Фото із starogit.do.am
Буковина – багатонаціональний край, котрий має свою давню і неповторну етнічну історію. У далекому минулому Буковини прослідковуємо кельтські, фракійські, протослов’янські спільноти. В епоху середньовіччя ми вже бачимо русичів (українців), волохів (румунів), поляків, куманів (половців), угорців; у новий і новітній час – українців, румунів, поляків, німців, чехів, словаків, угорців, вірменів, євреїв тощо. Особливість історії цього краю полягає також в тому, що всі етноси, котрі його населяли, були активними дійовими особами історичного процесу, любили Буковину понад усе і намагалися жити в мирі між собою [джерело-16, с. 4].

На порозі XXI ст. інтерес до так званого “буковинського феномену” не зменшується. У дослідників з України, Польщі, інших держав Центральної і Західної Європи зростає наукова зацікавленість різноманітними аспектами життєдіяльності націй, що населяли Буковину, цю “Європу в мініатюрі”, в тому числі поляків, саме за австрійської доби. Вони намагаються виявити причини та наслідки їхнього згуртування у другій половині XIX ст., висвітлити процес створення ними потужних громадських організацій, зрозуміти, яким був їхній внесок у досягнення того економічного, освітнього та культурного розвою краю, яким пишалися буковинці наприкінці XIX – початку XX ст.

Характерною рисою польського національного руху на Буковині періоду австрійського панування, особливо – з 60-х рр. XIX ст., була його добра організаційна оформленість, впливовість і фінансова незалежність політичних, культурних, просвітницьких, артистичних та студентських товариств Полонії. Важливо зазначити, що майже всі польські громадські діячі, митці та літератори краю були членами того чи іншого національного товариства [джерело-9, с. 72].

Зважаючи на дедалі більшу увагу, котра приділяється історичною наукою та провідними дослідниками визначенню ролі особистості, її впливу на хід історичного процесу, ми поставили собі за мету прослідкувати, яким був внесок саме діячів польської громади – літераторів, журналістів, митців, політиків – у скарбничку культурного і освітнього розвитку краю, процес підтримання на Буковині духу толерантності у міжнаціональних відносинах, який панував тут протягом багатьох століть. Актуальність розгляду цього питання посилює і та обставина, що висвітленням проблеми персоналій Буковинської Полонії в австрійські часи дослідники як минулого, так і сучасності займалися досить побіжно і несистематично.

Безумовно, найбільш значною постаттю в історії Буковинської Полонії XIX – початку XX ст. був Антоні Кохановський, рицар фон Ставчан, який двічі протягом багатьох років обіймав посаду бургомістра Чернівців, був удостоєний звання “почесний житель міста Чернівців” та “почесний бургомістр міста Чернівців”. Та, оскільки про його життя і діяльність відомо досить багато, на думку автора цієї історичної розвідки, недоцільно повторювати досліджене іншими науковцями. Натомість, приділимо увагу висвітленню внеску у розвій Полонії особистостей, котрі прислужилися польській громаді Буковини не менше, аніж А. Кохановський.

Однією з харизматичних постатей в середовищі польських політичних діячів та літераторів Буковини був загальновизнаний духовний “патріарх” та протягом довгих років проводир Полонії Александр Моргенбессер (1816-1893) [джерело-11, с. 231].

А. Моргенбессер народився у місті Ярославі в родині, яка в давнину носила славне прізвище Накєльських і осіла в Краківському воєводстві ще у XVI ст. До середньої школи ходив спочатку в Ярославі, згодом – у Перемишлі, де й закінчив у 1833 р. шестирічну гімназію та дворічний курс вивчення основ філософії. Ще через чотири роки Моргенбессер отримав диплом випускника юридичного факультету Львівського університету. З ранніх літ у Александра виявилася гостра жага до пізнання історії своєї нації та Речі Посполитої. Оскільки навчання в гімназії та університеті велося винятково німецькою мовою, про історію постання польської мови, народу, держави він дізнавався, вчащаючи на зібрання напівтаємних національних студентських товариств. Перейнявшись ідеями визволення Батьківщини, молодий Моргенбессер протягом 1836-1841 pp. брав активну участь в діяльності таємних польських революційно-патріотичних організацій [джерело-11, с. 231].

