Фото використано із путівника "Праліси в центрі Європи"
Гуцульщина — це край, де здавна дотримувалися українських народних звичаїв, що складалися протягом багатьох століть і освячені віками. У народних звичаях тісно поєднані староукраїнська дохристиянська та християнська культури. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можна розпізнати, де закінчується староукраїнське і починається християнське, бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв. Бо цього прагне українська душа, прагне серце.

По звичаях розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. У давнину на Гуцульщині широко побутували різні народні повір'я і пов'язані з ними звичаї, шептання-примовляння, угадування, віщування, ворожіння... Таке своєрідне втілення світовідчуття і світосприймання наших предків у рухи і дії, сповнені чарами первинної народної поезії, пісні, сміху, природного гумору, дотепу, жартів..., служило зміцненню взаємин між людьми, виробленню своєрідного тлумачення зв'язку людини з природою, ставало цікавою формою розваг людей. Призначення цих рухів, дій і слів — накликати добро: багатство та добробут у господарстві, здоров'я та злагоду в родині, повагу й пошану від людей, добру долю й добру славу дітям..., а усілякі злі сили та стихійні лиха умиротворяти, щоб не діяли на шкоду людям і маржині.

Народні повір'я Гуцульщини та пов'язані з ними звичаї широко відображені в легендах, прислів'ях, приказках, жартівливих оповіданнях, небилицях... У безмежних розсипах перлин-коломийок є немало співанок про цю цікаву сторону життя гуцулів.

Упорядковані і записані нижче матеріали зібрані мною від цікавих людей свого краю, особливо з мого рідного села Вижнього Березова. Дещо про прадавні народні повір'я в полонинському житті, на будові оседку, в домашньому господарстві і промислах я використала з унікальної праці В. Шухевича «Гуцульщина», виданої 1899 року у Львові. Різним явищам природи гуцули приписують чародійну силу, усілякі пригоди, невдачі, хвороби - впливам злих духів. Вірять, що злі сили — упирі, відьми, нявки, юди — мають над людьми і маржиною велику силу: спроваджують бурю, грім, град; звалюють каміння з гір; вивертають дерева, бувають причиною того, що вівця розчихнеться, корова згине, гадина вкусить людину чи маржину; відбирають молоко в корів; водять людину блудом; насилають сон на чоловіка, коли той щось стереже; замучують людину до одуріння та остовпіння; крутять закрутки в хлібах, а хто таку закрутку скосить або зіжне, у того буде руки й ноги крутити або нападе різачка на черево. Накликають злі сили усіляке лихо на людей, на їхню маржину, на їхнє майно.

Гуцули вірять, що і між людьми є знахарі, чародійники, ворожбити, примівники, які знають цілий світ злих духів і вміють відвертати злі сили: знімати з людей закляття, мерзу, вроки, переляк, скусу, потіттє, привертати дівчатам долю, рятувати маржину, але їхня сила захована у щільних шатах таємниць. Тож прості люди протягом століть намагалися проникнути в темний світ чародійних сил, шукати способу відвертати всяке зло примовлянням, заклинанням, ворожінням, чаруванням, чаклуванням...

За повір'ям гуцулів, головним у примовляннях та ворожіннях є час: пора року, місяць, день тижня, година, хвилина. «Буває, що й обухом по голові один одному дасть, але як не в таку годину — не пошкодить», — може сказати гуцул. Необхідним складником у примовляннях та ворожіннях є вода і вогонь. Використовується також сіль, віск, дьоготь, крейда, камінь, ніж, різне зілля, інші матеріали та предмети, що, за повір'ям гуцулів, мають магічну силу.

Особливо багато примовлянь та ворожінь пов'язано з місяцем. Настає новий місяць. Бабка говорить онукам: «Сокотіться, діти, щоб не глипнули на місяць лівим оком або через ліве плече, бо то дуже шкідливо, буде вам у цьому місяці дуже недобре, будете мати великій клопіт». І самі цього повір'я дотримуються. Нового місяця добре починати усілякі справи, бо вони будуть легко й швидко робитися, а посіяне і висаджене нового місяця швидко росте й дає добрий урожай. Тільки перший день нового місяця — порожня днина. Тому не можна будь-якої роботи починати, бо не вдасться її закінчити. Новий місяць може допомогти від болю. Коли вперше побачите новий місяць (добре, якби правим оком або через праве плече), треба, дивлячись на нього, не кліпнувши, сказати: «Місяцю новий, пане молодий! Спитайся в старого, чи не болить голова (руки, ноги, крижі...) в мертвого. Якне болить голова (руки, ноги, крижі) в мертвого, так аби і в мене ирщеної (хрещеної) не боліла» .

Повного місяця, в суботу, добре зарікатися від шкідливої звички — куріння, п'янки, бійки..., бо легко буде відвикнути назавжди. На згибку місяця (між повним та новим) не можна ходити вечорами, ночами, бо тоді ходить нечиста сила, мара водить людей, чіпляється блуд, на дітей находить скуса. Але добре примовляти від усякої слабости, напасти, біди..., бо все зло і слабість тоді гинуть. Відомо, що кожний у селі боїться зустрічі не тільки з нечистою силою, марою вночі на згибку місяця, але і вдень, і в усякий час з «поганою на очи» людиною, бо така могла б наврочити або й потєти. Вірять, що вроки найбільше беруться малих дітей, а тому, щоб відвертати їх, дитині пов'язують на руку червону нитку, а в одяг кладуть зубочок часнику. Дуже шкодить дитині, коли хтось із захопленням скаже: «Йой, яка це файна дитина!» На це треба подумки відповісти: «Агій на тебе! На гліг тобі очи та на деригуз, а не на дитину!» Так треба відвертати уроки і від дорослої людини. А коли вже вони до когось причепилися, то першим ліком від них є згашування ватри. З розжареної грани беруть дев'ять вугликів і повільно вкидають їх у горнятко або миску з водою, рахуючи: ні дев'ять, ні вісім, ні сім, ні ...ні два, ні один. Говорячи відповідну примовку, цю воду перехрещують ножем тричі, навідліг обмивають нею навроченому обличчя і дають випити за кілька разів. Дуже помічним є, якщо воду брати з джерела до схід сонця, а вуглики з нової ватри. У селі знають, що коли побачити таку гарну дитину чи людину, від якої не можна очей відірвати, або на дитині чи людині щось нове, дуже гарне, що дуже їй пасує, треба сплюнути і сказати: «Нівроку! Цур поганим очам та й моїм!», щоб цю дитину чи людину не наврочити. Щоб відвернути різні уроки, треба тричі стукнути пальцями в дерево. Великим лихом, що може бути нанесене дитині чи й дорослому, є переляк (переполох). Першим ліком від переляку є підкурювання. У глиняне горнятко набирають грани і, примовляючи, на неї кладуть пучок шерсті з тварини або волосся людини чи якусь дрібку того предмета, що став причиною переляку. Над тим горнятком треба стати переляканому в довгій розперезаній сорочці і через пазуху вдихати дим. Від цього зла, а також від скуси, потіттє зливають віск. Але це вміють робити тільки знахарі.

