Ой війду я на Говерлу та й затрембітаю,
Аби вчули вівчарики на десєту стаю.
Пішли вівці в полонинку наперед біленькі,
А за ними вівчарики самі молоденькі.
Пішли вівці в полонинку, а ягнєтка бліют,
Ба що наші вівчарики в полонинці діют.
Ой війду я в полонинку, стану на кедринку,
Вівчар вівці завертає та й грає в телинку.
Ой піду я в полонинку, в полонинці гаразд,
Не вернусі, файна любко, з полонинки зараз.
Ой якби то не коровки та й не білі вівці,
Не були би в полонинці молоді леґінці.
Ой якби то не коровки та й не овечєта,
Не були би в полонинці молоді дівчєта.

Ой війду я в полонинку та в полониночку,
Як не найду вівчарика, найду смолєночку.
А тож тота смолєночка від сонечка горит,
Як згадаю вівчарика, серденько мні болит.
На високій полонинці, на зеленій гірці
Сокотила дівчинонька з вівчариком вівці.
Коби не дощ, коби не дощ, не студена роса,
Аби прийшла файна любка в полонинку боса.
Прийди, прийди, файна любко, крутими стежками,
Пригорни мні до серденька білими ручками.

Ой, вівчарю-золотарю, дай жентиці пити,
Та ти буду помагати вівці сокотити.
Ой, Марічко, файна чічко, душко розмаїта,
Побудь зо мнов в полонинці хоть одного літа.
Ой Марічко, файна чічко, тобі не двоїти,
Відай, будеш в полононинці коровки доїти.
Не прийшов я в полонинку, щоб cup-масло брати,
А з Марічков під смерічков нічку ночувати.
А з Марічков під смерічков на зеленій фої,
Хоть не буде постелено, але в супокої.
Вівці мої вакашисті, писаний бутею,
Хто вас буде віпасати, як я сі оженю.

Ой ішов я в полонинку, тяжкі плови били,
Повернув їм до дівчини, гайдуки мні ймили.
А що були файні хлопці, пішли у вібранці,
А хто буде віпасати вівці та й баранці?
Ой не всі сі поженили та й не всіх забрали,
Й тоти будут віпасати, що попідростали.
Ой піду я в полонинку та в полониночку,
Та понесу вівчарикам файну співаночку.
А вни будут шуварами і вівцєми ходити,
Наші любі співаночки будут находити.
А вни будут шуварами білі вівці пасти,
Будут наші співаночки за крисані класти.

Ой піду я в полонинку по зелене сіно,
В полонинці при долині там сонечко сіло.
Ото ми сі, товаришу, таке не здавало,
Аби у тій полонинці сонце спочивало.
Ой засвіти, місяченьку, засвіти, засвіти,
Та на тоту полонинку, де зацвили цвіти.
Полонинко-верховинко, чим їс так зраділа,
Чи не тими овечками, що-с їх тілько вздріла.
Ой там наші вівчарики так раненько встают,
Біленькими онучками ніжки обвивают.
Ой там наші вівчарики так пізно лєгают,
Коли на них трембітарі до сну трембітают.

Іде вівчар з полонинки в широкім ремени,
Та й несе він своїй любці білий будз в дзьобени.
Ой як хочеш, вівчарику, аби-м була біла,
Принеси ми тілько бриндзі, би-м всю зиму їла.
Ой як хочеш, вівчарику, аби-м була красна,
Принеси ми з полонинки бербеничку масла.
Ой війду я в полонинку, та в полониночку,
Чи не розбив буйний вітер мою колибочку.
А як розбив колибочку, буду поправ'єти,
Бо ще мені не вдно літо у ній вівчарити.
Ой буду я вівчарити та й не женитисі,
З високої полонинки в село дивитисі...