським і словацьким) суміжжям. І найголовніше: конкретніше вказати на співвідношення та визначальні прикмети єдності традиційної усної словесності лемків як регіонального явища з загальнонаціональним масивом українського фольклору.