Відповідні примовляння-шептання й замовляння — допомагають також від усяких болячок. Пам'ятаю, як мені малій баба Юстина не раз примовляла від болячки. Роблячи ножем «над болєчков» такі жести, ніби її відганяє, шептала примовку. Дослівно її не пам'ятаю, але говорила вона приблизно таке: «Болєчко болюча, болєчко колюча, болєчко пекуча! Чи ти з гісцем, чи ти з корчем, чи ти з лихим часом? Чи ти найдена, чи ти наслана, чи ти вбредена? Чи ти з морів, чи ти з лісів, чи ти з гір і скал? Чи ти прийшла біле тіло в'ялити, чи живі кістки ломити, чи червону кров пити? Іди собі туди, звідки прийшла. Як їс прийшла з морів, у моря собі йди. Як їс прийшла з лісів, у ліси собі йди. Як їс прийшла з гір і скал, у гори і скали собі йди. Іди з темнов ночев, аби тя ніхто не чув і не видів. Іди туди, де кури не допівають, де пси не догавкують, де коти не донявкують. Як не підеш по добрій волі, то підеш по неволі. Бо я тебе буду когутами-перваками випівати, псами вигавкувати, котами винявкувати, вогнем палити, водов топити. Цур тобі, пек тобі, згинь (щезни), пропадай, а ирщеній Парасочці спокій дай!» (здуває болячку тричі). Відомо, з яким нетерпінням всі чекають нового врожаю овочів, фруктів — новини. А щоб не болів живіт, коли посмакувати ними, треба перед першим вживанням сказати: «Аби мня тогди в череві боліло, коли баба Гафія (треба назвати ім'я відомої в селі дуже старої баби) буде мати (народить) дитину».

А щоб цілий рік не боліла голова, треба ранньою весною, почувши перший грім, тричі торкнутися камінцем чола, виговорюючи при цьому: «камінь-голова». Наявність води є невіддільним складником і у ворожіннях, пов'язаних з дорогою, подорожуванням, мандрівкою. Для того, хто вибирається в дорогу (подорож, мандрівку), пророкується удача, коли його шлях перейдуть уповні (з відрами, повними води). Інколи проводжаючі завчасно готують повне відро води, аби перейти вирядженого в дорогу. Бо коли хтось перейде дорогу з порожніми відрами, — не пощастить, буде невдача або й велика біда. Вирядженому в подорож 7 якійсь важливій справі бажають: «Аби тобі везло з роси і з води!», а жартівливо хтось додасть: «І з усякої калабані!».

Водою з відповідними примовками вміють ворожити, чарувати, приробляти, відробляти, привертати, відвертати. З цією метою літньої пори дівчата миються ранковою росою, купаються в росяних травах, з настанням зими миються першим снігом, щоб мати личка білі, як сніг, чисті, як роса, і щоб добра доля до них приверталася. Серед гуцульських співанок-коломийок про повір'я-ворожіння є такі:

Ой ми двоє, серце моє, в потемку сиділи,
Якась біда зшелестіла, ми потетеріли.
Йкась мні мара привалила, що-м ледве схопивсі,
Та не знав їм, куди бічи, — блуд мене вчепивсі.
Водило мні цілу нічку темними лугами,
Жбихнуло мні в калабаню, вкрив їм сі ногами.
Та в щасливу годиноньку д хаті-м сі приблудив: —
Шукайте ми йкогось ліку, бо-м сі перепудив.
Відтогди мні така бола стала притискати,
Що не зміг їм, сиротище, ні їсти, ні спати.
Зачєла мні моя мама д ворожкам водити,
Аби стали цисю болу з мене віганєти.
Ворожки ми над головов шепчут-примов'єют,
Зіллям курят, ватри гасят, — болу віганєют.
Ой коби ми пощєстило цю болу згубити,
То присєгну, що не буду в потемках ходити...

Аби щастило в домашньому господарстві та промислах — рибалці, на полюванні, а також в роботі на полонині, бутані, сплавачці, — гуцул мусить дотримуватися старих звичаїв та місцевих традицій, примовок, ворожінь, повір'їв. Мусить знати, коли і як яку роботу треба починати, як поводитися з потрібним у роботі знаряддям, як берегти його від уроків та щезунів, які завжди намагаються щось зіпсувати. А для цього найголовніше таке.

Не можна торгуватися з ремісником, що робив знаряддя. В час роботи в городі чи в полі не можна переступити через яке-небудь знаряддя, уживане при цій роботі, бо якби через нього переступити, то сівбину чи городину виб'є град або зіб'є плова чи з'їдять миші. При сінокосі, забиваючи остриву в землю, перев'язують її сіном, бо до перев'язаної не має зла сила ніякого права. А голу не можна лишити, бо може вітер сіно з копиці чи стога вхопити або блискавка спалити. Не можна розбивати мурашник, якщо трапиться, бо буде страшна злива і знесе твоє сіно. Дуже злий знак для косаря-парубка, якщо в роботі вухо від кушки відірветься; це віщує, що його дівка вивихне ногу або руку, або йому учихнеться дорога до неї (відвернеться від нього). Тож він мусить це лихо від себе відвернути примовкою. Того дня, коли ґазда вибирається на рибалку чи на полювання, не сміє челядина (жінка) прясти, бо би запряла йому удачу (щастя) - риба чи звірина не стояла би тихо, а крутилася би, як веретено. Натомість добре, якщо жінка переступить сак або пушку (рушницю). Тому ґазда укладає, нібито нехотячи, своє знаряддя у таке місце, де би жінка могла його переступити, а та, знаючи, старається це зробити, ніби випадково. Коли рибалка чи мисливець уже в дорозі, то добре, як перейде йому дорогу жінка вповні (з повними коновками чи відрами), та ще якби й вагітна. А як перейде злий мужчина — це недобрий знак, тому треба кидати позад себе глиною або камінцями, щоб відвернути лихо. Коли ж перебіжить дорогу заєць або чорний кіт, тоді вже жде його лихо, якесь нещастя. Тож конче треба повертатися додому.

Кожна прядильниця знає, що «прясти на смерку або як у хаті невидно, не можна, бо тоді нечистий (чорт) робить їй збитки: плутає пряжу, вихоплює веретено з рук, а часом повалить і саму прядильницю (вона задрімає)». Готуючи пряжу до ткання полотна, мотають її на мотовило — роблять півмітки. Знявши півмоток з мотовила, треба тричі плюнути і промовити: «Устилайся, мотовило, аби-с голе не ходило!» — це для того, щоб велася пряжа. А визолюючи півмітки в полованниці, промовляють: «Золися, білися, більше не надійся, бо летіли гуси, лебеділи і на мої півмітки сіли!» З такою самою примовкою визолюють полотно, верети, сорочки — щоб вироби з пряжі велися і щоби були білі.

Вогонь, вода, інші предмети та матеріали, що, за повір'ям гуцулів, мають магічну силу (сокира, підкова, камінь, сіль, дьоготь, різне зілля...) використовуються проти злих чарів, що чигають на людей та маржину, і в полонинському житті. І тут проти чарів треба дотримуватися прадідівських традицій, звичаїв, повір'їв, ворожінь, примовок... Навесні, ще перед полонинським ходом, з великою пильністю та ретельністю проходить підбір людей до роботи на полонині. Цим займається ватаг — головний ґазда на полонині, який має там в усьому порядкувати, і в кожній справі його всі слухають.