Після закінчення правничих студій А. Моргенбессер розпочав працю в судовій системі Імперії у Львові. У 1841 р. його було заарештовано за участь у польському революційно-патріотичному русі і запроваджено до Львівської міської в’язниці, де він перебував до 1845 р. Після звільнення з ув’язнення йому вдалося переїхати на роботу і проживання до Чернівців. У столиці Буковини він влаштувався працювати в конторі адвоката Гноінського, залишаючись, однак, під наглядом поліції з плямою політичного злочинця на репутації. У 1859 р. Моргенбессер відкрив власну нотаріальну контору в Садагурі (Садгорі). Через три роки він переніс її розташування до Чернівців, де й працював нотаріусом до своєї смерті [джерело-13, с. 22].

Переїхавши до Чернівців, А. Моргенбессер активно включився до участі в громадсько-культурній діяльності як у рамках Полонії, так і Буковини в цілому. Він належав до кола фундаторів Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської, був його першим президентом, повторно обирався на цю посаду кілька разів протягом 70-90-х pp. XIX ст. [джерело-13, с.23]. А. Моргенбессер був кореспондентом найбільш поважних галицьких газет, співпрацював з “Альбомом Раппервільським”, перебував у дружньому листуванні з видатними діячами польського національно-визвольного руху, визначними фігурами політичного та літературного життя як польських земель, так і закордоння (наприклад Францішеком Смолькою, Аґатоном Гіллером, Владиславом Лозінським, Яном Лямом, Плятером та іншими). Проте, напевно, найбільшого успіху як суспільно-політичний діяч Моргенбессер досягнув 1890 p., коли постало Політичне товариство “Буковинське коло польське”. Як головний натхненник його утворення, А. Моргенбессер був обраний першим президентом “Буковинського кола польського” і залишався на цій посаді аж до своєї смерті у 1893 p., заклавши підвалини майбутнього розвою цього товариства [джерело-14, с. 67].

Творчий доробок А. Моргенбессера торкався, передусім, двох царин діяльності – літератури та історії. До літературних праць, написаних ним, належать такі відомі широкому польському загалу публікації, як “Оборона Соколова, спів геройський” (Львів, 1854 р.), “Думи історичні” (Чернівці, 1872 р.), “Палестра або війна правників” (Львів, 1880 р.), “Мислячий бургомістр” (Львів, 1881 р.), “Звитяга книжки” (Чернівці, 1883 р.), “Юбілеоманія” (Львів, 1887 р.) та “Співи історичні” як продовження однойменного твору літератора Нємусевіча (Чернівці, 1890 р.) [джерело-13,с. 23].

Історичні праці А. Моргенбессера стосувалися переважно питань історії Молдавської держави та польсько-молдавських відносин. Серед них варто згадати написані досить фахово “Польща і Мультенія” (Львів, 1874 р.), “Спогади про Стефана Великого, воєводу Молдавського, та останніх шести зверхників з династії Драгоша” (у публікаціях «Gazety Polskiej” протягом 1884 р.), “Деякі події з давньої історії Молдавії” (Львів, 1892 р.) та “Кілька заміток про причини занепаду Польщі” (Львів, 1892 р.). Великої популярності з боку загалу зажили видрукувані в “Gazecie Polskiej” такі історичні розвідки, як “Про короля Яна Собєського” (1883 р.), “Про Адама Міцкевича” тощо [джерело-2, а, б].

Поклавши своє життя на вівтар служіння справі визволення Батьківщини, відновлення державності Польщі та розвитку Буковинської Полонії, А. Моргенбессер залишив по собі добру пам’ять та великі діла, ставши натхненником згуртування польських громад краю у рамках Полонії, закликавши всією своєю письменницькою та суспільною діяльністю етноси Буковини підтримувати мир, розвивати добросусідські відносини як в межах самого регіону, так і з землями інших держав, що межували з Герцогством Буковина (Herzogthum Bukowina).

Легендарною особистістю Буковинської Полонії був Тадеуш Мішке (1864-1944) – доктор медицини, відомий активіст справ громади, культури і просвіти. Т. Мішке народився у Кросценку-на-Дунавці в родині Віргіліуша і Корнелії Сконпських. Середню школу він закінчив у Старому Сончу, а вищу освіту здобув, успішно закінчивши медичні студії в Ягеллонському університеті в Кракові. Будучи військовим стипендіатом, Мішке після отримання диплома і медичного ступеня був змушений вступити на службу до австрійського війська у ранзі лікаря, на якій перебував до 1899 р. Того року він полишив військову службу і осів у Чернівцях, влаштувавшись працювати дантистом. 1909 p. T.Мішке переїхав до Львова, де утримував до 1913 р. зуболікувальний заклад. Однак йому не судилося спокійно жити і працювати у столиці Східної Галичини. Він був змушений переїхати у 1913 р. спочатку до Закопаного, а 1937р. – до Кракова, де проживали його сини, Казимєж і Мацей, і куди він подався через поганий стан здоров’я. У Кракові Т. Мішке жив до своїх останніх днів [джерело-11, с. 230].

