Берладська дорога донині зберегла в місті свій історичний напрям і з давніх пір відома серед мешканців під назвою Стара дорога. Обіч неї на високому пагорбі над річкою Чорний потік стояла фортеця, а навпроти неї торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок. А на південний схід від укріплення на високому лівому березі річки розміщувалося велике міське поселення.

Згодом укріплений центр Коломиї був поблизу ратуші. Це місце в історичних джерелах мало назву Старий Двір. У 1405 році місту було надано магдебурзьке право. Коломия розросталась спочатку на правому березі річки Чорний потік, потім місто поступово дійшло на півдні до старих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід. Коломиї було надано важливі привілеї, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних "вікон" у передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 році в місті було 50 солеварів (зваричів). Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію Покуття та Коломия постійно були ареною воєн і грабіжницьких нападів. У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. У 1498 році турки і волохи зруйнувавши місто пройшли аж на Польщу. Відтоді татари майже щороку робили набіги на покутські землі. Польська хроніка за 1621 рік описує: "Місто татарами спалене і люди з нього вибрані", а за 1624 р. є запис, що татарами місто "з ґрунту знесене". Враховуючи незахищеність міста перед нападами чужинців, а також близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди мешканцям, місто було перенесене далі на північ, на територію нинішнього центру.

Новий замок був збудований на пагорбі, на якому пізніше розмістилося подвір'я міської гімназії. Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами а також великий рів з водою. В'їзди з боку Снятина та Обертина перекривали звідні мости. У 1648 році повстанські загони Семена Височана не змогли здобути замок, де знайшли притулок міщани та шляхта з навколишніх містечок. На новому місці був збудований домініканський монастир. Згодом, після касації Ордену домініканців у 1788 році, монастир закрили, а його приміщення передали магістрату. У 1855 році на місці монастиря збудували церкву Св. Михаїла.

у 1772 році після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславівської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. Лише у 1811 році створюється Коломийська округа (циркуль). В околицях міста почали виникати німецькі колонії. У місті концентрується велика кількість війська, протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових касарень та З порохові склади.

Душпастирську працю в цей період провадять костел Діви Марії (від 1353 p.), домініканський кляштор (засн. 1220 p., зруйнований татарами XVI ст.), монастир Діви Марії (з 1413 p.), францисканський чернечий дім (з 1345 p.). Благовіщенський Василіянський монастир (1530 p.), церква Преображення Господнього (1587 p.). Головна синагога (1664 p.).

У 1865 році пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і велику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі

площі звели нову ратушу, а посеред ринку "місто збудувало блок домів для погорільців". З того часу в Коломиї почали з'являтися муровані кам'яниці, поступово витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Новий етап у розвитку Коломиї почався після 1866 року, коли розпочався рух на залізниці Львів-Чернівці, а далі на Яси та Бухарест. У Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля. В 1876 році в Коломиї працювало 53 шевці, 39 пекарів, 27 столярів, 28 різників, 24 гончарі, 22 ковалі, 18 пекарів, 11 бляхарів. У 70-х pp. XIX ст. тут діяли 5 шкіряних і 8 винокурних заводів, лісопильні, працювало 150 ткацьких верстатів, у 1899 р. було споруджено нафтопереробний завод.

У 1861 році була створена Перша міська гімназія з німецькою мовою викладання, а у 1900 році утворено окрему Українську державну гімназію. У коломийських гімназіях працювало і вчилось багато відомих діячів культури і мистецтва. В 1876 р. відкрили в місті гончарну школу, в 1892 р. — школу деревного промислу. У 1877 році була заснована філія товариства "Просвіта", а в 1895 році - товариство "Коломийський Боян".

Ha початку XX сторіччя Коломия була одним з найбільших міст Галичини. За кількістю мешканців місто поступалося лише Львову, Кракову та Перемишлю. У 1910 році в Коломиї було 42,7 тис. мешканців (20,5% греко-католиків, 32,2% латинників, 44,3% євреїв).

Коломия стала значним осередком національного руху. В місті будують Народний Дім, з 1902 року проводяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, у травні 1914 року відкривають пам'ятник Т. Шевченкові.

У місті ніс військову службу наслідник австро-угорського престолу ерцгерцог Карл. Його дружина сама робила закупи на коломийському ринку. Завершивши службу, ерцгерцог Карл прикрасив місто, подарувавши дві вілли двом милим косівським панянкам.