Ватаг знає, хто до якої роботи «надає ся» і до такої людей наймає. Кожний з цих людей має навчитися способу відвертати від себе й від маржини, до якої призначений, фортуну (негоду), знаючи, що часто на полонину спадає негура (мряка), вдаряє плова з громами, часом упаде в саму Петрівку зима (сніг або крупи), а способом відвертання цього лиха є відповідна примовка, яку мусить знати кожний полонинник. Також ватаг добирає собі таких, що зможуть цілий час випасу «здержатися від челядини» (жінки), бо «якби ся такий трафив, що буде заходити собі з челядинок», то той мусить мати шкоду в маржині». Окрім того, не сміє пастух що-небудь у другого украсти, бо маржина зараз розривається, губиться у лісах. А також ці люди мусять між собою у злагоді жити.

Перед полонинським ходом ґазди ставлять на маржині знаки, які хоронили б її від уроків та за якими зможуть пізнати свою маржину: роблять на вухах обірку, пічку, стрівку, а до хвостів прив'язують червону волічку. Щоб вівці були охочі до паші і від цього «май молока» давали, годують їх сіллю, змішаною з потертим осячим гніздом. Челядь (жінки) обливає вівчарів водою, «аби вівці багато молока давали».

Перед приходом маржини на полонину ватаг з двома щасливими ґаздами (такими, що їм у всьому ведеться) добуває «живу ватру» і розкладає її в стаї на підкові. Грань «живої ватри» відгашує у воді і нею кропить струнки, кошари, маржину, що прибула, вимена корів, овець, кіз, аби ніяка зла сила не чіплялася маржини та щоб відьма не могла відібрати молоко. Решту води, що залишилася, держить у фляші аж до розлучіння (виходу маржини з полонини), бо вона ще пригодиться. До струнки маржина переходить через грань «живої ватри», розкладеної у воротах, «аби була така остра, як остра ватра, що через неї переступає». І «жива ватра», і підкова, на якій вона розкладена, мають велику магічну силу. Наявність «живої ватри» у стаї захищає людей і маржину від злих чарів і від звіра, а підкова — захист полонини від грому та граду. Протягом цілого полонинського літа ні «жива варта» не сміє загаснути, ні підкову не можна з неї вибирати ні на хвилину, щоб не наразити людей і маржину на біду.

Щодо уроків, то небезпека завжди є. В неділі та свята мешканці близьких сіл приходять відвідати рідних, коханих, друзів, що літують на полонині, або маржину, або забрати дат (належну скром) чи назбирати зілля на ліки на цілий рік, або просто відпочити на зелених грунях. І буває, що хтось із прихожих похвалить маржину (корову, вівцю, козу) чи молоко, не сплюнувши перед тим і не сказавши: «Нівроку, аби вам не зурочив!», то треба зразу старатися не допустити уроки. Для цього треба набрати солі, яку ватаг сипав на обух зарубаної в землю сокири, сісти на поріг до схід сонця і, говорячи відповідну примовку, тричі ножем перехрестити сіль навідліг і ту сіль дати маржині, яка може бути тою хвалою наврочена, з'їсти. А вим'я покропити водою, в якій згашена грань «живої ватри» ще перед приходом маржини в полонину.

Дуже важке відвертання уроків, що вже наслані на маржину (а це пізнають по її стану, поведінці). Для цього треба з дев'яти головиць (джерел) набрати ложкою води в посудину так, щоб ні краплі не розлити, і, не оглядаючись, нести її до стаї, також не розливши ні краплі. Потім врубати «сліпого дерева» — напомацки врубати дев'ять трісок з дев'яти різних дерев по трісці і, повзучи на череві, принести їх до стаї. Спалити ці тріски в «живій ватрі», і грань з них згасити у цій воді, рахуючи дев'ять разів: ні дев'ять, ні вісім, ні сім, ні... ні два, ні один. Цією водою кілька разів обмивати навроченій маржині вим'я. А ту, що залишилася, вилити в такі скали, де ніхто не ступає.

Після розлучіння не можна залишати ні іскри «живої ватри», яка підтримувалася ціле літо, бо мара, яка зразу приходить на опустілу полонину, може вхопити вогонь і попалити стаї, ліси — все. Але не можна й гасити її, треба зачекати, поки сама згасне, бо «такий, що згасив би «живу ватру», міг би сам смерти пожити». Про полонинські примовки, повір'я, ворожіння у співанках-коломийках співається:

Ой яка та полонинка навесні весела,
Іде на ню худобонька із кождого села.
Іде бичок у плаєчок та й тихенько риче,
Іде вівчар в полонинку й мене д собі кличе.
Іде вівчар в полонинку й наказує мені:
— Справуй-ми сі, любко, дома, як я в полонині.
Ой пішов я в полонинку білі вівці пасти,
Прийде-ми сі ціле літо без любки пропасти.
В полонинці на кедринці ймив половик сою,
Кликала мні молодичка на земную фою.
Кликала мні молодичка та й люби хотіла,
— А богдай ти, молодичко, світа не виділа!
А богдай ти, молодичко, світа не бачила,
Що ти мене, вівчарика, та й розволочила.
— Не я тебе волочила, самий сі волочиш,
Біле личко цілу нічку цілювати хочеш.
Ой яка ж та полонинка восени сарака,
Як заберуть худобоньку, лишєїсі мрака.
Ой розлука, вівчарики, розлука, розлука,
Один піде попри граба, другий попри бука.
Та ніколи не забудем-полонинське літо:
Було й тєжко, було й легко — було розмаїто.

Міцно прив'язаний до місця проживання, гуцул з великою пильністю та любов'ю ставиться до заснування оседку (обійстя), враховуючи та дотримуючись прадідівських традицій, звичаїв, повір'їв, ворожінь. Місце для хати вибирає, звичайно, на горбі, проти сонця, щоб було йому далеко видно і щоб це місце було менш приступним для злих сил. Місце для хати (оседку) мусить бути щасливим, а таким є те, де маржина радо спочиває або де мурашки насипають мурашковину (купину). Починаючи на цьому місці будову, майстер перш за все робить хрест із смерічки (символу здоров'я, довголіття, благополуччя), обвиває його вовною, прикрашає зіллям, обкурює ладаном, кропить свяченою водою і закопує його посередині місця, де має стояти хата. Тоді зав'язує хату (підвалини). Зав'язавши четвертий вугол, обкурює ладаном ціле місце під хату. Тепер майстер хоче твердо переконатися, чи в добрий час засновує хату, бо від цього залежить, чи в здоров'ї, злагоді, достатку, довголітті буде жити ґазда І родиною, чи буде вестися ґаздівство, маржина, а про це він дізнається по голосу, звідки який у ту мить чути: чи ворона закряче, чи сорока заскреготить, зозуля закує. Добрий знак, якщо плиска пролетить фівкнувши, або ластівка заспіває, кінь заірже, віл зариче, вівця заблеє. Але якби коза заверещала, ворона закрякала, котюга (собака) забрехала — то поганий знак. Далі майстер прислухається до потоку, вітру і чи не гримить. Як потік шумить лагідно, вітер віє тихо понизько і не гримить — то дуже добрий знак. Такого доброго часу треба вичікувати. Вибравши щасливий момент, в добрий час майстер продовжує найвідповідальнішу роботу: перетинає грейцар на чотири рівні частини і кидає їх в усі чотири вугли хати, наливає в усі чотири вугли свяченої води, кладе хліба, солі, сирої білої і чорної вовни — на щастя, радість, здоров'я, достаток, довголіття, продовження роду. Все це робиться до полудня. Уполудне ґазда кладе посередині стіл, на нього горівку, пиво, їжу, приходять запрошені гості з хлібом, колачами, зерном, мисками з мукою на заснування (закладини), приходять музики, і гості з ґаздами набуваються. Зав'язуючи на другий день надвірні одвірки, майстер бере з ватри, що горить посередині будівлі, грани та попелу і кидає навідліг позад дому, «аби вогонь не хапався дому». Гостинний ґазда закопує під порогом жменю пшениці і куряче перо, «аби люди так сходилися до хати, як збігаються кури на зерно».