У часи університетських студій Т. Мішке брав активну участь в діяльності таких польських організацій, як “Сокіл” і Товариство народної школи (далі – TSL). Обдарований досконалим слухом і голосом, він був членом чоловічого хору Музичного товариства у Кракові і одним із засновників Краківського студентського хору, який постав 1885 р. [джерело-1, а, б].

Протягом десятилітнього перебування у Чернівцях Т.Мішке провадив активну громадську діяльність. У 1904-1905 pp. він був президентом Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської (далі – Читальні польської), а в 1907 pp. – головою Чернівецького Кола TSL. Перебуваючи на посаді президента Читальні польської, Т. Мішке спромігся поєднати зусилля членів місцевої Полонії і розбудувати у Чернівцях новий Дім Польський по вул. Панській, 40. З його допомогою останній постав спорудою, під дахом якої знайшли притулок і згуртувалися в рамках громади майже всі польські національні товариства [джерело-11, с, 231]. Як голова Кола TSL Тадеуш Мішке спричинився до розвитку польського початкового шкільництва і заснування великої кількості так званих “райфессенівських” ощадно-позикових кас на Буковині. Заслуги Т. Мішке перед польщизною польська громада вшанувала присвоєнням йому звання почесного члена Читальні польської у Чернівцях [джерело-11, с. 231].

Зважаючи на невеликий часовий проміжок, який Т.Мішке проживав на Буковині, його особистий внесок у розвиток польської громади краю був досить значним. Однак найбільшим його досягненням дослідники по праву вважають заснування нового Дому Польського, який став об’єднавчим центром для поляків всієї Буковини.

Одним з активних діячів польської громади краю, який мав глибоке місцеве коріння, був Владислав Прус-Мєжвінський (1867-1928). Він народився у містечку Заставні в родині Едмунда Мєжвінського і Ванди Глачинської [джерело-11, с. 230].

В. Прус-Мєжвінський отримав ґрунтовну гімназійну освіту, склавши іспит на атестат зрілості у 1885 р. Протягом 1885-1889 pp. він був слухачем факультету права і суспільних наук Чернівецького університету. Першу дієву участь в ініціативах Полонії В. Мєжвінський брав вже під час навчання в університеті та проходження практики в суді після його успішного закінчення. У 1885 р. В. Мєжвінський разом з Казимєжем Жуковським, майбутнім бургомістром Радівців, та Клеменсом Колаковським відновив діяльність Товариства польських студентів “Огніско” [джерело-3, с. 13].

Перебуваючи з 1896 р. на посаді судді в Заставні, переїхавши згодом до Чернівців і повернувшись знову до Заставни вже на посаду судового радника та голови Повітового суду, В. Мєжвінський свій вільний час цілковито присвячував роботі у вже існуючих і створенню нових польських товариств, діяльність яких торкалася різних царин громадського життя. Він заснував філію Читальні польської у Заставні, за що 1905 р. був вшанований званням її почесного члена. Однак на цьому допомога Мєжвінського полякам рідного міста припинилася, оскільки 1905 р. він був обраний радником Крайового суду і змушений через це знову переїхати до Чернівців (мешкав там до 1913 р.) [джерело-11, с. 231].

За тривалі роки діяльності на ниві піднесення Буковинської Полонії В. Мєжвінський впорядкував і розширив бібліотеку Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської, організував Клуб Колишніх Членів Товариства польських студентів “Огніско”, брав активну участь в акції перебудови Дому Польського по вул. Панській, 40 і студентської бурси ім. А. Міцкевича в Чернівцях. Крім того, він був одним з активістів організації Кола TSL та Польської гімназії у Чернівцях [джерело-4, с. 11].

За заслуги у справі розвою Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської В. Мєжвінського вшанували званням її почесного члена. Такою самою гідністю його відзначив Клуб Колишніх Членів Товариства польських студентів “Огніско” [джерело-11, с. 231].

Діяльність Владислава Мєжвінського на царині розвитку польських просвітніх, студентських, культурних організацій постала однією зі славних сторінок в історії Полонії другої половини XIX – початку XX ст., давши добрий приклад самовідданого служіння інтересам своєї нації на теренах Буковинського краю.
Однак серед провідних діячів Полонії ми спостерігаємо не лише правників, лікарів, освітян.