У місті діяли осередки польських, австрійських, єврейських та українських політичних партій і товариств, серед них т-во "Народна воля", Руська радикальна партія, робітниче т-во "Поступ", пожежно-гімнастичне т-во "Січ", т-во "Просвіта", Товариство ім. М. Качковського... З містом XIX — поч. XX ст. пов'язана творчість Гвідо де Батаглії, Софрона Витвицького, Оскара Кольберга, Францішка Карпінского, Леопольда Вайгеля, Володимира Шухевича, Францішка Ржегоржа.

У 1864 році в місті була відкрита друкарня братів Білоусів, в 1865 р. почала виходити газета "Голос народний", а 1867 року започатковано книговидання. Протягом 1864-1941 pp. у місті побачило світ 890 книжок і брошур лише українською мовою. Серед видавничих підприємств найбільшими були друкарня Вільгельма Бравнера і відоме видавництво "Галицька накладня" коломийського купця Якуба Оренштайна. У друкарні першого виходили у світ науково-популярний тижневик "Поступ", часопис для народу "Хлопська правда", орган українсько-руського учительства "Прапор", політико-економічний часопис "Право народу", євангелицький часопис "Віра і наука", безпартійний, становий часопис "Голос дяків", селянський двотижневик "Плуг", журнал молодої літератури "Зеркало"...

Редактором коломийської газети "Поступ" (1903-1905) був Лесь Гринюк (1883-1911), що походив із села Воскресінці біля Коломиї. Друкувався Лесь Гринюк у "Літературно-науковому віснику", в альманасі "За красою", у газетах "Буковина", "Поступ". За життя письменника вийшла лише одна лірична збірка його новел і нарисів "Весняні вечори" (Коломия, 1904), оскільки на більше не стало коштів для видання. Лесь Гринюк чимало перекладав, зокрема філософський трактат Ф. Ніцше "Так мовив Заратустра", заробляючи цією працею у коломийського видавця Якуба Оренштайна на життя...

З початком І Світової війни сотні добровольців з Коломиї та повіту вступили до лав Січових Стрільців. 15 вересня 1914 року в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук у руки. Під час перебування царських військ був зруйнований пам'ятник Т. Шевченка, заборонено видання українських газет, журналів, книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків Греко-Католицька Церква.

З березня 1918 року у Коломиї відбулося "Свято миру і державности", в якому взяли участь до 30 тисяч мешканців Покуття і Гуцульщини. Учасники цих народних зборів вимагали об'єднання всіх українських земель Галичини в окремий коронний край з окремим сеймом, намісником і українською адміністрацією. У ніч на 1 листопада 1918 року український військовий комітет перебрав владу в Коломиї. Сотні мешканців міста пішли добровольцями в УГА. Коломия стала базою формування частин УГА: Коломийської бригади, полку ім. Гетьмана Івана Мазепи, Гуцульського пробоєвого куреня. Та під час травневого наступу польської армії у тил ЗУНР вдарили румунські війська. 24 травня 1919 року Коломию зайняли румуни, а згодом край опанувала польська влада.

У роки II Світової війни радянські та німецькі окупанти запровадили режим терору: арешти, конфіскації, заборона українських установ, винищення людей та депортація. Було знищене єврейське населення і людність Коломиї після воєнних лихоліть зменшилась вдвічі.

За радянських часів Коломия стала значним промисловим центром. На початку 90-х років у місті діяло понад 50 промислових, транспортних, будівельних і торговельних підприємств, на яких працювало понад 20 тис. робітників.

Коломия має власний професійний театр — Коломийський обласний український драматичний театр. Організаторами першого театру в Коломиї виступили у 1848 році голова Коломийської руської ради Микола Верещинський, бургомістр Сильвестр Дрималин і місцевий священик Іван Озаркевич, який переробляв на галицьку манеру п'єси Івана Котляревського. Перша вистава "Дівка на виданню, або На милование нема силовання" відбулась 8 червня 1848 року.

Є в Коломиї і кілька музеїв. Найвідоміші з них Коломийський музей народного мистецтва Гуцулыцини та Покуття імени отця Йосафата Кобринського та музей "Писанка", який від 2000 року розташувався в оригінальній будівлі у формі великої писанки. Музей володіє колекцією з понад 6000 писанок з усіх регіонів України, а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі та Польш,і. Є ще музей історії міста Коломиї.

В місті працюють Коломийський педагогічний інститут, економіко-правовий коледж, політехнічний коледж, коледж комп'ютерних наук, коледж права і бізнесу, індустріальний педагогічний технікум, медичне училище ім. І. франка.

З 1992 року було створено Коломийсько-чернівецьку єпархію УГКЦ. В місті є теж Коломийсько-Косівська єпархія УПЦ КП.