Коли хата буде поставлена (збудована) майстер виймає закопаний хрест (смерічку), зрізає з неї верхівку, а сам хрест прибиває до схід сонця над одвірком з правого боку хати, де він стоїть завжди. А на дверях усіх будівель оседку випалює, вирізує або намазує дьогтем хрест, «аби шезуни не входили досередини, не наносили хороби людям і маржині». Першим до нової хати впускають кота. Майже на кожнім гуцульськім подвір'ї охороняє мушію (ґаздівське добро) жерва (лютий пес). Як сторож ґаздівства, пес має бути лютим. Аби пес був лютим і прудким, треба мочити тютюн протягом трьох днів у молоці, потім процідити те молоко через вістря коси і зварити в ньому осине гніздо разом з осами. Це зварене з осами молоко мішають з чиром (рідка кулеша), над ним тричі говорять примовку: «Аби-с був острий, як коса, а жерсткий, як оса!» і дають його псові їсти. З поведінкою пса пов'язують і деякі ворожіння. Дуже погано, наприклад, коли пес виє. Це обов'язково на близькому куті «буде мертвець». Також дуже погано, коли курка піє, — буде якийсь великій клопіт. Аколи кури порпаються — погода буде, обіськаються — на дощ.

Коли кіт миється, лижеться, слідкують, куди повернута його піднята лапка, бо звідти прийде до хати гість, а якщо в хаті є дівчина на виданні, то, може, навіть і старости. Чорного кота мати в хаті добре — злагода і здоров'я буде. Але дуже погано, коли чорний кіт дорогу перейде. Це віщує невдачу, якусь біду в дорозі. Тому, хто в дорогу вибирається, бажають: «Аби вам чорний кіт дорогу не перейшов!» Під стріхами хат, в яких живуть у злагоді добрі, чесні, щасливі люди, в'ють свої гнізда ластівки. До них гуцули ставляться дуже бережно, вважаючи, що руйнувати ластівчине гніздо — великий гріх. Існує повір'я, що «хто візьме в руки ластівку або її яйце, в того лице вкриється веснянками (ластовинням)». Дитина, в якої лице вкрите веснянками, побачивши навесні вперше ластівку, повинна тричі промовити: «Ластівки, ластівки, беріть у мене веснянки!» Добре, щоб це було на свято Явдохи.

За ластівками ґазди угадують погоду: стеляться по землі — погода буде, бояться землі — на негоду. У близькому сусідстві з людьми живе й сорока. Вона любить посидіти на плоті, на жердці, на колу і скреготати перед вікном. Радісно стає в гуцульській хаті, особливо дівчині на виданні, коли перед вікнами заскрегоче сорока. Адже сорока віщує гості. А яких ще більших гостей жде дівчина, як не старостів. Коли ж чорний ворон літає над хатою і кряче, треба, проганяючи його, говорити: «Крячи собі на свою голову, агій на тебе, цур тобі та пек!», бо його крякання щось дуже погане віщує.

Щасливе і застережене від пожежі те ґаздівство, в якому є гніздо бузька. Руйнувати гніздо цього птаха — велика небезпека. Вірять, що хто зруйнує гніздо бузька, в того хата згорить. А ще говорять, що в родині, у ґаздівстві якої гніздяться бузьки, дуже ведуться діти. Про багатодітного Олексу в селі говорили: «Цему Олексі цілу купу дітей бузьок на крилі понаносив».

Бажаючи мати гарну, розумну, здорову дитину, жінка, що має стати мамою, коли ще тільки «зайшла в тяж», уже повинна дотримуватися прадавніх народних звичаїв, повір'їв, ворожінь задля дитини, що має народитися. Усвідомивши свій стан, вона повинна старатися завжди бути радісною, веселою, привітною, радо спілкуватися з людьми, сміятися, співати, щоб такою була дитина. І повинна признатися комусь (мамі, старшій сестрі), сказати, що вона «при надії», щоб дитина не була німа.

Не можна «тяжкій» жінці проходити поміж двох чи кількох людей, треба їх обійти, бо дитина може бути зизоока (косоока) або може сіяти очима. Така жінка мусить також стерегтися, щоб не задивитися на «уродливу», дуже негарну людину, як губатого, клонцатого, трембатого, пулькатого, зашкіреного, слинявого, шмаркатого..., або на каліку: сліпого, кривого, слутого, горбатого..., та ще якби з такого засміялася, то дитина може бути така, як той, на кого задивилася або з якого сміялася.

Розповіла мені баба Явдоха, що були жінки, які в це не вірили, казали: «Ая, це така правда, як то, що вош кашляє», — та й понароджували таких нефайних дітей, що з ними малими не хотіли діти гратися, а як повиростали, то не могли собі пари знайти. І нібито про таких парубків та дівок співанки складали, щоб була наука для майбутніх мам, як ось:

Женила мні моя мамка, женила, женила,
Казала ми тоту брати, що мені немила.
Казала ми тоту брати, тоту косооку:
Одне око — до докурила, друге — до потоку.
Казала ми тоту брати, що файна та пишна:
Нижна губа, як підошва, а верхна, як пришва.
Казала ми тоту брати в шовковій спідници,
Що так очи витріщує, як жєба в керници.
Ой їхав я з Коломиї на сивій конині,
А богацька дівчинонька завертала свині.
На ній кептар вишиваний, фустка шалінова,
А під носом така булька, як кінська підкова...
Ой у того легіника очка як таляри,
А борідка, як у дідька, губки на три цали...

Жінці «в тяжі» дуже небезпечно чогось напудитись (налякатися), як-от миші, пса чи вогню, а якщо вже і трапилося таке, то щоб з переляку не вхопилася рукою за лице і не крикнула, бо від того в дитини можуть бути на лиці латочки з шерстю або плями червоні, як вогонь, або дитина може загикуватись. У наших селах є люди, що мають прізвиська «латкатий», «червоний», «гикавий», або син чи дочка, внук чи онука «латкатого», або «червоного», або «гикавого».