Найактивнішими членами різноманітних польських організацій і товариств краю протягом другої половини XIX – початку XX ст. постали літератори і журналісти. Одним з кращих літераторів Буковини був Юзеф Бялиня Холодецький (1852-1934) (псевдонім – Валєнти Цвік) – довголітній секретар Проводу Читальні Польської, активний діяч просвіти і культури [джерело-11, с. 94]. Проте Ю. Холодецький найбільше прислужився Полонії не як громадський діяч, а як автор великої кількості історичних розвідок та нарисів. Серед найкращих його робіт доцільно згадати такі, як “Історія Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської” (1885 р.) – брошура, яка є важливим джерелом для дослідження історії Полонії на Буковині протягом 1869-1885 pp., і “Буковина: погляд на її історію і досягнення” (1884 р.). Крім того, саме перу Ю. Холодецького належить докладний життєпис А. Моргенбессера (1893 р.) та серія нарисів, що висвітлювали діяльність «Gazety Polskiej» протягом 1883-1896 pp. [джерело-11, с. 94].

До числа провідних буковинських письменників і журналістів належав Клеменс Колаковський (1856-1908). Його творчий здобуток вирізняється великою кількістю віршів, оповідань, есе, однак найкращою була його публіцистика. К. Колаковський творив вірші у різних жанрах - від інтимної лірики і віршиків для дітей аж до форми патріотичного та політично спрямованого вірша. Під час проживання у місті Чернівцях (1882-1899 pp.) автор друкував свої кращі поезії в “Gazecie Polskiej” – досить згадати лише твір “Над віщою могилою”, що був написаний у Львові 1878 р. на роковини смерті А. Міцкевича (1883 р.). Згодом, після переїзду із “улюблених” Чернівців, він видав 1903 р. у Львові повне зібрання своїх творів [джерело-11, с. 95].

Але, як вже було зазначено, найбільших здобутків Клеменс Колаковський досяг у царині публіцистики. Славу у рамках Полонії і краю йому принесли публікація політичного памфлету “В обороні правди”, який був відповіддю на румунізаторську “Апологію” православного митрополита Буковини і Далмації С. Мораріу-Андрієвича, та редагування “Gazety Polskiej” протягом 1883-1899 pp. [джерело-2, в, г, д]. К. Колаковський вміло поєднував літературну та журналістську діяльність з активною участю у громадсько-політичних і культурно-просвітницьких ініціативах Буковинської Полонії, протягом тривалого часу він був натхненником Читальні польської, Товариства польських студентів “Огніско”, Буковинського Кола TSL.

Число визначних діячів Полонії, котрі займалися літературою і публіцистикою, не обмежувалося лише вищезгаданими. Так, наприкінці XIX ст. яскравими поезіями і байками відзначилися Марія Бартусувна та Северина Духінська, чудову “Оду до Станіслава Щепановського” і життєпис буковинського українського письменника Осипа-Юрія Федьковича написав Корнелій Уйєйський, неординарні історичні оповідання “Веселі воєводи Станіслава Денхофа” і “Замок Біч в Новому Базарі” видав друком Ян Струтинський. Цікавими репортажами вирізнилися Ян Скобєльський (“Карнавал в Ніцці”) і Адам Качурба (“Замітки з подорожей”), сформувавши новий напрямок у публіцистиці краю [джерело-11, с 96 ].

Проте у другій половині XIX – на початку XX ст. поляки проживали не тільки у містах, містечках і великих селах Буковини, але й у доволі віддалених провінційних і гірських місцинах, де часто переважало румунське і українське населення і не було великих можливостей дотримуватися постулатів своєї релігійної культури, розвивати рідну мову і традиції, передавати їх у спадок нащадкам. У таких випадках охоронцями польської культури і національного духу ставали польські і польсько-вірменські землевласники та чиновники, які згуртовували довкола своїх садиб фільваркових працівників, незалежних рільників, робітників шахт і тартаків (лісопилок). Вони влаштовували для них недільні школи з вивчення катехізису і літератури рідною мовою, а з нагоди національних свят – забави для дітей і дорослих. Наприкінці XIX ст. деякі з них навіть почали створювати у селах публічні читальні. У цій діяльності особливою послідовністю і патріотизмом вирізнилися родини Аксентовичів, Богдановичів, Богосєвичів, Якубовичів, Лукасевичів, Пассакасів [джерело-10, с. 135]. Однак єдиним чинником, який найбільш ефективно і перманентно міг впливати на польську спільноту буковинських повітів у національно-патріотичному дусі, було польське католицьке духовенство. У першій половині XIX ст. мережа парафій і костьолів на Буковині не відзначалася достатньою насиченістю, тому духовні діячі польщизни отримували незначні результати від своєї праці. Проте ситуація змінилася на краще від початку другої половини XIX ст. У ці роки довголітньою пастирською діяльністю католицького пробоща відзначився на теренах краю ксьондз, д-р Ігнацій Корніцький (один із засновників у 1869 р. Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської в Чернівцях), а вірмено-католицькою дієцезією Буковини керував ксьондз Флоріан Мітульський [джерело-12, с. 169]. Саме завдяки старанням останнього у Чернівцях був збудований вірмено-католицький костьол, який став справжньою архітектурною окрасою центральної частини крайової столиці [джерело-17, с. 28].