«Тяжкій» жінці не можна йти в куми, бо буде дуже тяжко в житті тій дитині, яку вона тримала до хресту. Моя знайома Наталка, якій живеться дуже нелегко, впевнена, що винною в усіх її бідах є її нанашка, яка тримала її до хресту, будучи «в тяжі». Не повинна жінка «в тяжі» соромитися попросити в когось щось з'їсти чи випити, чого їй дуже захотілося, бо може від того «скинути дитину». А якщо хтось такій жінці відмовить у цьому, то йому миші поїдять найдорожчу, найкращу річ.

Поки дитина «знайдеться» (народиться) не можна ні пелюшки лагодити, ні колиску на гаки чіпляти. Всьому свій час.

Коли жінку починають «брати перейми» — настає час злогів, — всіх, окрім чоловіка та матері, відправляють з хати. Чоловік біжить по бабу-повитуху, яка зі святою мудрістю, з тільки їй одній відомою примовкою-молитвою, вправними руками приймає пологи. Також шепче замовляння над молодою мамою від уроків та аби відьма не відібрала молоко в неї.

На першу купіль дитини беруть воду з джерела до схід сонця і гріють при новій ватрі. До першої купелі вливають свяченої води, аби «зла сила не підмінила дитину», а також вкидають у купіль срібні гроші, аби дитина була багатою і щасливою. Коли хтось заходить до хати, де є новонароджена дитина, треба сказати: «Нівроку. Цур поганим очам та й моїм!» і не дуже приглядатися до дитини. А щоб її не наврочили, одягають в сорочечку навиворіт і в постільку кладуть зубок часнику Існує повір'я, що якщо новонародженій дитині припалити волосся громовим вогнем і обкурити її димом з пахучого чар-зілля, то злі духи не мають на таку дитину ніякого права і уроки її не беруться. Є також повір'я, що тієї дитини не беруться злі чари, яка є первістком від батьків-первістків і народилася опівночі, коли всі злі сили збираються на ігрища. Коли дитина погано їсть, погано спить, неспокійна, то її «продають» таким людям (переважно комусь із рідні), у яких діти справні, спокійні, тобто таким, яким «діти ведуться».

Гуцули вірять, що захищені прадідівськими способами від злих чарів, діти виростають здоровими і щасливими і буде в них добра доля. Добра доля — мрія кожної дівчини. Тому в різний добрий час дівчата ворожать, накликають долю. Найкращим періодом для ворожіння, угадування та накликання долі, а разом з тим часом і старих традиційних розваг молоді є зима. В довгі зимові вечори дівчата сходяться до одної хати на своїм кутку на вечорниці. Там вони виконують кожна свою роботу — прядуть, плетуть, шиють, вишивають... Йде тиха розмова, пісня, жарти... Пригадують і хваляться, котра навесні у цвіті безу щастя-долю знайшла — квітку з п'ятьма пелюстками, котрій у ворожінні на королиці ціле літо виходило, що «любить і під вінок поведе», котрій зозуля скоре весілля навіщувала, інша зілля чародійного на полях і грунях назбирала «про всяке» на цілий рік... Ведеться розмова про те, що віщують деякі пригоди, які іноді з кожною трапляються, про віщі сни та як застерегтися від недоброго сповнення тих віщувань, як-от: сорочку нехотячи навиворіт убереш — напасть будеш мати. А щоб ту напасть відвернути, треба швидко зняти сорочку і тричі наступити на неї ногою. Так треба зробити, якщо щось з одягу при вбиранні закотиться, бо інакше можеш бути бита.

Ложка впала або ніж з рук у тебе — хтось квапиться прийти до тебе: якщо ж ложка впала з рук при вечері — товаришка хоче відбити в тебе милого: тож старайся якось застерегти себе від цього.

Гичеться тобі — хтось тебе згадує: легко гикаєш - милий згадує або хтось інший щось добре про тебе говорить, тяжко гикаєш — погане говорять. Аби вгадати, хто згадує, треба, називаючи імена «підозрілих», легко тягнути вію і при цьому промовляти: «Хто мня згадав, аби собі ради не дав, аби го таке напало, аби го д мені пригнало!», то, може, й прийде той, що згадав.

Лице «горить» — злі люди оббріхують тебе.

Ніс свербить — будеш на когось люта.

Око свербить: праве — на радість, ліве — на сльози.

Долоня свербить: права — до прибутку, ліва — до втрати.

У вусі дзвенить: у правому — добра новина, у лівому — погана.

Губи сверблять — цілуватися будеш.

Від цього віщування і його сповнення дівчата захищатися не бажають. І ще багато різних віщувань знають дівчата і вірять, що вміють відвертати від себе всяке зло, недобре сповнення віщувань і снів. Коли на вечорниці приходять хлопці, настає рух, шум, пожвавлення; починаються співи, ігри, жарти, забави, хлопці залицяються до дівчат, заважають їм працювати. Здавна прийнято таке «вечорничне правило»: якщо в дівчини впаде з рук веретено, клубочок ниток чи щось інше, хлопець має підняти і не віддавати дівчині, доки вона його не поцілує. Існує також «вечорничне повір'я», що котрий хлопець більше разів і довше затримує веретено Дівчини, той буде її чоловік. Дівчат це радує. Буває так, що цілий вечір веретена та клубочки падають, коли на вечорницях є хлопці, які дівчатам подобаються. У вільні від вечорниць вечори дівчата бігають до баби Явдохи поворожити, допомогти дізнатися, чи любить її милий, чи інша не чигає відібрати його в неї, чи засватає він її, чи доведеться далі дівувати або виходити за нелюба. Баба Явдоха ворожить дівчатам на скіпках або сірниках. Бере дві скіпки і позначає їх іменами тої пари, кому ворожить. Нашіптуючи певну примовку, запалює їх на кінцях, а другими кінцями встромляє в миску з кукурудзою або іншим зерном і стежить за їхнім горінням: будуть горіти рівно — люблять однаково одне одного; одна буде горіти ясніше і довше - одне з них любить другого більше і вірніше; горючи нахиляються одна до одної — буде весілля і будуть жити в парі; відхиляться в різні сторони або скрутяться — розійдуться; швидко погаснуть і задимляться — зрада болюча димом постелиться по селу; зовсім не загоряться — немає між ними щирої любові.

Бачила я колись, як баба Явдоха ворожила дівчатам на фасолях. Фасолі — білі, було їх сорок одна. Вправними рухами вона розсувала їх на купки (три рази викладала по дев'ять купок) і при цьому шептала: «Фасолечки-ворожечки, є вас сорок одна. Скажіть мені правду хоть одна: яка доля чекає ирщену Анну, чи ждати їй старостів, весілля і чи добра доля в неї буде. Якщо буде добре, то викладайтесь на радість, веселість, на порозі гість, на столі колачі, на голові вінок, а якщо ні, то викладайтесь по штири та по дві...» Дотримуючись прадавніх повір'їв, кожна дівчина знає, чого їй треба остерігатися, щоб не накликати на себе якусь біду, не відвернути свою долю від себе. Отож: треба берегтися, щоб не розбити дзеркало, бо буде якесь нещастя в любові. Коли хтось обмете кругом тебе при замітанні віником — ніхто тебе не засватає. Не можна сідати за стіл перед вуглом стола, бо не вийдеш заміж сім років.