Наступником кс. Ф. Мітульського на посаді голови Буковинської вірмено-католицької дієцезії у 1884 р. призначено його учня і вихованця ксьондза Каетана Каспровича, котрий аж до своєї смерті у 1909 р. був одним з найактивніших діячів Полонії в царинах релігії, культури, науки і освіти.
Уже від 60-х pp. XIX ст. ми можемо говорити про цілеспрямоване провадження польськими ксьондзами культурно-просвітницької діяльності на Буковині. Це твердження грунтується на фактах, певну кількість яких доцільно буде навести для аргументації вищезазначеної тези. Так, зокрема, саме ксьондзи Стефан Дембінський і д-р Ігнацій Корніцький належали до числа засновників і керівників Польського товариства братньої допомоги і Читальні польської у Чернівцях (1869 р.) [джерело-6, с. 11].
Інший духовний отець, ксьондз, д-р Семенський протягом багатьох років патронував від Читальні польської робітничу польську молодь, утримуючи на власний кошт для неї громадську бібліотеку [джерело-11, с. 174]. Ксьондз М. Колянкевич, майбутній пробощ серетський, заснував у Чернівцях у 80-x pp. XIX ст. недільні курси читання і письма для польських робітниць і домогосподарок [джерело-11, с. 174]. Ксьондз Юзеф Цеве, декан сучавський, став одним із фундаторів і президентом Читальні польської в Сучаві, активно сприяв заснуванню Дому Польського у цьому місті Південної Буковини [джерело-7, с. 13].

Проте найбільше з-посеред духовних католицьких отців справі культурного розвою Буковинської Полонії спричинився наприкінці XIX – на початку XX ст. ксьондз Каетан Каспрович – наступник ксьондза Ф. Мітульського на посаді вірмено-католицького декана Буковини, засновник вірмено-католицької бурси ім. І.-М. Іссаковича у Чернівцях [джерело-17, с. 30].

У 1896 р. за ініціативою ксьондза Каспровича було створено Товариство вірменської бурси (школи) у Чернівцях [джерело-17, с. 30]. Серед фундаторів і почесних членів Товариства були представники більшості родовитих поміщицьких польсько-вірменських родин краю. Створення організації і бурси дістало благословення архієпископа Ісака-Миколая Іссаковича, чиїм ім’ям і було вшановано навчальний заклад [джерело-8, с. 4]. Перший грошовий внесок у будівництво бурси і створення Товариства зробив сам К. Каспрович, а за ним – родини Богдановичів, Абрахамовичів, Богосевичів, Стефановичів, Якубовичів і Лукасевичів [джерело-15, с. 20]. Будівлю бурси спорудили на парафіяльному грунті у рекордно короткі терміни – менш ніж за один рік. Вона була розрахована для прийняття на навчання близько 70-ти учнів чернівецьких середніх шкіл усіх трьох католицьких визнань, більшість серед яких мали становити поляки [джерело-8, с. 6]. Протягом 1904-1905 навчального року в бурсі навчалися 29 родовитих поляків, 21 польський вірменин, 15 німців, 2 українців (греко-католиків) і 2 угорців [джерело-5, с. 8].

Фінансування роботи бурси здійснювалося за рахунок грошових пожертв не тільки багатих польських та польсько-вірменських землевласників, але й обивателів інших національних приналежностей. Певні субсидії – грошима і продуктами харчування – надходили також і від урядових крайових структур. Невелику оплату за навчання дітей вносили і батьки чи опікуни вихованців [джерело-8, с. 5].