Не можна витирати руки одночасно двом дівчатам одним рушником, бо будете дві одного хлопця любити. А це дуже небезпечно для обох і для хлопця. Коли замітаєш хату і лишиш недометену, то лишить тебе хлопець у танці. Дівчина, котра любить облизувати макогін або кулешір, буде мати лисого чоловіка. Не можна самій зашивати на собі одяг чи комусь дозволити це зробити, бо буде в тебе розум зашитий, станеш недолугою. Ніхто тебе таку не полюбить. А якщо вже таке трапилося, то треба взяти в зуби якийсь малий предмет. Якщо плюнеш у вогонь, то дістанеш на лиці струп — вогник, який хоч колись і зійде з лиця, але лице буде рябим, поганим — нікому не сподобаєшся. Треба дуже стерегтися, щоб не розсипати в хаті сіль, бо буде велика сварка. А з такої хати, де сварки, дівчину не сватають.

Якщо якусь річ чи гроші подавати комусь через поріг, то буде з тією людиною сварка, гнів. І дуже зле, якщо це буде з милим. Удача в дорозі залежить від того, котрою ногою переступити поріг: правою—добре буде, лівою — не повезе. Не можна вертатися, коли вже вирушиш, бо не пощастить. Перед дорогою треба посидіти, аби дорога була легкою. Коли ж хтось із порожнім відром або чорний кіт дорогу перейшов, то треба вертатися додому.

Вміють дівчата-горянки палко любити, та вміють за зраду безпощадно мстити. Широко відображають дівочі повір'я-ворожіння гуцульські співанки-коломийки. Ось деякі з них:

Мамко моя солоденька, щось мені сі гиче,
Відай, мене мій миленький до вечері кличе.
Ой я сночи вечерєла та ми впала лижка,
Відай, мого миленького любиш товаришка.
Відколи сі друга дівка мого любка ймила,
Відтогди я миленькому нічим не вгодила.
Не буде мні коштувати ні віл, ні корова,
Не буде з ним ґаздувати, так би я здорова!
Чи я тобі не казала, я ще ти раз скажу:
Ти сі, любку, не ожениш, як я сі наважу.
Був у мене парубочок любий та солодкий,
А котра го відобрала, вік би ї короткий.
Ой як будеш, мій миленький, до других ходити,
То я тобі таке зроблю, що не схочеш жити.
То я тобі таке зроблю на чорнім потоці,
Що ті буде так крутити, як у самотоці.
То я тобі таке зроблю на твоїм порозі,
Що ті буде так крутити, як колесо в возі...

Багато звичаїв, повір'їв та ворожінь пов'язуються з різними святами, бо хоч свята ці християнські, але в народній традиції обряди, звичаї, повір'я, ворожіння у дні цих свят мають стародавній дохристиянський характер.

Найцікавішим для ворожіння днем — дівоцьким та парубоцьким святом — є свято Андрія. Дівчина вірить, що андріївська ніч допоможе їй свою долю пізнати, дізнатися, чи вийде заміж, чи буде знову рік дівувати. Увечері на Андрія кілька дівчат, зійшовшись до одної хати, варять вареники. Позначивши кожна свій, кладуть їх на пранник або маглівницю і приводять до них негодованого кота. Кіт з'їсть, розтягне, розірве або понесе кудись вареник. Отже, відповідно, дівчина вийде заміж тут, залишить її хлопець, насміється над нею або її доля десь далеко. Ворожать дівчата на скіпках або сірниках (про що сказано вище). Пізно увечері дівчата беруть по дві дерев'яні ложки, виходять на таке місце, куди з усіх сторін доходив би звук, і по черзі, рахуючи до дев'яти, клепають ложками. Звідки почується чоловічий голос, звідти буде доля дівчини, її чоловік. Кидають дівчата увечері постіл (черевик, чобіт) через хату, і куди він буде повернутий носком, звідти буде дівчина чекати свою долю.

Ідуть дівчата пізно увечері до плота, в якому є кілля. Зав'язавши дівчині очі, дають їй зловитись руками за один кіл. Йдучи від нього вздовж плота, вона напомацки рахує коли до дев'ятого і тримає його руками. Тепер розв'язують їй очі і, при потребі засвічуючи ліхтар, з цікавістю, жартами, сміхом пильно оглядають «дев'ятий кіл». Він може бути з корою, голий, кривий, довгий, тонкий, прямий, короткий, вузлуватий... Відповідно її чоловік буде багатий, бідний, кривий, стрункий, високий, прямий, низький, горбатий... Дівчата рахують коли по черзі, міняючи трохи місце коло плота, щоб для кожної іншим був «дев'ятий кіл».

Увечері, коли вже добре стемніє, дівчина набирає в поділ спідниці жменю насіння конопель і десь коло дровітні сіє його по снігу, нахиляючись так, щоб спідниця торкалася землі. При цьому говорить:

Андрію, Андрію, я коноплі сію,
Подолом волочу, бо віддатисіхочу...
І ще хочу знати, з ким буду їх брати.

Потім дівчина збирає те насіння разом зі снігом у миску, а коли сніг розтане, рахує те насіння: якщо парне число насінин, то дівчина в цьому році буде мати пару - вийде заміж, а непарне -то ні. Потім загортає те насіння в хустинку, вишиту нею для подарунка майбутньому нареченому, і кладе на ніч під подушку. Хто присниться їй тої ночі, то її суджений, буде її чоловік.

Пізно увечері перед сном дівчина набирає в горнятко води, кладе на горнятко, як кладку, стебло з віника і ставить його під ліжко, на якому буде спати, в головах. їй має приснитися хлопець, що переводить її за руку кладкою через воду (ріку, озеро, ставок). Цей хлопець — її суджений.

Багаті стародавніми народними звичаями, повір'ями різдвяні свята - Різдво, Новий рік, Йордан. Починається народне святкування Святим вечором (так називається цілий день перед Різдвом). До Святого вечора всі, хто працював десь у бутані, на тартаку, на різних промислах чи ще десь, повертаються додому. Ніхто з хрещених людей не повинен бути поза домом, бо тоді увесь рік блукатиме. Вірять, що і душі померлих родичів збираються додому на святвечерю.

Цього дня не можна ні з ким сваритися, а з ким і були в незлагоді, треба помиритися, щоб мирно жилося цілий рік. На ґаздівстві усе повинно бути на своєму місці, ніщо не має бути в чужих руках. І все, що в ґаздівстві є чуже, треба повернути, — щоб цілий рік був у господарстві порядок. Деякі речі не можна на Святвечір називати їхніми іменами: наприклад, не можна говорити слово «мак», треба казати «сімнє» або «насінне» - «аби блихи та інша нужда не плодилася». Замість слова «що» треба говорити «яке» — аби те, про що говориться, «не защокати»...

Уся родина цього дня готується до святої вечері. Вогонь для її приготування має бути новим, складатися з дванадцяти полін, заготовлених за дванадцять днів до Святвечора. Готується на святу вечерю дванадцять страв із дарів поля, лісу, води (ріки, ставка, озера). Перед вечерею ставлять на покуття дідух — сніп зі стебел кукурудзи з качанами, який восени для цього готується — на добрий урожай. На столі тонко розстеляють отаву — символ жита, пшениці, всякої пашниці, що благодатно вкриває нашу землю святу. На роги (кути) стола кладуть по кілька зубочків часнику - проти злих сил. Стіл застеляють білою скатертиною і ставлять на нього миску з різним зерном - кукурудзи, жита, пшениці, вівса... - на багатий урожай наступного року. Під столом скраю кладуть гостре знаряддя — сокиру, пилку, сапу..., і цих предметів ґазди і діти по кілька разів торкаються босими ногами, «аби ноги були такі тверді й міцні, як залізо».

Тепер ставлять на стіл дванадцять святвечірніх страв і благословляють їх. Ґазда набирає в миску потрохи кожної страви і несе маржині. А довкола стайні сіє дикий мак, «аби відьми його визбирували та не приступали до маржини». Існує повір'я, що цієї ночі опівночі маржина людською мовою розмовляє з Богом, і погано буде ґазді, коли маржина на нього поскаржиться.

З другою мискою страв і водою обходить ґазда хату «за сонцем», від сходу до заходу, і тричі кличе бурю, громи, звірів на вечерю, після чого, повертаючись назад, говорить: «Як не виджу тепер на своїм обійстю бурі, тучі, грому, граду, звірів, так аби-м їх не видів через цілий рік, аби звір цілий рік не хапав мою маржину». Заносить також бджолам сити. За столом перед святвечерею ґазда тричі набирає в ложку куті і кидає її до стелі приказуючи:
— Аби так ягнєти скакали та блеяли, як скаче пшениця до стелини!
— Аби телєта так рикали та підштрикували, як підштрикує пшениця д'горі, та аби так хутко росли, як хутко йде пшениця до стелини!
— Як пшениця летить д'горі і там тримається купи, так аби пчоли трималися купи, як мут роїтися, і аби сідали на землю, як пшениця паде до землі!

Вся родина, помолившись, починає вечерю від куті — символу урожаю.
Багаті чарами, повір'ями, ворожіннями і Щедрий вечір та Новорічна ніч. З жартами та витівками молодь наряджає «Маланку», щедрують, маланкують. Дівчата знаходять час і поворожити. Ворожать здебільшого так, як на Андрія. Звечора ґаздиня вкидає в коновку з водою кілька срібних монет. Уранці на Новий рік уся родина вмивається тою водою — це «принесе щастя на гроші через цілий рік».

У ніч перед Новим роком ніхто не спить. Новорічна ніч — це ніч, наповнена магічними діями, чарами. Всі, як уміють, намагаються накликати добро, умиротворювати злі сили та стихійні лиха — все на розгадування свого майбутнього, забезпечення добра на наступний рік. На Новий рік, як і в деякі інші свята, дуже важливо, яка людина першою до хати увійде, бо це віщує, яким буде наступний рік. Якщо ця людина (бажано, аби це був чоловік) молода, здорова, добра, весела, то всі в хаті в наступному році будуть здорові, буде достаток, злагода, радість протягом цілого року. І навпаки, коли першою прийде жінка, та ще стара і зла, то в хаті протягом року добра не буде.

На Йордан по інею на деревах угадують урожай в наступному році: іній густий — урожай добрий. Ґазди обв'язують садові дерева прядивом, щоб «добре родили». Дівчата на Йордан вмиваються йорданською водою, щоб личка мали білі та файні та щоб хлопцям подобалися. Після Водохрестя не можна прати на ріці цілий тиждень, бо існує повір'я, що на Водохрестя чорти і всяка нечиста сила вистрибують з води, боячись занурюваного у воду хреста, і залишаються на землі, доки яка жінка не прийде на ріку прати, щоб разом із шматтям стрибнути у воду. Тож треба дати час, «щоб більше нечистої сили вигинуло від водосвятських морозів на землі».

Народні звичаї, повір'я, ворожіння пов'язані також і з святами весняно-літнього періоду. Дуже великим весняним святом є Благовіщення. Це дуже варівке свято на всяку роботу - нічого в цей день не можна робити. Кажуть, що навіть птиця цього дня не в'є свого гнізда. Вірять, що на Благовіщення земля, що відпочивала і сили набиралася, відкривається і все живе на світ випускає. У свої права вступає весна. Зацвітають перші весняні квіти, які мають магічну силу для дівчат — на красу і долю. Ґазда виганяє надвір маржину на весну подивитися. Ворожать у цей день, аби прихилити добро, відвернути лихо, ворожать також і на врожай. У благовісний понеділок нічого не дається з хати, бо це би пошкодило маржині. Нічого не можна сіяти, садити, ні щось інше робити в городі, аби буря і град не вбили сівбину й городину.

На шуткову (вербну, бечкову) неділю «б'ють» хатніх і рідних свяченою вербою приказуючи: «Не я б'ю, шутка б'є, за тиждень - Великдень» — це для добра і здоров'я, проти злих сил. Дотикаються свяченою вербою і до маржини, «аби зла сила до неї не доступала».

У передвеликодню середу увечері палять вогні «межи маржинов», «аби вона була така ясна, як світло, дужа, як ватра, аби до неї не мав доступу злий дух», палять на городі, «аби городина велика росла і добре родила». Дуже помічним для здоров'я і відвертання всякого лиха є перескакування через вогонь у цей вечір.

У живний (чистий) четвер діти ходять по хатах, переважно до родини та знайомих, «у живники» (вогники, хапанки), де їм дають перепічки, кукуци, а десь і писанка перепаде. Ворожать: якщо першим прийде хлопчик, будуть родитися й вестися в ґаздівстві бички й баранчики, а коли дівчинка, то ягнички й телички. З огляду на це нерідко ґазди наперед замовляють собі «першого полазника».

Найзнаменнішими, найсвятішими атрибутами Великодня є паска і писанка. Тож вони і стали в народі оберегами від злих чарів, символами щастя, долі, добробуту, любові, вірності. Наприкінці передвеликоднього тижня ґаздині печуть паски, підбирають для свячення писанки. Коли приходить час саджати паски в піч, ґаздиня посилає ґазду надвір щось робити і щоб він не допустив когось до хати, «аби той не наврочив паски». Не можна дітям рипатися, щоб паски не «сіли». Саджаючи паски в піч, ґаздиня примовляє: «Яку тебе файну та гладку в піч кладу, аби-м тя таку файну та гладку з печі вибрала». А березівська ґаздиня каже ще й таке: «Черевата місила, висока саджєла, рум'єна гнітила, ростіть, паски, вгору!», при цьому робить руками жест, що зображає щось пишне і високе. Добродійну чарівну силу має на Великдень писанка — символ народження весняного сонця. Вона допомагає в біді, забезпечує родинний добробут, приносить щасливу долю дівчині. Захищаючи свої вироби — писанки — від уроків, писанкарка вкидає до фарби сіль. Свячену писанку кладуть у миску з водою, і в тій воді дівчата миють личка, аби були такі файні та величні, як писанка на Великдень.