Заклад ім. І.-М. Іссаковича був першою такою інституцією у Чернівцях, яка провадила навчально-виховну діяльність аж до вибуху Другої світової війни. Однак Товариство вірменської бурси значно втратило у своїх ініціативах після 1909 p., коли на 56-му році життя помер його засновник, префект і опікун ксьондз Каетан Каспрович. Церемонія панахиди та поховання цієї духовної особи 6 листопада 1909 р. перетворилася на справжню маніфестацію, під час якої останню шану святому отцю віддали представники світської і духовної влади, усіх віросповідань та національностей Буковини [джерело-15, с. 41],
Приклад ксьондза Каспровича і його бурси вплинув, як каталізатор, на подальший розвиток культурного і освітнього життя польської спільноти Буковини. Навчальний заклад при польсько-вірменській громаді не міг прийняти до своїх стін всіх охочих.

Таким чином, викладені у цій науковій розвідці з історії Буковинської Полонії факти дають нам право наголосити на досить значній ролі, котру відіграли у справі згуртування поляків на теренах регіону, становлення і розвитку культурно-освітніх ініціатив у другій половині XIX – на початку XX ст. такі харизматичні особистості, як Антоні Кохановський, Александр Моргенбессер, Тадеуш Мішке, Владислав Прус-Мєжвінський, Клеменс Колаковський, Каетан Каспрович та багато інших. Як на мене, саме діяльність такої великої кількості неординарних постатей сприяла тому, що поляки, будучи однією з найменших чисельно громад краю, постали з другої половини XIX ст. доволі значимою і вагомою силою у політичному, культурному та освітянському житті багатонаціональної Буковини.

джерело матеріалу: www.bukjournal.com:1. Буковина. – а) 1897. – № 22; б) 1897. – № 23;2. Gazeta polska. – а) 1883. – 30.09; б) 1883. – 15.12; в) 1899. – 8.11; г) 1899. – 9.11; д) 1899. – 11.11.;3. Sprawozdanie wydziahi towarzystwa akademikow polskich “Ognisko” w Czerniowcach za rok 1885 – 1886. – Czerniowce, 1886. – 15 s.;4. Sprawozdanie wydziahi towarzystwa polskiego bratniej pomocy і czytelni polskiej w Czerniowcach za rok 1905. – Czerniowce, 1906. – 64 s.;5. Sprawozdanie wydziahi ormiansko-katolickiej bursy im. Issakowicza w Czerniowcach za rok 1904-1905. – Czerniowce: Nakladem towarzystwa, 1905. – 24 s.;6. Statut towarzystwa polskiego bratniej pomocy і czytelni polskiej w Czerniowcach. – Czerniowce: Nakladem towarzystwa, 1881. - 11 s.;7. Statut towarzystwa polskiego bratniej pomocy і czytelni polskiej w Suczawie. – Czerniowce, 1907. –14 s.;8. Statut towarzystwa ormiansko-katolickiej bursy im. Issakowicza w Czerniowcach. – Czerniowce: Nakladem towarzystwa, 1897. – 8 s.;9. Струтинський B.C., Яценюк Ф.С. Поляки на Буковині в XIX - на поч. XX ст.: деякі аспекти участі в громадсько-політичному та господарському житті // 3 історичного минулого Буковини: 36. наукових статей. - Чернівці, 1996. – С. 62 -73;10. Amirowicz A. Ormianie na Bukowinie // Bukowina po stronie dialogu. – Sejny: Pogranicze, 1999. – C. 130 - 136.;11. Biedrzycki E. Historia polakow na Bukowinie. – Krakow: Nakladem Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1973. – 261 s.;12. Bujak J. Z dziejow kosciola katolickiego na Bukowinie // Bukowina po stronie dialogu. – Sejny: Pogranicze, 1999. – C. 164 - 175.;13. Cholodecki B. Jozef. Aleksandr Morgenbesser. – Czerniowce, 1893. - 37 s.;14. Cwik W. Bukowina. Wzmianka о jej przeszlosci і zabytkach. – Czerniowce, 1884. – 83 s.;15. Demitrowski J. Krotki zyciorys ksidza Pralata Kajetana Kasprowicza. – Czerniowce: Drukarnia Rudolfa Eckhardta, 1910. – 43 s.;16. Feleszko K. Sladern Homo bucovinensis // Bukowina po stronie dialogu. – Sejny, 1999. – C. 4 - 6.;17. Polek J. Die Armenier in der Bukowina. – Czernowitz: Buchhandlung H. Pardini, 1906. – 43s.;
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 лютого 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):