У цей день дівчата дарують хлопцям писанки; кожна дарує тому. котрий їй подобається, на котрого має надію, котрий гарно танцює і запрошує її до танцю, і «щоб хлопця від танцю не боліли ноги». Та буває й таке, як у співанці:

Чому мені, леґінику, не кажеш добрийдень?
Дала-м тобі писаночку на самий Великдень.
Дала-м тобі писаночку тими «кривульками»,
Аби-с мене всюди видів помежи дівками.
Дала-м тобі писаночку «в дрібонькі косиці»,
Аби-с мене в танець кликав у кожді мнісниці.
Дала-м тобі писаночку «в баранячі роги»,
Аби в тебе від танчику не боліли ноги.
Дала-м тобі писаночку в Провідну неділю.
Марно мала-м, леґінику, на тебе надію...

У великодній понеділок, «обливаний понеділок», хлопці і дівчата обливають одні одних водою. Це — за стародавнім повір'ям, пов'язаним з весняним очищенням водою. У день святого Юрія велику чародійну силу для маржини мають вода і вогонь. Цілющою є юріївська роса, відворотом злих чарів — юріївський вогонь (ватра). Тому на Юрія дуже рано ґазди виганяють корів поміж ватрами на росу, «щоб відьми і всякі злі чари не мали над ними сили».

Існує повір'я, що на Юрія починає співати соловейко та вперше кує зозуля. Добре, щоб той, хто вперше почує зозулю на Юрія або і після Юрія, мав при собі якийсь гріш і хоч крихту хліба (діти це носили з собою). Але має чи не має, мусить відповісти: «Маю гроші, маю хліб», щоб мати їх цілий рік.

По куванню віщунки-зозулі дівчата ворожать на весілля. Почувши вперше зозулю, дівчина питає:

«Скажи мені, зозуленько, ку-ку, ку-ку,
Через скільки років я буду в вінку?»

Якщо зозуля перестає кувати або закує один-два рази, то це знак, що дівчина цього року або ж через рік-два вийде заміж. А буває, що накує багато років до весілля — на журу і смуток дівчині. Добре було б, щоб віщування зозулі цього разу не сповнилося. Одним із найпоетичніших, найцікавіших свят у народному святкуванні, з яскравим розмаїттям звичаїв, повір'їв, ворожінь, є день Івана Купала.

Це дівоцьке свято, свято кохання, ворожіння, чарування... Купальська ніч — чарівна ніч. У цю ніч щастя дівоче по землі ходить, та не кожна дівчина його знаходить. Цієї ночі пахощі квітів і трав найп'янкіші, дзюрчання струмків наймелодійніше, сили чар-зілля найпомічніші, чари кохання найзвабливіші. У ніч на Йвана та на Купала «приворотне» зілля дівчина шукала, серце любка «привертала» рівно опівночі, бо її милий з двома разом кохатися хоче.

На Івана опівночі папороть цвіте,
Тому рай на світі буде, хто той цвіт знайде.

«Ой на Йвана дуже рано лиш стає зорєти, починає мама дочок будити - корнети». Та й ідуть дівчата у буйні трави, у чисті купальські роси личка вмивати; купаються вони у ранніх росах ярого жита, щоб були величні, як хліб, чисті, як роса, багаті на шану людську, як земля; щоб серця їх добротою наповнювалися, як зілля соками, а колос зерном на Йвана наповнюється і щоб добра доля їх не минала.

Неспокійної, звабливої купальської ночі дівчата вінки з квітів сплітають і на бистру течію пускають, аби в долі запитати, чи судилося їм пару мати; і якщо судилося, то звідки, з якої дороги.

І цілу купальську ніч дівчата співають, всі гори й долини піснями вкривають про щире кохання, про гірку розлуку, про зраду болючу, чарування муку...

Ой на Йвана встану рано, в росі скупаюсі,
Аби-м була тому мила, з котрим кохаюсі.
Як я в росі скупаюсілиш стане зорєти,
То мні любко не покине, потий буде жити.
Ой на Йвана воду-м брала, на Петра-м сі мила,
Таки-м того повернула, що-м давно любила.
Ой на Йвана воду-м брала, дам любкови пити,
Аби його не кортіло до других ходити.
Ой у твоїм городчику зеленіє тоя,
Здає ми сі, файна любко, що не будеш моя.
Ой, як же ти, файна любко, не хоч моя бути,
То дай мені таке зілля, аби ті забути.
А в мене є таке зілля коло перелазу,
Як на Йвана віп'єшрано, забудеш відразу...

Початок осені —це час закінчення збирання врожаю на городах та в садах, пора заготівлі цілющих трав для лікування худоби, час проведення різних традиційних дійств на урочисте відзначення радісної для хлібороба події — урожаю.

Із цим радісним часом збігаються календарні свята Маковія і Спаса, народне відзначення яких пов'язується з прадавніми народними звичаями, повір'ми, ворожіннями, віщуваннями... На Спаса рано готували кошик, до якого клали найкращі плоди саду: яблука, груші, сливи, також молоді качани кукурудзи; а кругом кошик обтикали квітами: чорнобривцями, васильками та іншими.Брали також пучки колосся жита, пшениці й голівки маку. І несли до церкви святити. Повернувшись додому, родина сідала за стіл і споживала свячені фрукти з примовками та побажаннями: «в саду рясного, в полі буйного», щоб садовина добре родила. Багато людей до Спаса не їпи фруктів, бо це вважалося гріхом. Годилося також молоду кукурудзу вперше попробувати на Спаса —«на добрий урожай». Свячені пучки збіжжя і маку вішали в хаті на сволоку, а квіти затикали за образи як обереги хати від злих сил.

Колись наші предки трохи свячених фруктів сушили, щоб додати для приготування узвару на Святий вечір, а свячені мак та пшеницю з колосків — до святвечірньої куті, це «на щастя, на здоров'я, на добро». А також витереблене із колосків зерно сипали в першу борозну при сівбі, «щоб добре родило і від бурі й тучі та злої сили захищене було». Свято Маковія — дуже варівкий на всяку роботу день. Не можна шити, бо від того робляться на руках болячки — «волокно» або «занігтиця», які тяжко вилікувати. На Маковея збирають дикий мак. Він дуже помічний для маржини. У такі дні, коли на неї чигають відьми, його розсівають кругом місця, де знаходиться маржина, щоб відьми його визбирували і не могли до маржини доступити.

...Осіння пора — це сезон сватань і весіль. І в цих найбільш урочистих, святкових, радісних у житті кожного подіях гуцули свято дотримуються прадідівських традицій, звичаїв, повір'їв, ворожінь задля щастя, здоров'я, благополуччя, злагоди, продовження роду у новостворюваній сім'ї.

джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. З карпатських джерел: фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 26 липня 2007 року






Коментарів (4)

  1. таня в 28.11.2016
    а які очі у цих людей чарівниць знахари ? мені дуже інтересно
  2. Галина в 15.12.2015
    Дуже цікава стаття. А що робили наші родичі щоб швидше завагітніти.Вже третій рік не можемо дочекатися дітей.
  3. петро в 28.06.2015
    шо потрібно зробити на місці старої хати
    1. Ганна в 25.02.2016
      Побудувати нову.

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):